Справа № 22ц – 2422/2009р. Головуючий у 1 інстанції-Карапута Л.В. Доповідач –Шемець Н.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2009 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого – судді Позігуна М.І.,
суддів – Шемець Н.В., Редьки А.Г.,
при секретарі – Рачовій І.І.,
з участю – ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3- ОСОБА_4, представника служби у справах дітей Деснянської районної у місті Чернігові ради – Шуригіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, КП „Деснянське” Чернігівської міської ради про вселення, зміну договору найму житлового приміщення,-
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 вересня 2009 року в частині встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити йому в користування кімнату площею 11,9 кв.м. разом з лоджією площею 1,5 кв.м., а ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виділити кімнати площею 18,5 кв.м. та 9,8 кв.м.; кухню, коридор, ванну кімнату, лоджію площею 2,9 кв.м., що примикає до кухні, залишити в спільному користуванні.
Апелянт вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним в силу його невідповідності нормам матеріального права, а висновків суду- обставинам справи.
Задовольняючи вимоги позивачки, суд врахував інтереси малолітніх дітей, зокрема, сина ОСОБА_6 і зважив за доцільне виділити в користування сину ізольовану кімнату площею 11,9 кв.м. разом з лоджією. Проте позовні вимоги не включали вимог щодо встановлення порядку користування приміщеннями окремо дитиною або дітьми. І хоча в резолютивній частині такого висновку суду немає, проте це призвело до винесення судом неправильного рішення.
За судовим рішенням ОСОБА_1 з дітьми виділена житлова площа, що перевищує житлову площу, що припадає на них, чим порушені положення ст.ст. 104,63 ЖК України.
Проте судом не враховані права відповідача і фактично йому виділено кімнату розміром 9,8 кв.м., що унеможливлює для нього створення в подальшому нової сім”ї, оскільки проживання сім”єю в такій кімнаті неможливе.
Апелянт посилається на те, що позивачка проживає у будинку, належному їй та сину на праві приватної власності і ніколи не перейде жити в спірну квартиру.
Тому вважає, що судом не враховані його права та інтереси і рішення суду в цій частині є несправедливим і незаконним.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Оскаржуваним рішенням вселено ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, до квартири АДРЕСА_1. Зобов”язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні зазначеною квартирою. Встановлено такий порядок користування даною квартирою: виділено в користування ОСОБА_1 разом з дітьми кімнату площею 18,5 кв.м. та кімнату площею 11,9 кв.м. разом з лоджією площею 1,5 кв.м.; ОСОБА_3 в користування виділено кімнату площею 9,8 кв.м.; кухню, коридор, ванну кімнату, вбиральню, лоджію площею 2.9 кв.м., що примикає до кухні, залишено у спільному користуванні.
Зобов”язано КП „Деснянське” Чернігівської міської ради укласти з ОСОБА_1 окремий договір найму жилого приміщення.
Апелянтом зазначене рішення оскаржується лише в частині встановлення порядку користування даною квартирою.
Задовольняючи вимоги позивачки в цій частині суд першої інстанції врахував, що шлюб між сторонами розірваний, між ними склались напружені стосунки, добровільно вони не можуть визначитись з порядком користування спірною квартирою і прийшов до висновку, що оскільки з позивачкою залишаються двоє різностатевих дітей, є доцільним, з врахуванням їх прав та інтересів, саме такий варіант встановлення порядку користування житлом.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з роз”ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.16 постанови від 12 квітня 1985 року №2 з подальшими змінами „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України” суд на підставі ст.104 ЖК має право задовольнити вимоги члена сім”ї наймача про зміну договору найму жилого приміщення, якщо відповідно до належної йому частки жилої площі (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування цим приміщенням) йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення, що відповідає вимогам ст.63 ЖК, а саме: складається з однієї або декількох кімнат і розмір якого не менший від встановленого для надання одній особі, тобто, від норми середньої забезпеченості житлом у даному населеному пункті (ст.48 ЖК).
Згідно матеріалів справи, спірна квартира складається з трьох ізольованих кімнат площею 18,5 кв.м., 11,9 кв.м та 9,8 кв.м.(загальна жила площа -40,2 кв.м.), кухні площею 12,6 кв. м. та інших підсобних приміщень. На кожного члена сім”ї припадає по 10,05 кв.м. жилої площі.
За рішенням суду позивачці з двома дітьми виділено дві кімнати площею 18,5 кв.м. та 11,9 кв.м., відповідачу - кімнату площею 9,8 кв. м.
Апеляційний суд вважає допустимим можливість зміни договору найму жилого приміщення у випадку, коли розмір частки жилої площі, що припадає на члена сім”ї, не в повній мірі відповідає розміру жилого приміщення, що виділяється, враховуючи, що згідно правил ст.63 ЖК України жиле приміщення, що виділяється при зміні договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім”ї наймача(ст.104 ЖК), не може бути меншим рівня середньої забезпеченості жилою площею в даному населеному пункті за загальним розміром, а не за часткою жилої площі, що припадає на кожного із членів сім”ї, що виділяються.
Норма середньої забезпеченості житлом у м.Чернігові становить 8,5 кв.м.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що виділенням у користування відповідачу кімнати площею 9,8 кв. м. його житлові права не порушуються, крім того, різниця між часткою члена сім”ї та розміром кімнати, що виділена ОСОБА_3, є незначною - 0,25 кв.м. (10,05 – 9,8 = 0,25) і не свідчить про порушення житлових прав наймача.
Апеляційний суд вважає, що саме варіант встановлення порядку користування житлом, визначений судом першої інстанції, найбільше відповідає вимогам ст.ст. 48,63,104 ЖК України, а доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують.
Посилання апелянта на виділення судом його малолітньому сину конкретної кімнати за відсутності такої позовної вимоги, що призвело на думку апелянта до ухвалення неправильного судового рішення, є безпідставними, оскільки судовим рішенням ОСОБА_6 конкретна кімната не виділялась, а в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції вірно врахував правила ч.2 ст.50 ЖК про те, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старшими дев”яти років, крім подружжя, і встановлений порядок користування спірною квартирою відповідає вищезазначеним вимогам житлового законодавства щодо недопущення спільного проживання членів сім”ї наймача як осіб різної статі в одній кімнаті.
Крім того, апеляційний суд враховує, що ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Оскаржуване рішення ухвалене саме з врахуванням прав та інтересів малолітніх дітей.
Доводи апелянта про наявність у позивачки та сина іншого житла, належного на праві приватної власності, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, враховуючи, що наявна жила площа у жилому будинку, що перебуває у приватній власності (а.с. 71), могла бути врахована при наданні жилого приміщення, як то визначено ст.48 ЖК України, проте не у цьому спорі - про встановлення порядку користування спірною квартирою.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.
В іншій частині вимог рішення суду не оскаржується.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд-,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 вересня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: