КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-26603/08 Головуючий у І інстанції – Закаблук О.В., Суддя-доповідач – Костюк Л.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 жовтня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Костюк Л.О. ,
суддів Шведа Е.Ю., Хрімлі О.Г.,
при секретарі Бундукову С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації про зобов’язання відповідача провести донарахування одноразової грошової допомоги, -
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої разової щорічної грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік. Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, проте зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмір.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2008 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, пояснення учасників судового розгляду та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що позивач є учасником бойових дій і має право на користування пільгами, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року учасникам передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Як встановлено колегією суддів, грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.160, 171, 198, 201, 205, 207 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2008 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 12 жовтня 2009 року.
.
Головуючий суддя Л. Костюк
Судді: Е. Швед
О. Хрімлі