У Х В А Л А

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

      12 листопада 2009 р.                                                                                                           м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: судді-доповідача Куштана Б.П.,

суддів: Павліченка С.В. та Собослоя Г.Г.,

при секретарі Рогач І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду від 15 вересня 2009 р. за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Міжгірської селищної ради про визнання договору купівлі-продажу будинку фіктивним, рішення органу місцевого самоврядування незаконним, свідоцтва про право власності недійсним і визнання права власності на спадкове майно, -

встановила:

рішенням Міжгірського районного суду від 15.09.2009 р. у позові відмовлено.

Апелянти просять скасувати це рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводять про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – ОСОБА_5, не визнав скарги. Вважає таку безпідставною, а рішення – законним і обґрунтованим.

Міжгірська селищна рада письмових заперечень або пояснень на скаргу не подала. Просить розглянути справу за відсутності її представника.

Суд першої інстанції виходив з того, що єдиним законним власником АДРЕСА_1 до моменту його відчуження 05.03.08 р. був ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а після – ОСОБА_4, тобто вимоги позивачів є безпідставними через відсутність порушення їх майнових прав.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення – залишенню без змін, з таких мотивів.

За правилами ст. 15 ЦК, ст. 3 ЦПК кожна особа має право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Як видно з матеріалів справи, предмет позовних вимог стосується житлового АДРЕСА_1.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 у березні 1963 р. одержав земельну ділянку площею 700 м кв. під будівництво нового житлового будинку, в травні 1980 р. здав будинок у експлуатацію, у липні-серпні 1980 р. набув права особистої власності на нього в цілому, згодом (у березні 1986 р.) отримав дозвіл на добудову, а в березні 2008 р. у встановленому законом порядку продав будинок ОСОБА_4 (а.с.67-71), що підтверджується відповідно рішеннями виконкому Міжгірської селищної Ради депутатів трудящих № 30 від 29.03.1963 р., № 23 від 27.03.1986 р., № 76 від 30.05.1980 р., № 111 від 11.07.1980 р., договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку від 07.04.1964 р., актами відводу в натурі земельної ділянки від 10.01.1964 р., прийомки в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 12.05.1980 р., огляду будинку Хустським МБТІ від 10.06.1980 р.   та свідоцтвом № 484 від 09.08.1980 р. на право особистої власності на жилий будинок (а.с.17-18, 46-47, 64-71 та матеріали інвентарної справи).

Доводи апеляційної скарги про те, що цей будинок побудували покійні батьки (ОСОБА_3 і ОСОБА_6) на підставі рішення Міжгірської селищної ради № 30 від 29.03.1963 р., а тому він має спадкуватися, суперечать фактичним обставинам справи, спростовуються указаними письмовими доказами та свідоцтвом від 25.01.1953 р, за яким батьки були власниками житлового АДРЕСА_2, згодом успадкованого за заповітом позивачкою ОСОБА_1 (а.с.14-15).

До того ж за правилами чинних на період часу побудови спірного будинку (1963-1980 р. р.) норм цивільного законодавства (ст. 101 ЦК 1963 р.) у подружжя, яке проживало спільно, та його неповнолітніх дітей міг бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності.

Доводи апелянтів про фіктивність договору купівлі-продажу (не проживання в будинку нового власника та розмір ціни договору) не заслуговують на увагу, оскільки згідно з положеннями ст. 234 ЦК на виконання фіктивного правочину майно чи майнові права не передаються, тобто правові наслідки не створюються. Натомість спірний житловий будинок переоформлений на ОСОБА_4 як нового власника.

Таким чином, оспорюваними договором купівлі-продажу будинку, рішенням селищної ради № 111 від 11.07.1980 р. та свідоцтвом № 484 від 09.08.1980 р. ні майнові, ні спадкові права позивачів порушені не були, через що заявлені ними вимоги є безпідставними.

У  контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно дослідив обставини справи, належним чином оцінив докази та правильно застосував норми матеріального права, тобто ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

ухвалила:

1.   Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

2.   Рішення Міжгірського районного суду від 15 вересня 2009 р. залишити без змін.

3.   Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Судді: