У К Р А Ї Н А
Місцевий Ленінський районний суд міста Севастополя
Справа № 2а-1097/09 р.
Категорія 78
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2009р. Ленінський районний суд м. Севастополя у складі судді Балюкової К.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити виплату,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка, ОСОБА_1, 03.03.2009 р. звернулася до суду із позовом до відповідачів, в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність останніх, стягнути з них на її користь невиплачену суму розмірі 12413,5 грн., стягнути з відповідачів компенсацію грошових коштів у зв’язку із їх несвоєчасною виплатою, зобов’язати відповідачів у подальшому виплачувати їй допомогу по догляду за дитиною до 3-х років у розмірі прожиткового мінімуму. Позовні вимоги позивачкою засновані на тому, що вона має дитину ІНФОРМАЦІЯ_1, з публікацій у газетах від 29.09.2008 р. вона дізналася, що про своє право на отримання щомісячної грошової допомоги на дитину до 3-х років у розмірі прожиткового мінімуму для застрахованих осіб, що в чотири рази більше тієї суми, яку сплачує їй Управління праці та соціального захисту, що вважається нею порушенням її прав відповідачами, яки, за її зазначенням, приховували від неї факт незаконного заниження нарахувань, не інформували її про зміни в законодавстві на її користь, зокрема про прийняття рішень Конституційним судом України від 09.07.2007 р. та 22.05.2008 р., якими її права були відновлені у повному обсязі. В своєму позові позивачка посилалася її право на отримання допомоги по догляду за дитиною до 3-х років, у розмірі встановленому ст.43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням”, та вказані вище рішення Конституційного суду України, вказуючи, що у липні 2007 р. відповідачі повинні були здійснити перерахунок проводимих їй виплат за період з січня 2007 р. та з вказаного часу привести розмір цих виплат у відповідність із рішенням Конституційного суду України. Одночасно, позивачка вказувала, що через вказані дії відповідача по виплаті їй допомоги у заниженому розміру, за період 2007-2009 роки утворилася заборгованість перед нею у розмірі 12413,5 грн., яку відповідачі не бажають перераховувати їй у добровільному порядку, тому для захисту своїх прав вона звернулася до суду із даним позовом.
В судове засідання позивачка не з’явилася, в позовній заяві позивачка просила розглядати справу в її відсутність.
Відповідачі надали письмові заперечення на позов, в яких просили відмовити в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у повному обсязі як необґрунтованих та розглянути справу в їх відсутність, враховуючи надані ними заперечення.
Визнаючи наявні матеріали справи про права і взаємостосунки сторін достатніми, суд знаходить можливим, згідно зі ч.2 ст. 122 КАС України, розглянути справу в порядку письмового провадження та постановити рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).
Згідно даних Виконавчої дирекції Севастопольського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України, відомості у Фонді про позивачку як суб'єкта загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням відсутні, копія відповідного свідоцтва про наявність вказаного виду страхування позивачкою до матеріалів справи також надано не було, що свідчить про відсутність підстав для застосування щодо позивачки положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням”, тому суд приходить до висновку про те, що правовідносини сторін з питань нарахування та виплати позивачці державної соціальної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку регулюються положеннями Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
Оскільки у зв’язку з народженням дитини позивачка згідно до положеннями Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” набула права на отримання від держави допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка протягом 2007-2009 років нараховується та проводиться їй згідно наданих довідок Управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації, суд вважає саме даного відповідача належним по заявлених у позові вимогах, тому у задоволенні заявлених вимог позову до Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації суд вважає за необхідне відмовити.
В частині вимог позову про стягнення недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку за період 2007-2009 рр. суд приходить до наступного.
Оскільки вказані вимоги є щомісячними, а позивачка звернулася до суду із позовом щодо проведення їх відповідачем у неповному розмірі лише у березні 2009 року, суд, враховуючи наполягання відповідача у запереченнях на позов, застосовує до них наслідки пропущення позивачкою річного строку звернення до суду, передбаченого ст.99 КАС України у зв’язку із чим відмовляє в їх задоволенні за період до березня 2008 р. Підстав для поновлення строку звернення до суду відповідно до вимог ст.102 КАС України судом не встановлено. Посилання позивачки на те, що про порушення своїх прав вона дізналася лише вересні 2008 р. із публікацій у газеті суд вважає неспроможними, оскільки Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” пройшов обов’язкову процедуру оприлюднення та був загальновідомим, тому позивач з моменту оприлюднення закону повинна була дізнатися про наявність у неї прав на певну соціальну допомогу, а при отриманні щомісячних виплат від відповідача з 2006 року повинна була достовірно знати про невиплату їй вказаної соціальної допомоги у визначеному законом розмірі.
В частині вимог позову за період з березня 2008 р. та за 2009 рік суд вбачає наступне.
Статтею 15 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Однак, пунктом 23 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” в статтю 15 внесені зміни, згідно яких стаття 12 цього Закону викладена у наступній редакції: „Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.”
Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп2008 р. визнані неконституційними ряд положень Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік”, при цьому положення п.23 зазначеного Закону в резолютивній частині рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. зазначені не були, тобто їх неконституційність не визнана.
Таким чином, оскільки виплата допомоги по догляду за дитиною здійснювалася відповідачем у відповідності діючої редакції норми статті 15 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, викладеної у пункті 23 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік”, неправомірності дій відповідача при виплаті допомоги по догляду за дитиною протягом 2008 року судом не вбачається, тому вимоги позову в цієї частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що Законом України „Про державний бюджет України на 2009 рік” зміни до статті 15 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” не вносилися, дія вказаної статті на 2009 р. не зупинялася, тому ст.15 згаданого Закону слід вважати викладеною у тій останній редакції, яка діяла станом на 2008 рік, тобто з врахуванням положень п.23 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволенні позовних вимог за 2009 рік станом на день розгляду справи судом.
Отже, суд вбачає правомірність застосування відповідачем при визначенні розмір державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, встановленого п.23 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та Законом України „Про державний бюджет України на 2009 рік”.
Доходячи зазначеного висновку, суд виходить з того, що згідно з ст.75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд Україні у п.3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є то, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше”. За змістом ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведеного вище, суд не вбачає неправомірності бездіяльності відповідача щодо виплати позивачці державної соціальної допомоги по догляду за дитиною протягом 2008-2009 років у розмірі понад встановлений п.23 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік” та Закону України „Про державний бюджет України на 2009 рік”, тому підстави для задоволення його вимог в частині стягнення сум понад вже виплачені відповідачем розмірі та компенсацію їх несвоєчасної виплати також відсутні та вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Водночас суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов’язання відповідача в подальшому виплачувати їй щомісячно допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку у розмірі встановленого прожиткового мінімуму, задоволенню не підлягають, оскільки на час розгляду справи дитині позивачці вже виповнилося три роки та право на отримання допомоги по догляду за дитиною до вказаного віку вже відсутнє.
На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 12,15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", п.14 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, Рішення Конституційного Суду України № 6-рп-2007 від 09.07.2007 року, п.23 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік”, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп-2008 від 22.05.2008 р., Закону України „Про державний бюджет України на 2009 рік”, керуючись ст.ст. 11,12,71,100,160, 161 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити виплату – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом десяти днів до Ленінського районного суду м.Севастополя. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м.Севастополя.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя - підпис
Копія вірна:
Суддя Ленінського
районного суду м. Севастополя К.Г.Балюкова