Справа № 22 - 1640                                      Головуючий у 1 інстанції: Фастовець В. М.

Доповідач: Заіка В.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2006 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого -Заіки В. В.

Суддів: Фарятьєва С.О., Медведєва А.М.

при секретарі: Ірметовоі О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 14 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області та управлінню міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги ,-

встановила

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на наступні обставини.

З 1981 року позивач працював у Лисичанському міському відділі внутрішніх справ і звільнився у 2005 році.

Указом Президента України № 926/96 передбачалась виплата матеріальної допомоги за поточний рік, яку він з 1999 року не отримував.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь суми матеріальної допомоги, що підлягали виплаті йому у розмірі 3488 грн. 14 коп.

Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені вимоги матеріального та процесуального закону.

Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України законним і обгрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що встановленні судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи. Так, судом встановлено, що позивач працював у Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області з 08.05.1981 року та звільнився 18.11.2005 року.

Відповідно до п.2 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996 року «Про умови оплати праці працівників органів внутрішніх справ», особам рядового та начальницького складу ОВД з 1 грудня 1996 року повинна була виплачуватися матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. Як вбачається з довідки Лисичанського МВ УМВС позивач не отримував належну йому матеріальну допомогу за 1999-2001 роки, в сумі 1397,58 грн. Оскільки на вимоги позивача не розповсюджуються норми трудового законодавства про можливість звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати без обмеження певними строками, відносно вимог позивача діють правила позовної давності, передбачені ЦК України, такий строк позовної давності закінчився 1 січня 2005 року, позивач пропустив строк звернення з позовом до Лисичанського МВУМВС.

Указ Президента України № 926/96 не є секретним, зміни до цього Указу неодноразово друкувались в офіційних виданнях, позивач до керівництва з питанням про виплату допомоги не звертався з власної ініціативи, та строк давності пропущено ним без поважних причин.

Також, відповідно до ст. 55 закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» керівники бюджетних установ (військових формувань) утримують чисельність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове утримання), включаючи видатки на премії та інші види заохочень та винагород, матеріальну допомогу лише у межах фонду заробітної плати (грошового утримання), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах.

Відповідно до листа МВС України № 1756 від 26.02.02р. потреби РВС України державним бюджетом у 2002 р.- 2004 р. були забезпечені на 32,9 %, 26% та 29% від їх потреб, в зв'язку з чим керівництву ОВС було рекомендовано приймати заходи до економії бюджетних коштів, відповідач не мав можливості виплатити позивачеві матеріальну допомогу за 2002р.-2004р. Дії відповідача обумовлені нормами спеціальних законів про бюджетне регулювання діяльності бюджетних установ, які (норми) мають вищу юридичну силу відносно до актів Президента України.

Суд обґрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні позову до УМВС України в Луганській області, яке є неналежним відповідачем, оскільки Лисичанський МВ УМВС України в Луганській області є юридичною особою, та відповідно до ст. 96 ЦК України, відповідає за своїми зобов'язаннями самостійно.

Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на викладене, доводи позивача про порушення матеріального закону та необґрунтованість рішення суду є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 14 березня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу управління МВС України в Луганській області та управління МВС України в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена протягом двох місяців у касаційному порядку до Верховного Суду України.