Справа № 22ас-712                                                      Головуючий

у першій інстанції:     Фастовець В.М.

Категорія № 38             Доповідач:  Медведєв А.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 липня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого: Медведєва А.М.

Суддів: Фарятьєва С.О., Заіки В.В.

При секретарі: Ірметовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 02 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 в травні 2006 року звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги у розмірі 3164 грн. 00 коп., посилаючись на те, що він є інвалідом війни II групи і згідно зі ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, яка складала з 13 лютого 2002 року 47,30 грн., з 09.07.2003 року - 92,45 грн., а з 23.12.2004 року - 332,00 грн. В порушення вимог ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ч.З ст.22 Конституції України одноразову допомогу відповідач нараховував неповністю і виплатив у 2003 році у розмірі 120 грн., у 2004 - 160 грн., у 2005 - 330 грн., у зв'язку з чим недоплата одноразової допомоги у 2003 році складала 258,40 грн., у 2004 - 579,60 грн., у 2005 - 2326,00 грн., а всього 3164,00 грн.

З урахуванням наведеного просив суд стягнути з відповідача на його користь недонараховану та недоплачену одноразову допомогу у розмірі 3164, 00 грн.

Оскаржуваною постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 02 червня 2006 року позовна заява ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги була задоволена частково: суд стягнув з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену разову допомогу за 2005 рік у розмірі 2326,00 грн., а врешті позовних вимог відмовив в позові у зв'язку з пропущенням строку з зверненням до суду.

В апеляційній скарзі УПСЗН Лисичанської міської ради з постановою суду не згодне, просить її скасувати і ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що згідно з ч.2 ст.95 Конституції України тільки Законом України "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України на відповідний рік планується виходячи з існуючих фінансових можливостей держави, та гарантує виплату окремих видів компенсацій і допомог у розмірах, встановлених відповідними статтями Державного бюджету.

При ухваленні оскаржуваної постанови судом не була взята до уваги ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", в якій передбачена виплата одноразової допомоги для учасників бойових дій в розмірі 250 грн. Згідно з п.5 ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Тим самим суд не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність і законність оскаржуваної постанови, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково суд керувався ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно якої щорічно до 5 травня інвалідам війни другої групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; ч.ч.2,3 ст.2 цього ж Закону, згідно з якими права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної зміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим Законом, є недійсними, а також ст. 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. При цьому, суд враховував, що рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 20-рп визнано такою, що не відповідає Конституції України ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах, менших, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

На підставі зазначених Законів, з огляду на тотожність ст.ст.28, 44 та ст.34 Законів України "Про Державні бюджети України" відповідно на 2003 р., 2004 р. та 2005 рік та виходячи з рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 20-рп суд дійшов висновку, що ст.ст.28, 44 та ст.34 Законів України "Про Державні бюджети України" відповідно на 2003 р., 2004 р. та 2005 рік були звужені зміст та обсяг існуючого права позивача на отримання разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яке передбачено ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". З Урахуванням цього, суд дійшов і того висновку, що ст.34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" не може бути застосована до спірних правовідносин, а тому стягнув з відповідача на користь позивача недонараховану та недоотриману разову допомогу за 2005 рік у розмірі 2326,00 грн.

Зазначені висновки суду відповідають вимогам закону, матеріалам справи і не спростовуються доводами апелянта, а тому судова колегія вважає, що оскаржувана постанова не підлягає зміні чи скасуванню, -

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 198,200,205,206 КАС України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради відхилити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 02 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена з дня її проголошення у касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.