АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ас-674                                                         Головуючий у справі в суді першої

інстанції Фастовець В.М. Доповідач Свинцова Л.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 липня 2006 року                                Колегія судців судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого судді        Свинцової Л.М.

Суддів                               Карташова О.Ю., Савченко В.О.,

При секретарі                    Годуновій К.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в місті Луганську апеляційну скаргу начальника Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської Ради на постанову місцевого Лисичанського міського суду Луганської області від 18 травня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської Ради про стягнення заборгованості матеріальної допомоги,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою місцевого Лисичанського міського суду Луганської області від 18 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської Ради на користь позивача стягнуто щорічну одноразову допомогу до 05 травня 2005 року у сумі 1410грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення щорічної одноразової допомоги за 2003 - 2004 роки у сумі 488грн. 75 коп. Відмовлено за пропуском строку звернення з адміністративним позовом.

Начальник Управління праці та соціального захисту населення в Лисичанської міської Ради не погодився з таким рішенням та звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилався на те, що згідно із ч.2 ст.95 Конституції України тільки Законом України "Про Державний бюджет" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не урахував, що відповідно до п.5 ст. 51 Бюджетного Кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, а тому Міністерство праці та соціальної політики України визнано головним розпорядником коштів на виплату щорічної одноразової допомоги до Дня Перемоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", лише в межах, встановлених відповідною статтею Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік.

Заперечення на апеляційну скаргу позивачем не надавались.

В судовому засіданні суд першої інстанції встановив, що відповідно до ст. 12 ч.5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"   позивач має право на

отримання разової допомоги до 05 травня щорічно. Сума такої матеріальної допомоги у 2003 році становила 236,5грн., у 2004 році - 462,25грн. , у 2005 році - 1660 грн. Різниця між належною до виплати та виплаченою сумою разової матеріальної допомоги становить на 05 травня  2005 року 1410грн.

Статтею 17-1 ч.4 вказаного вище Закону України передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня , мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Порушення строку звернення з адміністративним позовом згідно до ч.йст.100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач пропустив строк звернення до суду з позовами про стягнення недоплаченої суми разової допомоги за 2003 - 2004 роки.

Законом України "Про державний бюджет України" на 2005 рік зменшено розмір щорічної допомоги до Дня Перемоги, встановлений вказаним вище Законом України. Нормативні акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені вказаним вище Законом, є недійсними.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга необгрунтована та не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова, що є законною та правильною, не може бути змінена чи скасована.

Оскаржувана постанова суду, якою вирішено спір по суті, ухвалена відповідно до ст. 159 КАС України, та є законною й обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції повно, всебічно з'ясував обставини справи відповідно до ч.2 ст. 159 КАС України.

В оскаржуваній постанові судом зроблено вірного висновку щодо розміру щорічної разової допомоги до дня Перемоги. Такий розмір встановлено ч.5 ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком;

Статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове соціальне державне страхування" розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік" з 01 січня 2005 року розмір такого прожиткового мінімуму становить 332 грн. З урахуванням виплаченої позивачеві відповідачем щорічної разової допомоги 2 сумі 250 грн. суд першої інстанції правильно нарахував, що на користь позивача повинно стягнути 1410 грн.

У доводах апеляційної скарги відповідач посилався на те, що згідно із п.5 ст.51 Бюджетного Кодексу України розпорядники бюджетних коштів, яким є Лисичанська міська Рада , беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Державний бюджет планується виходячи з існуючих фінансових можливостей держави та гарантує виплату окремих видів компенсацій і допомог у розмірах, встановлених відповідними статтями Державного бюджету. Статтею 34 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" передбачена виплата одноразової допомоги для учасників бойових дій до дня Перемоги в сумі 250грн.

В. оскаржуваній постанові суд правильно дійшов до висновку, що відповідно до ст.. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу гарантованого ч.5 ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" права позивача шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається. Зменшення Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" розміру щорічної разової допомоги до дня Перемоги суперечить ч.2.ст.2 Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з яким права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРЄР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп визнано такою, що не відповідає Конституції України ст. .44 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлено розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у сумі, меншій, ніж передбачено Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Ст..

34 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" тотожна ст.. 44 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік". Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вказав в оскаржуваній постанові, що встановлений Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір допомоги до 05 травня не може бути застосований у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.198,200.205,206КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу начальника Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської Ради залишити без задоволення.

Постанову місцевого Лисичанського міського суду Луганської області від 18 травня 2006 року залишити без змін.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили цією ухвалою.