Справа № 22Ц- 4767/ 2009 р. Головуючий у 1 інстанції Подрєзова Г.О.
Категорія 41,44 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
11 листопада 2009 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді : Яворського М.А.
суддів: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І.,
при секретарі Бистрій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екобуд" про розірвання договору та відшкодування збитків;
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2009 року позивачка ОСОБА_1. звернулася до суду із позовом до ТОВ "Екобуд" та просила постановити рішення, яким розірвати укладений між нею та відповідачем договір про часткову участь у будівництві житлового будинку та стягнути з відповідача на її користь суму внесених коштів з урахуванням індексу інфляції в розмірі 575’794, 26 грн. та 3 % річних в розмірі 8946,35 грн., а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 500’000 грн. та судові витрати по справі.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що між нею та відповідачем 23.01.2007 року був укладений договір №11 про часткову участь фізичних осіб у будівництві 95-ти квартирного житлового будинку по вул.. Семашко в м. Білій Церкві. Ціна договору була визначена 507864 грн. За вказаним договором відповідач взяв на себе зобов'язання по будівництву 95-ти квартирного житлового будинку по вул.. Семашко в м. Білій Церкві та передачу після закінчення будівництва їй по акту 3-х кімнатної квартири секції Г №14 на 5-му поверсі, загальною площею 120,92 кв.м. Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що вона свої зобов’язання за договором виконала в повному обсязі та перерахувала відповідачу 515864 грн., термін здачі 95-ти квартирного житлового будинку 1-а черга (секція Г) був призначений на третій квартал 2008 року, але і на даний час будинок не зданий в експлуатацію, а квартира не передана йому по акту, просила суд вирішити вказаний спір у судовому порядку задовольнивши її позовні вимоги.
При судовому розгляді позивачка позовні вимоги збільшила і просила суд відшкодувати на її користь заподіяні збитки з урахуванням індексу інфляції станом на 14.07.2009 р. в розмірі 590’304 грн., 3-х відсотків річних -12168,74 грн. та моральної шкоди 500’000 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екобуд" на користь ОСОБА_1 595837,08 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач по справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Екобуд" просить скасувати зазначене рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 січня 2007 року між позивачкою ОСОБА_1 з однієї сторони та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Екобуд" з іншої сторони був укладений договір №11 на участь фізичних осіб у будівництві 95-ти квартирного житлового будинку по вул. Семашко м. Біла Церква.
Відповідно до вказаного договору відповідач взяв на себе зобов’язання побудувати 95-ти квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 120,92 кв.м., а позичка взяла на себе зобов’язання провести оплату вказаної квартири в розмірі 507864 грн.
Дані обставини повністю підтвердили сторони по справі, а також підтверджуються копією договору від 23.01.2007р.
Згідно з вказаним договором відповідач отримав грошові кошти від позивача в сумі: 106’050 грн. (квитанція від 5.02.2007р.), 9’450 грн. (квитанція від 22.02.2007р.), 10’000 грн. (квитанція від 07.03.2007р.), 10’000 грн. (квитанція від 23.03.2007р,) 20’000 грн.(квитанція від 19.04.2007р.), 140’364 грн. (квитанція від 5.05.2007 р.), 14’000 грн. (квитанція від 23.05.2007р.), 20’000 грн. (квитанція від 25.06.2007р.), 136’000 грн. (квитанція від 03.07.2007р.), 30’000 грн. (квитанція від 05.07.2007р.), 12’000 грн. (квитанція від 13.07.2007р.). Всього на рахунок відповідача позивачкою внесено грошових коштів на суму 507’864 грн.
Пунктом 3.4 даного договору визначено, що відповідач у вказаній справі зобов’язаний здати в експлуатацію секцію Г вказаного будинку в 3 кварталі 2008 році.
Вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції виходив із того що позивачка у повному обсягу виконала взяті на себе зобов’язання за укладеним договором сплативши 100% вартості житла, а відповідач свої зобов’язання щодо передачі оплаченої квартири не виконав побудувавши лише 2 поверхи вказаного будинку і в найближчий час виконувати свої зобов’язання не має наміру, тому суд визнав позов обґрунтованим та законним, стягнувши при цьому із відповідача на користь позивачки внесенні кошти з врахування індексу інфляції в сумі 578’857, 06 грн., 3% річних за час прострочки виконання зобов’язань в розмірі 11980,02 грн.. Частково судом задоволено і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. Всього за вказаним позовом судом стягнуто з відповідача на користь позивачки 595’837,08 грн.
Колегія суддів вказаний висновок суду першої інстанції не повній мірі відповідає вимогами нормам матеріального права, а тому вказане рішення підлягає частковій зміні виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладений договір інвестування будівництва, за яким позивачка в повному обсягу виконала взяті на себе зобов’язання оплативши 100% вартості житла, відповідач свої зобов’язань щодо будівництва вказаного житлового будинку не виконує і станом на час розгляду справи побудував лише два поверхи вказаного будинку, не дивлячись на те, що за договором №11 від 23 січня 2007 року укладеного між сторонами останній зобов’язався побудувати та передати в 3 кварталі 2008 року позивачці квартиру АДРЕСА_1 однак вказаного свого зобов’язання не виконав ні у визначений договором строк ні до цього часу і термін здачі вказаного будинку відповідач не зазначає і на даний час.
Відповідно до вимог ст. 509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статетю 526 Цивільного кодексу України передбачено, що з обов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки відповідач по справі не виконує взяті на себе зобов’язання та не передав у визначені строки позивачці у справі оплачену 3 кімнатну квартиру , тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача отриманих коштів в розмірі 507’864 грн. внесених позивачкою згідно наданих квитанції.
Обґрунтовано та у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України судом стягнуто з відповідача сума заборгованості з врахуванням індексу інфляції, що загалом становить 578’857 грн. 06 коп.
В цій частині рішення суду першої інстанції колегія суддів визнає законним та обґрунтованим .
Разом з тим в іншій частини зокрема в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 3% річних за простроченим зобов’язанням та в часині стягнення моральної шкоди, суд вважає рішення таким, що не відповідає нормам матеріального права .
Так відповідно до вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто вищевказаною нормою матеріального права передбачено, що 3% річних стягуються з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, а відповідач на себе будь яких грошових зобов’язань за вказаним договором відносно позивачки не брав, а тому до вказаних правовідносин не може бути застосовано вказаний вид відповідальності.
Задовольняючи вимоги позивачка в частині стягнення моральної шкоди, суд не врахував, що відповідно до вимог ст. 611 п. 4 ч. 1 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як убачається з договору від 23 січня 2007 року № 11, відшкодування моральної шкоди не передбачено.
Крім того згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди, у тому числі Законом України "Про захист прав споживачів", а також за умови, якщо така відповідальність передбачена договором.
Судом не встановлено наявності зазначених обставин, проте ухвалено рішення про відшкодування моральної шкоди, тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Крім того колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення внесених нею коштів за квартиру АДРЕСА_1 не обґрунтовано відмовив у задовленні позовних вимог про розірвання договору.
Так, відповідно до вимог ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Як вбачається з матеріалів справи невиконання відповідачем своїх зобов’язань у визначений договором строк є істотним порушенням договору, оскільки позивачка позбавлена можливості отримати оплачену квартиру і відповідно до наданих пояснень сторін вказаний договір в найближчий час виконаний не буде, що призведе до спричинення позивачці значних матеріальних збитків, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивачки про розірвання договору №11 від 23 січня 2007 року укладеного між нею та відповідачем є законним та доведеним.
Не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів і доводи апелянта про заборону розірвання договорів на будівництво та застосування санкції, з посиланням на Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» оскільки п.4 ст. 3 зазначеного Закону передбачено, що забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.
Ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців.
Оскільки сторонами не погоджений новий термін здачі вказаного об’єкту будівництва, тому вказаний договір повинен бути розірваний.
На підставі наведеного, та керуючись ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, ст.ст. 526, 625, 651 ЦК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» з адовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2009 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та моральної шкоди, та в частині відмови у розірвання договору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екобуд" про розірвання договору на часткову участь у будівництві житлового будинку задовольнити.
Договір укладений 23 січня 2007 року між будівельним підприємством «Екобуд» промислово-будівельного концерну «ЕКО» та ОСОБА_1 щодо будівництва та передачі 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 розірвати.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в часині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» 3% річних за несвоєчасне виконання договору, а також в частині стягнення моральної шкоди, та встановити, що стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екобуд" на користь ОСОБА_1 підлягає сума сплачених коштів в з врахування індексу інфляції в розмірі 578’857 грн. 06 коп.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 14 липня 2009 року залишити без змін.
Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців.
Головуючий :
Судді :