Справа № 2-3061/09    

РІШЕННЯ  

  ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

  21.10.2009 року                  Ленінський районний суд м. Харкова  у складі:  

    головуючого судді                   Ольховського Є.Б.  

    при секретарі           Ященко Є.І.  

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до   ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -  

В С Т А Н О В И В:  

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 Рiната Рустемовича про стягнення боргу за договором позики у розмірі 23000 грн., iнфляцiйних втрат у розмірі 4775,50 грн., 3% річних – 638,55 грн. та моральної шкоди спричиненої несвоєчасним поверненням коштів – 10000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 23 жовтня 2007 року в присутностi двох свiдкiв ОСОБА_4 Юрiя Івановича та ОСОБА_5 Сергiя Васильовича між ним та ОСОБА_2 був укладений у простiй письмовiй формi правочин грошової позики, згідно якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 особисто, в присутності вищевказаних свідків, 23000 грн., на підтвердження чого останнім особисто написана розписка. Повернення боргу було передбачено частинами з остаточним розрахунком 30 листопада 2008 року. ОСОБА_2 борг не повернув, а тому, на думку позивача, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення суми, 3% річних від простроченої суми та 10000 грн. компенсації за отриману моральну шкоду. Нанесену йому моральну шкоду позивач обґрунтовує тим, що сума боргу є значною, не отримуючи грошовi кошти за договором позики вiд відповідача, він весь цей час не мiг вести звичайний для себе спосiб життя, забезпечувати свою родину, вiдвiдувати родичiв та знайомих, вимушений був позичати кошти.  

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, посилаючись на підстави викладені в позовній заяві.  

Відповідач та його представник в судове засідання з’явились, позов не визнали. В своїх запереченнях Ашуров зазначив, що неофiцiйно працював на фiрмi ОСОБА_3, в коло його обов’язкiв входила виписка платiжних документiв оптовим покупцям та отримання коштiв за товар. В серединi жовтня 2007 року позивач повiдомив його, що на фiрмi є недостача коштiв за проданий товар приблизно 18000 гривень. 23 жовтня 2007 року ОСОБА_3 запросивши його до свого кабiнету та звинувативши в тому, що недостача коштiв в розмiрi 23000 гривень вiдбулася з його вини, примусив написати розписку. Відповідач наполягає на тому, що грошей від ОСОБА_1 він не отримував, розписка написана ним під психічним тиском з боку позивача та погрозою звільнення.  

Свiдок ОСОБА_5 показав суду, що раніше він працював у приватного підприємця ОСОБА_1, особисто знайом з відповідачем ОСОБА_2 В жовтні 2007 року ОСОБА_1 запросив його та ОСОБА_4 до себе в кабінет. Зайшовши в кабінет, він побачив там ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які розмовляли, ОСОБА_2 тримав у руці пачку грошей. ОСОБА_1 пояснив йому та ОСОБА_4, що позичив ОСОБА_2 гроші та попросив засвідчити цей факт своїми підписами в розписці, що вони й зробили. З цього приводу ОСОБА_2 не виказував ніяких заперечень.  

Позивач ОСОБА_1, допитаний за клопотанням представника ОСОБА_6 у суді як свідок, показав, що він та ОСОБА_2 є родичами, в 2007 році ОСОБА_2 працював у ОСОБА_1  23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 на його прохання для ремонту автомобіля 23000 грн., після чого ОСОБА_2 була написана розписка. Правильність написання та текст розписки ОСОБА_1 погодив зі своєю знайомою, юристом за професією. За згодою ОСОБА_1, ОСОБА_2 забов’язався повертати отримані гроші частинами, датою остаточного розрахунку було визначено 30 листопада 2008 року. Розписку ОСОБА_2 писав добровільно, власноруч, ніякого тиску на нього ОСОБА_1 не вчиняв. Через декілька днів після цієї події  ОСОБА_1 довідався про те, що ОСОБА_2 отримуючи грошові кошти за поставлений товар, присвоїв собі значну частину цих коштів, проте довести це не зміг, оскільки ОСОБА_2 компенсував цю недостачу раніше позиченими у ОСОБА_1 грошима. Отримані 23 жовтня 2007 року кошти ОСОБА_2 ОСОБА_1 не повернув. ОСОБА_1 раніше добре ставився до свого родича, всіляко йому допомагав та підтримував, між їх сім’ями були тісні родинні зв’язки. В результаті відмови  ОСОБА_2 від повернення боргу та  взагалі заперечення факту отримання ним грошей від ОСОБА_1, останній відчуває себе ошуканим, зрадженим. В цей конфлікт були втягнуті інші члени  сім’ї, із-за чого родинні стосунки зіпсувалися, родичі припинили спілкування.  

Суд, заслухавши пояснення сторiн, які беруть участь у справi, допитавши за клопотанням позивача свiдкiв ОСОБА_5, ОСОБА_1 та дослідивши надані сторонами і долучені до матеріалів справи письмові докази, приходить до висновку про частково обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного:  

Вiдповiдно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.   Договір позики  є  укладеним  з  моменту передання грошей.  

Відповідно до ст.153 ЦК України договір вважається укладеним, коли між  сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.  

П.2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на  підтвердження  укладення  договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший  документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.  

Вимогу про укладення угоди в простій письмовій формі сторони виконали.    

Так, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що 23 жовтня 2007 року ним власноручно була написана та підписана розписка, в тексті якої зазначено, що ним від ОСОБА_1 в якості позики отримані готівкові кошти в сумі 23000 грн. для особистих потреб. Також, в розписці зазначено, що ОСОБА_2 зобов’язується повернути отримані кошти до 30.10.2008 року наступними частинами: щомісяця по 1500 грн. починаючи з 30.11.2007 року, а також 5000 грн. повернути до 31.12.2007 року.  

Перевіряючи дійсні умови досягнутої угоди та суперечливі твердження сторін по справі щодо отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошей, суд критично ставиться до пояснень сторін, оскільки вони є особами зацікавленими у результатах розгляду справи.  

Суд вважає не доведеними твердження відповідача щодо неотримання ним грошей, написання розписки під впливом психічного тиску, оскільки докази на підтвердження цих обставин відсутні.  

Проте, обґрунтованість доводів позивача підтверджується наявністю власноручно написаної ОСОБА_2 розписки, показами свідка ОСОБА_5, який заперечує факт психічного тиску на ОСОБА_2 під час підписання розписки.  

Судом встановлено та не заперечується відповідачем той факт, що він не приступив до виконання зобов’язання перед ОСОБА_1, а тому вважається  таким,  що  прострочив, виконання зобов'язання (ч.1 ст.612 ЦК України).  

Суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача iнфляцiйних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов’язання, оскільки у відповідності з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.  

Інфляційні втрати на день розгляду дійсної справи складають                                                                                                  4965,50 грн., а три відсотка  річних від простроченої суми зобов’язання складає 998,48 грн.  

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди спричиненої несвоєчасним поверненням коштів в сумі 10000 грн., у відповідності з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування  моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями її  заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.  

Зважаючи на повну відсутність обґрунтування та доказів моральних страждань позивача з приводу не повернення йому боргу, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні цих вимог позивачу повинно бути відмовлено.  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212 - 215 ЦПК України, ст.ст. 153, 612, 625, 1046, 1047  ЦК України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,суд -  

В И Р І Ш И В:  

Позов задовольнити частково.  

Стягнути з ОСОБА_2 Рiната Рустемовича на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 23000 ( двадцять три тисячі) грн., інфляційні витрати за весь час прострочення виконання зобов’язання в розмiрi 4965,50 (чотири тисячи дев’ятсот шістдесят п’ять) гривень 50 коп., 3% рiчних вiд суми простроченого зобов’язання в розмiрi 998,48 (дев’яти сот дев’яноста восьми) гривень 48 коп.  

Стягнути з ОСОБА_2 Рiната Рустемовича на користь ОСОБА_1, судові витрати в розмірі 634.10 коп.  

В задоволенні іншої частини позову відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.  

СУДДЯ                                              підпис                       ОСОБА_7