ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03 серпня 2017 року м. Київ К/800/24097/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Головчук С.В., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо прийняття рішення від 25 квітня 2016 року за № 04/1-217680 про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну та скасувати зазначене рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, позов задоволено частково. Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 25 квітня 2016 року за № 04/1-217680 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Афганістану ОСОБА_1. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, норм Закону України «Про іміграцію». Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та неправильно застосували норми законодавства.

Згідно із пунктом 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги виходили з наступного.

Судами встановлено, що позивач прибув в Україну у 2002 році. У 2004 році звернувся до відділом ГІРФО Управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особа, яка згідно рішення виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова є помічником ОСОБА_3, та надав передбачений Законом України «Про імміграцію» пакет відповідних документів.

Згідно висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 25 квітня 2016 року, на підставі вказаного, 24 січня 2005 року відділом ГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області прийнято рішення про надання вказаному іноземцю дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідкою на постійне місце проживання в Україні, серія ХР №12387, терміном дії - безстроково.

25 квітня 2016 року головним спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, за результатами перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1, складено висновок, в якому встановлено факт прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію в Україну з порушеннями вимог Закону України «Про імміграцію».

У той же день Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято рішення № 04/1-217680 про скасування громадянину Ісламської республіки Афганістан ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Позивач, не погодившись із вказаним рішенням відповідача, звернувся до суду із позовом.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Відповідно до абзаців першого і четвертого частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» (далі - Закон) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 4 Закону встановлено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Частиною третьою зазначеної статті Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Згідно із статтею 12 Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Судами встановлено, що позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну поза квотою імміграції на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 Закону, однак виходячи із того, що на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, ВГІРФО Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання недостовірних даних, а позивачем не вчинено жодних дій, які могли свідчити, що ним допущені порушення під час отримання посвідки на постійне проживання, то у відповідача відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування чи зміни судових рішень, а викладені в ній доводи перевірені судами і не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить мотивів, які б дозволили вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Наведене є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Головчук