У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні 1 серпня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 6 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

            зазначеним вироком

                                               ОСОБА_1,

                                               ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

несудимого, згідно з вимогами ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

            Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 касаційних скарг та подання щодо якої не надходило.

            Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2005 року зазначений вирок залишено без зміни.

Як визнав суд, 15 лютого 2005 року близько 2 год. 30 хв. біля кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2” у буд. АДРЕСА_1 ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, спільно із ОСОБА_2 заволоділи грошима потерпілої ОСОБА_3 в сумі 100 доларів США, а ОСОБА_2 ще й, погрожуючи потерпілій насильством, самостійно заволоділа її майном в розмірі 1 078 грн. 94 коп.

            У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну вироку в частині кваліфікації його дій з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки вважає, що він заволодів грошима потерпілої шляхом обману, переконавши її в здійсненні їх обміну, яка й передала гроші добровільно.

            Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні слід відмовити.

            Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відкритому викрадені чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, підтверджується зібраними у справі доказами.

            В основу вироку суд поклав показання потерпілої ОСОБА_3, яка ствердила, що засуджені визвалися обміняти належні їй 100 доларів США, однак замість цього ОСОБА_2 вирвала грошову купюру з її рук та передала ОСОБА_1, а той з місця події з викраденим втік.

            Про викрадення майна у такий спосіб ствердила й свідок ОСОБА_4 - очевидець події, яка підтвердила ті ж обставини, що встановлені в справі.

         Суди аналізували твердження ОСОБА_1 про вчинення шахрайства й вірно визнали їх необґрунтованими, оскільки дані про добровільну передачу потерпілою грошей в матеріалах справи відсутні, в той же час гроші ОСОБА_3 втратила зі свого володіння всупереч своєї волі, внаслідок виривання з рук, коли йшлося про їх обмін.

            Ці та інші зібрані у справі докази давали суду підстави дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

            Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України є правильною, а призначене йому покарання повною мірою відповідає вимогам закону.

            Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

            З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

            відмовити засудженому ОСОБА_1 в задоволенні його касаційної скарги.

С у д д і:

Міщенко С.М.                                            Пошва Б.М.                                       Паневін В.О.