У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

 

головуючого - судді	Міщенка С.М.,
суддів	Пошви Б.М. і Паневіна В.О.,

розглянувши в судовому засіданні 1 серпня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Селідовського міського суду Донецької області від 9 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2005 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

            зазначеним вироком

 

                                               ОСОБА_1,

                                               ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

судимого:

1)  8 квітня 1994 року цим же судом за ч. 2 ст. 141 КК України на 2 роки позбавлення волі;

2)  15 травня 1997 року цим же судом за ч. 2 ст. 140 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

3)  18 лютого 1999 року Ленінським районним судом м. Донецька за ч. 2 і ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 143 КК України на 7 років 3 місяці позбавлення волі, звільненого 29 квітня 2004 року Селідовським міським судом умовно-достроково на 9 місяців;

 

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.

 

            Відповідно до вимог ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 визначено 5 років 6 місяців позбавлення волі.

 

            Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3 - 5 450 грн., ОСОБА_4 - 1 055 грн., ОСОБА_5 - 1 190 грн. та ОСОБА_6 - 4 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

 

            Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2005 року зазначений вирок залишено без зміни.

 

            Як визнав суд, 28 листопада 2004 року близько 8 год. ОСОБА_1 проник у буд. АДРЕСА_1, звідки таємно викрав гроші та майно потерпілої ОСОБА_6 на загальну суму 4 000 грн.

            3 грудня 2004 року близько 12 год. ОСОБА_1 проник у буд. ІНФОРМАЦІЯ_2 та у приміщення літньої кухні даного домоволодіння по АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_4 на загальну суму 1 055 грн.

            7 грудня 2004 року близько 9 год. 30 хв. ОСОБА_1 проник у буд. АДРЕСА_3, звідки таємно викрав ювелірні вироби із золота та інше майно потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 7 186 грн.

            11 грудня 2004 року близько 11 год. ОСОБА_1 проник у буд. АДРЕСА_4, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_5 на загальну суму 1 190 грн. 50 коп.

            19 грудня 2004 року близько 10 год. ОСОБА_1 проник у буд. АДРЕСА_5, звідки таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_7 на загальну суму 475 грн.

 

            У касаційних скаргах:

-     засуджений просить судові рішення щодо нього скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд. Доводить, що суди не досліджували й не взяли до уваги докази, якими він обґрунтовував свою непричетність до інкримінованих йому злочинів та переконував суд у проведені однобічного досудового слідства із застосуванням недозволених методів;

 

-     захисник також порушує питання про скасування зазначених судових рішень, однак просить кримінальну справу щодо засудженого закрити, оскільки він злочинів не вчиняв і мотивів для викрадення чужого майна не мав, натомість займався суспільно корисною працею і позитивно характеризувався. Наводить доводи про упередженість потерпілих й органів досудового слідства і зазначає про безпідставність стягнення відшкодувань із засудженого на користь потерпілих, які позовів про це у справі не заявили.

 

            Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні слід відмовити.

 

            Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна з проникненням у житло та приміщення, яке завдало значної шкоди, повторно, підтверджується зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами.

 

            В основу вироку суд поклав показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які в своїх будинках виявили сліди проникнення через вікна, порушення обстановки у житлі та відсутність майна, що також убачається з протоколів огляду місць події (т. 1, а.с. 6-10; т. 2, а.с. 4-5, 36-41).

 

            Обґрунтовуючи доведеність винуватості ОСОБА_1 у викраденні майна поетрпілих, суд послався на показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16 про обставини придбання у засудженого та вилучення органами досудового слідства магнітофонів “Самсунг” і “Орсон”, що впізнані потерпілим ОСОБА_10, як викрадені в нього, за встановлених у справі обставин (т. 1, а.с. 36-39; т. 2, а.с. 142-145).

 

            Крім того, свідок ОСОБА_17 - працівник ломбарду, ствердила, що ОСОБА_1 І.І. на забезпечення повернення позики заклав золоті ювелірні вироби, про що зазначено в книзі обліку прийомів та викупів їх видів, ваги та проб якості, а такі за цими ознаками й кількістю відповідають тим ювелірним виробам, про викрадення яких ствердив потерпілий ОСОБА_10 (т. 1, а.с. 19-20, 116).

 

При цьому, суд вірно взяв до уваги показання засудженого ОСОБА_1, який під час відтворення обстановки та обставин події детально показав спосіб проникнення в будинки потерпілих, перелічив викрадене майно, а також зазначив його розташування, що відповідає показанням потерпілих та даним протоколів огляду місць події (т. 1, а.с. 101-111; т. 2, а.с. 121-126).

 

            Ці та інші зібрані у справі докази давали суду підстави дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

 

            Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України є правильною, а призначене йому покарання повною мірою відповідає вимогам закону.

 

            Стосовно доводів касаційної скарги захисника про відсутність у засудженого мотивів для незаконного заволодіння майном, то вони на матеріалах справи не ґрунтуються, оскільки з них убачається, що останній з корисливих мотивів вчинив ряд однорідних злочинів проти власності, а факт наявності оплачуваної роботи є недостатнім для спростування доведеного сукупністю доказів обвинувачення.

 

            Показання ОСОБА_1 на досудовому слідстві про вчинення наведених злочинів підтверджуються даними, що містяться в зазначених вище доказах, а тому посилання у скаргах на те, що він обмовив себе внаслідок тиску з боку працівників міліції та неупередженості потерпілих, є необґрунтованими.

 

            Цивільні позови у справі розв'язано виходячи з доведеності підстав і їх розміру та із зарахуванням вартості повернутого потерпілим майна, за майновими вимогами, що ними пред'явлено про відшкодування заподіяної шкоди у встановленому законом порядку, а тому твердження у скарзі про відсутність законних підстав для стягнення із засудженого зазначених відшкодувань, на матеріалах справи також не ґрунтуються (т. 2, а.с. 21, 52, 87, 153-154).

 

            Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

 

            З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

 

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

            відмовити засудженому ОСОБА_1 та його захиснику ОСОБА_2 в задоволенні їхніх касаційних скарг.

 

С у д д і:

 

Міщенко С.М.                                            Пошва Б.М.                                            Паневін В.О.