Справа № 2- 186/09.

      РІШЕННЯ

         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2009  року.                                                                                          смт.Любар

Любарський районний суд Житомирської області

        В складі: головуючого-судді:             В.М.Паламарчука

                                секретаря:         В.І.Демчук

                                        за участю позивача:            ОСОБА_1

                                                     відповідача:             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Любар справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні землею.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач вказує, що він є власником будинковолодіння по АДРЕСА_1. У 1976 році йому була виділена земельна ділянка розміром 0.52 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будинку та для ведення господарства. Тривалий час між ним та відповідачем по справі існує спір про межі між їхніми земельними ділянками. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням знести паркана, який встановлений на його наділі землі, однак спір до цього часу не вирішений.  Відповідач по справі не погоджується зняти паркана з межі та погодитися на правомірне врегулювання земельного спору. Дії відповідача порушують його право землекористувача та його право на приватизацію землі.

На підставі вище викладеного позивач просить суд постановити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні його земельною ділянкою, шляхом: зобов»язати ОСОБА_2 знести паркан, який розташований на його земельній ділянці.

В судовому засіданні  позивач позовні вимоги  підтримав в повному об”ємі і пояснив, що у 1976 році виконкомом Любарської районної ради йому видане свідоцтво на забудову садиби і план забудови земельної ділянки, згідно якого розташування його житлового будинку зазначено на відстані 4 метрів від земельної ділянки ОСОБА_2, а фактично відстань від його будинку до огорожі, яка споруджена ОСОБА_2 становить 3,63 м., тобто відповідач порушив межу вглиб його території. Межа порушен встановленням відповідачем огорожі у 1982-1983 роках.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та пояснив, що у 1982 році ним була споруджена огорожа, яка відділяла його земельну ділянку від земельної ділянки позивача. Огорожа була встановлена у тому ж місці, де знаходилась попередня. До 2004 року позивач не заперечував проти правильності встановлення межі, а потім самовільно повалив огорожу. З цього приводу були рішення  судів, які постановили, що огорожа встановлена правильно – на межі земельних ділянок його та позивача.

Вислухавши пояснення сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно рішення виконкому Старочорторийської сільської ради від 21 лютого 1994 року передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,52 га., з яких земельна ділянка площею 0,38 га розташована в АДРЕСА_1. Правовстановлюючі документи у позивача на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні відсутні. Позивач не надав суду докази (правовстановлюючі документи або відповідне рішення суду)  про те, що земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 є його власністю.  Той факт, що рішенням Старочорторийської сільської ради Любарського району від 21 лютого 1994 року ОСОБА_1 була передана земельна ділянка площею 0.52 га., не має правового значення для вирішення спору. Так, відповідно до змісту ст. 181 ЦК України, земельні ділянки належать до нерухомого майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації. (ч. 1 ст. 182 ЦК України). Частиною 1 статті 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує це право та його державної реєстрації. Статтею 126 ЗК України встановлено, що єдиним документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку є державний акт.

Позивач  є користувачем земельної ділянки і йому не видавався державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Крім того, суд бере до уваги рішення Любарського районного суду від 22 лютого 2005 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 14 липня 2005 року і яким встановлено, що ОСОБА_2 на межі виділених у користування йому і ОСОБА_1 земельних ділянок в АДРЕСА_1 встановив огорожу на бетонному фундаменті.

А тому з урахуванням наведеного та зважаючи на те, що межа між земельними ділянками від дороги по довжині огорожі відповідає дійсній межі, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

  На підставі вище викладенного та керуючись ст.ст. 106,107,125,126, 158 Земельного кодексу України,  ст.ст. 10, 60, 88, 212 – 215 ЦПКУкраїни, Суд,-

                    РІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні землею відмовити повністю у зв»язку з безпідставністю заявлених позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомисрької області через суд першої інстанції  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                            Суддя                                                             В.М.Паламарчук