2-1848/09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
( вступна та резолютивна частини)
23 жовтня 2009 року Лисичанський міський суд Луганської області
у складі: головуючої судді Чернобривко Л.Б.
при секретарі Дьоміновій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів « про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов"язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. 117 ч.1, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-215,218 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
У позові ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів « про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня після його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду .
Суддя:
2-1848/09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2009 року Лисичанський міський суд Луганської області
у складі: головуючої судді Чернобривко Л.Б.
при секретарі Дьоміновій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів « про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
позивачка звернулась до суду з позовом по стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, посилаючись на те, що 08.06.2005 року по 24.11.2008 року працювала начальником караулу ВОХР ВАТ „Лисичанський завод гумових технічних виробів ”. Наказом № 236 від 24.11 2998 року звільнилась за власним бажанням. Починаючи з 2005 року заробітна плата на підприємстві виплачувалась нерегулярно, внаслідок чого на 24.11.2008року утворилась заборгованість по її виплаті в сумі 14 231грн. При звільненні з роботи відповідач не розрахувався з нею у повному обсязі, тому вона звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу. За час затримки виплати заробітної плати відповідач повинен виплатити їй середній заробіток, сума якого складає 6516грн.72 коп. ( 814,59 х8 міс.) Внаслідок несвоєчасно виплаченої заробітної плати їй завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона не має можливості забезпечити належні життєві умови для себе та сина, виховує дитину одна, утворилась заборгованість по оплаті комунальних послуг, порушені зв’язки зі знайомими та родичами, оскільки не може належним чином їх прийняти. Моральну шкоду оцінює на суму 5000грн.
У судовому за садінні позивачка позов підтримала і просила його задовольнити у повному обсязі. У своїх поясненнях посилалась на обставини, викладені у позовній заяві, на підтвердження яких надала суду відповідні докази.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала, усно та в письмових запереченнях на позов, пояснила, що відповідно до постанови Господарського суду Луганської області по справі № 11/1556 від 25.11.2002 року відносно відповідача було введено процедуру банкрутства та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Керуючого санацією по справі призначено ОСОБА_3 Заборгованість по заробітній платі, у тому числі перед позивачем , виникла у зв»язку з неплатоспроможністю відповідача. Виплата середнього заробітку звільненому працівнику за час затримки розрахунку не відноситься до заробітної плати, а є санкцією підприємства в розумінні Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” з усіма наслідками, що випливають з правового статус цієї суми, і застосовуються до цієї санкції протягом процедур банкрутства. Тому застосування такої санкції під час мораторію на задоволення вимог кредиторі є неможливим. Що стосується моральної шкоди, вважає, що позивачка не надала суду доказів, про спричинення їй моральної шкоди. Ніщо не завадило позивачці після звільнення з підприємства стати на облік в центр зайнятості, для отримання допомоги по безробіттю, що нею зроблено не було. В теперішній час позивачка працює і отримує заробітну плату, тому має змогу оплачувати за комунальні послуги. Просила в цілому відмовити у задоволені позову позивачці.
Суд досліджує надані докази:
копія трудової книжки позивачки, довідка про заборгованість по заробітній платі, довідка про середню заробітну плату, копія свідоцтва про народження дитини, заперечення на позов, копія ухвали Господарського суду від 25.11.2002 року, копія ухвали від 31.10.2008 року.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Судом встановлені факти на відповідні їм правовідносини.
У судовому засіданні встановлено, що позивачка з 08.06.2005 року по 24.11.2008 року працювала начальником караулу ВОХР ВАТ „Лисичанський завод гумових технічних виробів ”. Наказом № 236 від 24.11 2998 року звільнилась за власним бажанням. Заборгованість по заробітній платі на 01.07.2009 року становить 14 231грн.38 коп. ( а.с.3), про стягнення якої виданий судовий наказ.
Відповідно до ст. 116 ч.1 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства , установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ухвали Господарського суду Луганської області від 25.11. 2002 року за заявою ЗАТ „Фонд” м. Луганська до Відкритого акціонерного товариства „Лисичанський завод гумових технічних виробів” було порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ( а.с.26).
Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” ( далі Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторі вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Відповідно до ст. 14 ч.6 абз. 3 цього Закону розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру кредиторів відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.
Відповідно до ст. 21 п.2 цього Закону кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. Зокрема, у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства –банкрута.
Оскільки судом встановлено, що позивачка звільнилась з підприємства за власним бажанням 24.11.2008 року, то зобов’язання відповідача по виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відноситься до заробітної плати, а є санкцією підприємства відповідно Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” і не може бути застосовано до відповідача під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тому позивачці в частині позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку слід відмовити.
Стосовно стягнення моральної шкоди, суд вважає, що позивачка не надала доказів про спричинення їй відповідачем моральної шкоди, оскільки прийнята на роботу 08.06.2005 року, в той час коли вже діяла ухвала суду про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, про що вона не могла не знати. Судом виданий наказ про виплату їй заборгованості по заробітній платі. Правом на отримання допомоги по безробіттю не скористалась. В теперішній час працює і отримує заробітну плату. Оцінивши вищенаведене суд вважає, що у позові позивачці слід відмовити у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 117 ч.1, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-215,218 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
У позові ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів ” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня після його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду .
Суддя: