Справа № 22-1315/2009           Головуючий у 1-й інстанції: Березій Ю.А.

Категорія: 32                                 Доповідач: Белінська І.М.

                                        УХВАЛА

                               ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

                 9 вересня 2009 року            Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                 Белінської І.М. – головуючої,

                 Гайсюка О.В.,

                 Деревінського С.М.,-

при секретареві – Чернезі М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” ( далі – ДП “СхідГЗК”) в особі Смолінської шахти на рішення Маловисківського районного суду від 24 березня 2009 року в цивільній справі  за позовом ОСОБА_1 до ДП “СхідГЗК” про відшкодування моральної шкоди,

                                     ВСТАНОВИЛА:

              У січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП “Схід ГЗК” в особі Смолінської шахти про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров”я на виробництві.

             Зазначав, що з 1996 року він працював на Смолінській шахті машиністом екскаватора та бульдозера. Внаслідок дії шкідливих факторів трудового процесу отримав захворювання, яке у визначеному чинним законодавством порядку було визнане професійним, а за висновком Кіровоградської обласної медико-соціальної експертизи від 19.07.2008 року йому вперше була встановлена втрата 60% працездатності та третя група інвалідності.

             В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач, всупереч вимогам ст.ст.153, 173 КЗпП України, не забезпечив йому безпечні та нешкідливі умови праці, а тому зобов”язаний відшкодувати завдану йому шкоду, зокрема, моральну, яка полягає у фізичному болю, який він переносить у зв”язку із хворобою, душевних переживаннях внаслідок вимушених негативних змін у звичному йому житті. Просив стягнути 200 000 гривень.

           Рішенням Маловисківського районного суду від 24 березня 2009 року позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 6000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

           В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушується питання про зміну рішення суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та збільшення її розміру до 200 000 гривень. Вказується на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

               В апеляційній скарзі ДП “СхідГЗК”  ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і про повернення справи на новий розгляд через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказується на те, що суд неповно з”ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права, зокрема ст.273-1 КЗпП України, оскільки суд не встановив факт порушення відповідачем трудових прав позивача.  Крім того, всупереч вимогам п.4ч.1ст.201 ЦПК України суд не зупинив провадження в цій справі до розгляду в адміністративному суді справи за позовом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Маловисківському районі до Смолінської санітарно-епідеміологічної станції, Українського науково-дослідного інституту промислової медицини про скасування санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1, визнання нечинним повідомлення та акта розслідування професійного захворювання, хоча рішення суду в цій справі має преюдиціальне значення для вирішення данної справи. Як на порушення судом першої інстанції норм процесуального права відповідач послався також на те, що суд не ухвалив заочне рішення за наявності всіх умов для цього та неправильно визначив розмір судового збору.

                  Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, колегія суддів вирішила, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

                  Задовільняючи частково позов, суд встановив, що внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог ст.153 КЗпП України щодо обов”язку забезпечувати безпечні та нешкідливі умови праці позивачу було завдано шкоду  у вигляді професійного захворювання, яке призвело до втрати 60% працездатності та інвалідності 3-ї групи. Встановивши, що порушення відповідачем законних прав позивача на безпечні та нешкідливі умови праці призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв”язків і вимагають від останнього додаткових зусиль для організації свого життя, суд на підставі ст.237-1 ЦПК України, зобов”язав відповідача відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду в сумі 6000 гривень.

                Таке рішення суду грунтується на правильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права, належному з”ясуванні обставин, що мають значення для справи, та правильній оцінці наданих сторонами доказів.

                Відповідно до ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні та нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

                Факт професійного захворювання позивача встановлено рішенням ЛЕК УкрНДІПРОММЕД 17.06.2008 року (протокол №1333), де зазначено, що розвиток професійних захворювань ОСОБА_1 обумовлений роботою в професіях машиніст екскаватора та бульдозера впродовж 11 років 8 міс., під час якої він піддавався комплексу шкідливих виробничих факторів, таких як: загальна вібрація, що перевищує гранично допустимі розміри, фізичні перенавантаження при ремонтних роботах, нахили булуба, несприятливий виробничий мікроклімат(а.с.8).  Наявність шкідливих умов праці визнана і комісією, яка проводила розслідування хронічного професійного захворювання щодо позивача, за результатами якого склала акт за формою П-4, де у п.13 зазначено про наявність таких шкідливих факторів умов праці позивача як вібрація, шум, а у п.18 висловлені пропозиції щодо ліквідації і запобігання такого роду професійним захворюванням (а.с.9-10).

              Ці обставини свідчать про те, що відповідач не забезпечив безпечні та нешкідливі умови праці позивачу, зокрема не забезпечив санітарно-гігєнічні умови, які запобігають виникненню професійному захворюванню, чим порушив його трудові права.

              Відповідно до ч.2ст.10, ч.1ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач не надав доказів відсутності своєї вини у заподіянні позивачу моральної шкоди ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду, доводів позивача щодо цієї обставини, які підтверджуються вищенаведеними доказами, не спростував.

             За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов”язку відповідача відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду, розмір якої визначено з дотриманням вимог ч.3 ст.23 ЦК України. З іншої сторони, і доводи позивача, викладені в його апеляційній скарзі, щодо неправильного визначення судом роміру грошового відшкодування моральної шкоди, є необгрунтованими, оскільки не свідчать про порушення судом вимог чинного законодавства.

            Враховуючи, що відповідно до чинного законодавства Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не має права в судовому порядку оскаржувати акти розслідування професійних захворювань, зокрема, а також санітарно-гігієнічні характеристики умов праці, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в зупиненні провадженні в даній справі.

            Не є таким порушенням норм цивільного процесуального права, що тягне за собою скасування рішення суду в порядку апеляційного провадження, неухвалення судом першої інстанції заочного рішення, оскільки відповідно до ч.1ст.224 ЦПК України ухвалення заочного рішення є правом, а не обов»язком суду, до того ж за умови, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

           Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про невідповідність розміру судового збору, який суд стягнув із ДП “Схід ГЗК” на користь держави, оскільки у цьому випадку він повинен становити 8 грн.50 коп., що відповідає п.”д” ст.3 Декрету КМУ “Про державне мито”. Неправильно визначений розмір судового збору не є підставою для зміни рішення суду по суті позовних вимог, а тому рішення суду підлягає зміні тільки в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

           На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

                                         УХВАЛИЛА:

            Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДП “СхідГЗК” в особі Смолінської шахти відхилити, а рішення Маловисківського районного суду від 24 березня 2009 року залишити без змін в частині вирішення справи по суті позовних вимог та розподілу витрат, пов”язаних з розглядом справи.

            Змінити зазначене рішення в частині розподілу судових витрат, пов”язаних із сплатою судового збору, зменшивши визначений судом першої інстанції розмір судового збору, що підлягає стягненню із ДП “СхідГЗК” на користь держави, із 51 гривні до 8 гривень 50 коп.

            Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧА:

СУДДІ: