ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.10 Справа № 6/124/10
Суддя Місюра Л.С.
За позовом Приватного підприємства „Будівництво та ремонт” м. Мелітополь
Запорізької області
До Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1
м. Мелітополь Запорізької області
Про зобов’язання передати в оренду майно, зустрічний позов про визнання договору недійсним
Суддя Місюра Л.С.
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_2, дов. б/н від 03.06.2010 р., ОСОБА_3 - директор,
протокол б/н від 03.05.2006 р.
Від відповідача: ОСОБА_1, свідоцтво № 122711 від 05.04.2006 р., ОСОБА_4,
дов. б/н від 01.06.2010 р.
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства „Будівництво та ремонт” м. Мелітополь Запорізької області до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 м. Мелітополь Запорізької області про зобов’язання передати в оренду майно, зустрічний позов про визнання договору недійсним, суддя
В С Т А Н О В И В:
Позивач - ПП „Будівництво та ремонт” в позовній заяві просив зобов’язати відповідача передати в оренду наступне майно: екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна 4Ж4805 № 937670, заводський номер 232030, рік випуску 1982; КС 2571А на шасі ЗІЛ 130, державний номер НОМЕР_2, номер кузову 2292728, рік випуску 1984; ГАЗ 33021 ЗНГ, державний номер НОМЕР_3, номер кузову ХТН 330210S1553548, рік випуску 1995; ЗАЗ 1102, державний номер НОМЕР_4, номер кузову ХТЕ 11020650331815, рік випуску 1995.
В позовної заяві позивач вказує наступне: Пунктом 2.1. Договору встановлено, що відповідач повинен протягом двох днів після набуття чинності Договором передати в орендне користування Орендарю визначені договором автомобілі в належному технічному стані, який забезпечує їх нормальну експлуатацію за актом прийому - передачі. Виходячи з положень ст. 181 Господарського кодексу України, ст. ст. 638-640, ч. 1 ст. 799ІДК України, договір оренди транспортних засобів набув чинності 15.11.2009р. Таким чином, відповідач у строк до 18.11.2009р. повинен був передати ПП «Будівництво і Ремонт»транспортні засоби, визначені у пункті 1.1. Договору. Але відповідач цього не зробив, акт приймання-передачі не склав, чим порушує умови договору. Відповідно до ст. 193 ГК України: «1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином». Аналогічні положення місить ст. 526 ЦК України, відповідно до якої: «1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться». У статті 765 ЦК України закріплено, що: «1. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму». Стаття 766 ЦК України встановлює правові наслідки не передання майна наймачеві: Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків».
Позивач - ПП „Будівництво та ремонт” уточнив позовні вимоги, просить зобов’язати відповідача передати в оренду наступне майно разом з оформленням акту приймання-передачі та документами –свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів: екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна 4Ж4805 № 937670, заводський номер 232030, рік випуску 1982; КС 2571А на шасі ЗІЛ 130, державний номер НОМЕР_2, номер кузову 2292728, рік випуску 1984; ГАЗ 33021 ЗНГ, державний номер НОМЕР_3, номер кузову ХТН 330210S1553548, рік випуску 1995; ЗАЗ 1102, державний номер НОМЕР_4, номер кузову ХТЕ 11020650331815, рік випуску 1995.
Заява позивача була прийнята судом, оскільки вона заявлена відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України .
Позивач - ПП „Будівництво та ремонт” ще раз уточнив позовні вимоги, де остаточно просить зобов'язати відповідача - підприємця ОСОБА_1 передати в оренду приватному підприємству «Будівництво і Ремонт»наступне майно про що скласти акт приймання-передачі цього майна: Екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна 4Ж4805 №937670, заводський номер 232030, рік випуску 1982; ГАЗ 33021 ЗНГ, держаний номер НОМЕР_3, номер кузову ХТН 33021081553548, рік випуску 1995. Зобов'язати відповідача - підприємця ОСОБА_1 приватному підприємству «Будівництво і Ремонт»скласти акт приймання-передачі наступного майна в оренду: ЗАЗ 1102, держаний номер НОМЕР_4, номер кузову ХТЕ 11020650331815, рік випуску 1995; КС 2571А на шасі ЗІЛ 130, держаний номер АРІ642АМ, номер кузову .випуску 1984.
Заява позивача приймається судом, оскільки вона заявлена відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України .
Відповідач –Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1Ю.) надав суду відзив на позовну заяву наступного змісту: 06 квітня 2010 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського МВ ГУМВС України в Запорізькій області з заявою про заволодіння ОСОБА_3 шахрайським шляхом належними відповідачу транспортними засобами, а саме екскаватором ЕО-2621А державний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 33021 ЗНІ державний номер НОМЕР_3. На теперішній час триває перевірка приведених в заяві фактів. ОСОБА_3 надав у Мелітопольський МВ ГУМВС України в Запорізькій області копію договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року, згідно якого відповідач нібито передав вказані транспортні засоби в оренду ПП «Будівництво і Ремонт»у особі ОСОБА_3 Про існування вказаного договору оренди транспортних засобів відповідач не знав до квітня 2010 року, оскільки нікого не вповноважував розпоряджатися його власним майном. Відповідачем раніше було надано нотаріально посвідчене доручення ОСОБА_5, діяти від його особи як фізичної особи –підприємця. На час укладення договору оренди транспортних засобів, а саме 15 листопада 2009 року, ОСОБА_5 працювала бухгалтером у приватному підприємстві «Будівництво і Ремонт»під керівництвом ОСОБА_3, і саме вона від імені відповідача, як фізичної особи –підприємця, уклала вищевказаний договір оренди транспортних засобів, на що відповідач її не уповноважував, при цьому ФОП ОСОБА_1 про це до відома не поставила та другого екземпляру вищевказаного договору йому не надавала, тому у нього він відсутній і з цієї причини не може надати суду оригінал екземпляру договору оренди транспортних засобів. Копію договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року відповідач отримав разом із копією позовної заяви цінним листом 16 квітня 2010 року. Згідно договору оренди транспортних засобів відповідач був зобов’язаний передати позивачу в оренду належні йому на праві приватної власності транспортні засоби: Екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна 4Ж485 №937670, заводський номер 232030, рік випуску 1982, місце реєстрації - м. Мелітополь, вартістю 65520,00 грн.; кран КС 2571А на шасі ЗІЛ 130, державний номер НОМЕР_5, номер кузову 2292*28, рік випуску 1984, місце реєстрації - м. Мелітополь, вартістю 149450,00грн.; ГАЗ 33021 ЗНІ державний номер НОМЕР_3, номер кузову ХТН 3302101553548, рік випуску 1995, місце реєстрації м, Мелітополь, вартістю 57350,00грн.; ЗАЗ 1102 державний номер НОМЕР_4, номер кузову ХТЕ 11020650331815, рік випуску 1995, місце реєстрації - м. Мелітополь, вартістю 12345,00 грн. При цьому на протязі вже довгого часу транспортні засоби: екскаватор ЕО-2621А державний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 33021 ЗНІ державний номер НОМЕР_3 знаходяться у позивача незаконно і він не бажає відповідачу їх повертати, тому останній і був змушений звернутися з цього приводу до органів міліції. Згідно договору оренди транспортних засобів при передачі транспортних засобів орендарю повинен був складатися акт прийому-передачі транспортних засобів, але він не складався, оскільки передачі транспортних засобів не відбувалося. Позивач про передачу йому транспортних засобів згідно договору оренди транспортних засобів до відповідача не звертався, що свідчить про порушення ним досудового врегулювання цього питання, оскільки ніяких претензій з цього приводу він не заявляв. Відповідач вважає, що договір є нікчемним, з наступних підстав: згідно договору оренди транспортних засобів відповідач, як Орендодавець, повинен передати у оренду Орендарю –Приватному підприємству «Будівництво і Ремонт»чотири одиниці транспортних засобів, вказаних у договорі, строком на 15 років, та у разі розірвання відповідачем договору у односторонньому порядку, останній повинен сплатити Орендарю повну ринкову вартість транспортних засобів, які передаються у оренду, орендна плата яку відповідач начебто повинен був отримувати не відповідає його вимогам. Оскільки ФОП ОСОБА_1 не мав наміру укладати вищеназваний договір оренди транспортних засобів, то він його і не укладав, при цьому якби відповідач знав про вказані умови договору, то не погодився би його укладати у жодному разі; на договорі оренди транспортних засобів у розділі «Місцезнаходження і реквізити сторін»у графі орендодавець ФОП ОСОБА_1 стоїть підпис ОСОБА_6 та печатка ФОП ОСОБА_1, яка перебувала на той час у ОСОБА_6, а у розділі Орендар ПП «Будівництво і Ремонт»стоїть підпис ОСОБА_3, але відтиску печатки ПП «Будівництво і Ремонт»немає; самою вагомою підставою вважати вищевказаний договір оренди транспортних засобів не дійсним /нікчемним/ - є не завірення його нотаріально. Згідно ч.2 ст. 799 Цивільного кодексу України –договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У відповідності з ч.3 ст. 203 ЦК України –волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно до ч.2 ст. 215 ЦК України –недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України - Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно ч.1 ст.220 ЦК України –у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. З огляду вищенаведеного вбачається, що наданий позивачем договір оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року в силу закону є нікчемним, при цьому визнання його недійсним судом закон не вимагає. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а відповідач не мав волевиявлення на укладання вказаного договору оренди транспортних засобів, оскільки він був укладений від імені ФОП ОСОБА_1 третьою особою не в його інтересах. Просить позов залишити без задоволення.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву вих. б/н від 07.06.2010 р. до Приватного підприємства „Будівництво та ремонт” про визнання договору оренди транспортних засобів від 15.11.2009 р., укладеного ОСОБА_7 від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Приватним підприємством “Будівництво та ремонт” недійсним. Крім цього, ФОП ОСОБА_1 просить стягнути з ПП „Будівництво та ремонт” витрати на юридичну допомогу адвоката, але, після слів :”Прошу” не вказав яку суму витрат слід стягнути.
Відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним. При цьому зустрічний позов повинен бути взаємопов'язаний з первісним.
Суд визнав за необхідне прийняти зустрічну позовну заяву, та розглянути її разом з первісним позовом, оскільки вона взаємопов'язана з первісним позовом.
В зустрічний позовній заяві ФОП ОСОБА_1 вказав наступне: згідно позовних вимог, ПП «Будівництво та Ремонт»просить суд зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 передати згідно з пунктом 1.1. Договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року у строкове платне користування чотири одиниці автомобілів: екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна 4Ж4805 № 937670, заводський номер 232030, рік випуску 1982; КС 2571А на шасі ЗІЛ 130, державний номер НОМЕР_2, номер кузову 2292728, рік випуску 1984; ГАЗ 33021 ЗНГ, державний номер НОМЕР_3, номер кузову ХТН 330210S1553548, рік випуску 1995; ЗАЗ 1102, державний номер НОМЕР_4, номер кузову ХТЕ 11020650331815, рік випуску 1995. Строк дії Договору зазначено у п.6.1. та діє до 01 грудня 2024 року. Умови сплати орендної плати вказані у п.3.1. Договору та складають триста п'ятдесят гривень на місяць. Я з умовами Договору оренди транспортних засобів не згоден, оскільки цей договір було укладено від мого імені - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 третьою особою -ОСОБА_7 - бухгалтером ПП «Будівництво та Ремонт»та ПП «Будівництво та Ремонт»на підставі нотаріально посвідченого доручення, у супереч моїм інтересам, мого волевиявлення та з порушенням законодавства України, а саме: Я про існування вказаного договору оренди транспортних засобів не знав до квітня 2010 року, оскільки я нікого не вповноважував розпоряджатися моїм власним майном. Мною раніше було надано нотаріально посвідчене доручення ОСОБА_7, діяти від моєї особи як фізичної особи - підприємця. На час укладення договору оренди транспортних засобів, а саме 15 листопада 2009 року, ОСОБА_7 працювала бухгалтером у приватному підприємстві «Будівництво і Ремонт»під курівництвом ОСОБА_3, і саме вона від мого імені, як фізичної особи - підприємця, уклала вищевказаний договір оренди транспортних засобів, на що я її не уповноважував, при цьому мене про це до відома не поставила та другого екземпляру вищевказаного договору нені не надавала, тому у мене він відсутній і я з цієї причини не можу надати суду оригінал екземпляру договору оренди транспортних засобів. Копію договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року я отримав разом із копією позовної заяви цінним листом 16 квітня 2010 року. Згідно договору оренди транспортних засобів при передачі транспортних засобів орендарю повинен був складатися акт прийому-передачі транспортних засобів, але він не складався, оскільки передачі транспортних засобів не відбувалося. Позивач про передачу йому транспортних засобів згідно договору оренди транспортних засобів до мене не звертався. Після того, як я узнав про існування договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року, то у квітні 2010 року відізвав нотаріально посвідчене доручення на ім'я ОСОБА_7 Отримавши копію договору я вивчив його та прийшов висновку що він у силу закону є недійсним, а саме: Згідно договору оренди транспортних засобів я, як Орендодавець, повинен передати у оренду Орендарю - Приватному підприємству «Будівництво і Ремонт»чотири одиниці транспортних засобів, вказаних у договорі, строком на 15 років, та у разі розірвання договору у односторонньому порядку, я повинен буду сплатити Орендарю повну ринкову вартість транспортних засобів, які передаються у оренду, орендна плата яку я начебто повинен був отримувати не відповідає моїм вимогам. Оскільки я не мав наміру укладати вищеназваний договір оренди транспортних засобів, то я його і не укладав, при цьому якби я знав про вказані умови договору, то не погодився би його укладати у жодному разі. Самою вагомою підставою вважати вищевказаний договір оренди транспортних засобів недійсним - є не завірення його нотаріально. Я є фізичною особою - підприємцем. Тому при підписанні від мого імені договору оренди транспортних засобів, сам договір повинен згідно ст. 799 ЦК України бути нотаріально посвідченим. Згідно ч.1 ст. 128 ГК Украйни громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Відповідно до ст. 58 ГК України Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Згідно ч.2 ст. 799 Цивільного кодексу України - договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно ч.1 ст.220 ЦК України - у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. У відповідності з ч.1-3 ст. 203 ЦК України - зміст угоди не може суперечити законодавству та моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. ОСОБА_7, яка вчинила правочин - підписала від мого імені як фізичної особи - підприємця договір оренди транспортних засобів не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, оскільки вона була вповноважена на вчинення дій від мого імені як фізичної особи - підприємця, а не від мого імені як фізичної особи, оскільки вищевказані транспортні засоби належать мені саме як фізичній особі, а не фізичній особі - підприємцеві, і я не уповноважував ОСОБА_7 розпоряджатися майном, яке належить мені як фізичній особі, при цьому директор ПП «Будівництво та Ремонт»достовірно знав про цей факт. При цьому я надав ОСОБА_5 доручення на укладання нею від мого імені - фізичної особи підприємця цивільно-правових договорів, які стосуються моєї підприємницької діяльності, але в жодному разі не надавав їй право розпоряджатися моїми транспортними засобами, тому у нотаріальному дорученні і не вказані транспортні засоби, якими вона могла б розпоряджатися від мого імені як фізичної особи підприємця. Згідно до ч.1 ст. 215 ЦК України - підставою недійсності угоди є недодержання в момент здійснення такої угоди сторонами умов, передбачених частинами першою-третьою, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України. У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України - Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно ст. 180 Господарського кодексу України /Істотні умови господарського договору/ Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Між мною та відповідачем не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, не було зі мною погоджено предмет, ціну та строк договору. Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК - У разі якщо сторони не досягай згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). У відповідності до ст. 241 ЦК України /Вчинення правочинів з перевищенням повноважень/. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Я вважаю, що мій представник при підписанні договору оренди транспортних засобів перевищив свої повноваження, і я в жодному разі не схвалюю цей правочин. Окрім цього, форма договору не відповідає вимогам законодавства, а саме, стороною Орендодавця, яка вчиняє правочин, вказано; Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, а стороною Орендаря вказано ІШ «Будівництво та Ремонт»у особі директора ОСОБА_3, при цьому я договір не укладав, а укладав його мій представник за нотаріальним дорученням /представник фізичної особи - підприємця/ ОСОБА_7, тому стороною Орендодавця при укладенні договору повинен був виступати Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 у особі ОСОБА_5, яка діє на підставі нотаріально посвідченого доручення. Крім того, у розділі договору - місцезнаходження та реквізити сторін, у графі Орендодавець, вказано, що договір укладає ФОП ОСОБА_8, але стоїть підпис ОСОБА_7М, та зроблено запис що ОСОБА_5 діє за дорученням №2467 від 23.05.2008 року. Але я нотаріально посвідчених доручень на ім'я ОСОБА_7 за таким номером реєстрації не надавав, мною було надано ОСОБА_7 доручення №930594 від 23 травня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №2473. Тому згідно з зробленого напису на договорі, у якому вказано номер доручення, вбачається, що ОСОБА_7 діяла при укладанні договору оренди не згідно нотаріально посвідченого доручення, яке я їй надав, а зовсім по іншому документу, який не має ніякого відношення до мене і моєї підприємницької діяльності. Згідно п. п. 4.3. Договору - у разі розірвання цього Договору в односторонньому порядку Орендодавець сплачує Орендарю повну ринкову вартість транспортних засобів, зазначених в п. 1.1. Виходячи з цього, вбачається, що хто б не був ініціатором розриву договору оренди транспортних засобів у односторонньому порядку, чи то буде Орендодавець чи Орендар, Орендодавець повинен сплатити Орендарю повну ринкову вартість транспортних засобів, зазначених в п. 1.1. Зміст вказаного пункту Договору суперечить законодавству та моральним засадам суспільства. Це суперечить волевиявленню Орендодавця, оскільки я б в жодному разі не погодився би з вказаною умовою договору і не став би його на цих умовах укладати. Цей договір було укладено з метою лишити мене вказаної у договорі власності, а саме транспортних засобів, оскільки я знаходжусь у неприязних відносинах з відповідачем. На теперішній час мене вимагають визнати цей недійсний договір та передати ПП «Будівництво та Ремонт»транспортні засоби, вказані у договорі оренди. Керуючись офіційними роз'ясненнями Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. Згідно договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року, всі транспортні засоби були оцінені, про що вказано у п. п. 1.1. Договору, при цьому немає відомостей про те, як саме і на підставі чого було оцінено автомобілі, і не має відомостей про ціноутворення вартості самої оренди, тобто не можна зрозуміти, чому саме орендар повинен сплачувати 350 гривень на місяць за об'єкти оренди, а не більшу чи меншу суму. Крім того, у договорі вказано про індексацію орендної плати, але не вказано про індексацію вартості орендованих транспортних засобів. Оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями оцінки майна та Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Вартість основних засобів та нематеріальних активів визначається за результатами незалежної оцінки. До Договору оренди транспортних засобів не додано письмових результатів незалежної оцінки транспортних засобів, що є порушенням істотних умов договору. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п. п. 1, 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"). З огляду вищенаведеного вбачається, що наданий позивачем договір оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року не відповідає моєму волевиявленню та укладений не в моїх інтересах. Договір був укладений моїм представником за дорученням ОСОБА_5 з перевищенням наданих їй повноважень, при цьому порушено форму договору та зміст договору не відповідає дійсності. При укладенні договору оренди було порушено істотні умови Договору, які були мною описані вище. Договір не був посвідчений нотаріально. Цей договір суперечить моєму волевиявленню, та згідно умов договору, які не були погоджені зі мною, я фактично був позбавлений будь-яких прав на моє особисте майно. Оглядаючи наведене, я вважаю, що договір оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року був укладений незаконно та підлягає визнанню його недійсним. Крім того, у мене як фізичної особи - підприємця існує журнал реєстрації договорів, який разом з моєю печаткою знаходився у ОСОБА_7, і договір оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009 року не був зареєстрований у журналі обліку договорів. Як вказав відповідач, ним було перераховано єдиний платіж у розмірі 350 гривень згідно договору оренди, який був перерахований ОСОБА_7 на мій рахунок, яка і підписувала договір оренди транспортних засобів. Але цей платіж йому було повернуто 04 червня 2010 року, про що свідчить меморіальний ордер №2. Окрім того, для захисту моїх порушених прав, я змушений був звернутися за юридичною допомогою до адвоката, у зв'язку з чим я поніс витрати на допомогу адвоката у сумі 2500 /дві тисячі п'ятсот/ гривень. Згідно ст. 49 ПЖ України, суми, які підлягають виплаті за послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді та сплачене держмито покладаються при задоволенні позову на відповідача. Вважаю за необхідне стягнути на мою користь з відповідача судові витрати.
ПП „Будівництво та ремонт” зустрічні позовні вимоги не визнало з наступних підстав: першою підставою визнання договору оренди транспортних засобів від 15 листопада 2009р. зазначено недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору. При цьому позивач за зустрічним позовом вважає, що договір необхідно було нотаріально посвідчувати в силу ч. 2 ст. 799 ЦК України. Згідно ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. В даному випадку позивач за зустрічним позовом ототожнює поняття фізичної особи і підприємця, що є неприпустимим. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Статтею 50 Цивільного кодексу України передбачено право фізичної особи на зайняття підприємницькою діяльністю, яку не заборонено законом. Таке право фізична особа має лише за наявності повної цивільної дієздатності (фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років). Моментом, з якого виникає у фізичної особи статус фізичної особи - підприємця, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», є момент здійснення фізичною особою-підприємцем державної реєстрації (внесення відомостей до єдиного державного реєстру) та отримання нею свідоцтва про державну реєстрацію. Ст. 51 Цивільного кодексу України надає право до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовувати нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. Зокрема Господарський кодекс України, відповідно до ст. ст. 2, 55 якого учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб’єктами господарювання є зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Крім цього, ст. 4 Господарського кодексу України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України. Тому фізична особа-підприємець у господарських відносинах приймає участь перш за все як підприємець, а не як фізична особа, відповідаючи за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ст. 128 ГКУ, ст. 52 ЦКУ), реалізуючи свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. З ст. 45 Господарського кодексу України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою. Також на підтвердження тотожності юридичної особи та фізичної особи -підприємця, є той факт, що фізична особа-підприємець отримуючи прибуток або від здачі транспортного засобу в оренду, або від використання в своїй господарській діяльності транспортного засобу, взятого в оренду сплачує податок в порядку, передбаченому іншими законами, ніж Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб». Умови укладення договору оренди в сфері господарювання врегульовані ст. ст. 283, 284 Господарського кодексу України, якими, на відміну від ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України не встановлені вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання. Такої ж думки придержується і Вищий господарський суд України (постанова у справі N41/102 від 14.09.2006). Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку про можливість укладення у простій письмовій формі договору найму транспортного засобу, однією із сторін якого є фізична особа-підприємець. Позивач за зустрічним позовом пише, що особа, яка підписала договір оренди не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки була вповноважена на вчинення певних правочинів від імені підприємця, а не фізичної особи, за якою зареєстровані транспортні засоби. По-перше, появу повної цивільної дієздатності закон пов'язує не з тим, хто є власником майна, а з досягненням особою певного віку або з реєстрацією шлюбу (ст. 34 ЦК України). Для того, щоб стверджувати, що у ОСОБА_7 не було повної цивільної дієздатності - позивач повинен довести, що ОСОБА_7 на момент укладання договору була неповнолітня або її цивільна дієздатність була обмежена чи вона була визнана недієздатною. Про існування таких фактів позивач взагалі нічого не пише через відсутність таких фактів та неправильне розуміння самого поняття цивільної дієздатності. По - друге, розмежування власності фізичної особи та фізичної особи - підприємця в даному випадку не є правильним. Відповідно до ст.325 Цивільного кодексу суб'єктом права приватної власності є саме фізична особа. Цивільний кодекс не встановлює такого суб'єкта права приватної власності, як фізична особа - підприємець. У зв'язку з цими положеннями слід констатувати, що поняття «фізична особа»та «фізична особа —підприємець»у законодавстві є різними. На підтвердження вказаного зазначаємо таке. На сьогодні відносини власності та порядок реалізації права власності чітко визначають Конституція та Цивільний кодекс. Суб'єктами права власності, за ЦК, є Український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, держава Україна, ОСОБА_9 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (стст.2 та 318). Водночас серед цього переліку немає такого суб'єкта права власності, як фізична особа - підприємець. Крім того, Конституція (ст.41) та ЦК (ст.325) закріпили право приватної власності. Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи. Останні можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, належної фізичній чи юридичній особі (ст.325 ЦК). Таким чином, суб'єктом права власності законодавством визнається фізична особа, якій може належати будь-яке майно, крім того, що взагалі не може перебувати у власності фізичної особи. Водночас не виокремлюється такий суб'єкт права власності, як фізична особа - підприємець. Слід зауважити, що фізична особа наділена всіма особистими немайновими правами та здатна мати всі майнові права, передбачені Конституцією, Цивільним кодексом та іншими законами (ст.26 ЦК). Переліку майнових прав чинне законодавство не містить. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можна стверджувати, що право займатися підприємницькою діяльністю є майновим правом фізичної особи. Тобто правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи - підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи, і набуття статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність - діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Ураховуючи викладене, реєстрація транспортних засобів здійснюватися за фізичною особою, а не за фізичною особою - підприємцем, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками. Реєстрація транспортних засобів за підприємцями взагалі діючим законодавством не передбачена. Закон ототожнює майно фізичної особи та майно підприємця, так як у ст. 128 ГК України зафіксовано, що громадянин - підприємець відповідає по своїм зобов'язанням усім своїм майном. Позивач зазначає про не досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору: предмету, ціни, строку. Це не відповідає дійсності, про що свідчить сам текст договору. Більш того, недосягнення сторонами згоди по усім істотним умовам - не є підставою для визнання договору недійсним, а саме це просить позивач. Неукладений договір не можна визнати недійсним. Хоча в нашому випадку він є укладеним. Твердження позивача про перевищення ОСОБА_6М .своїх повноважень - також не відповідає дійсності. В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена довіреність. Твердження позивача, що у договорі йде посилання на не існуючу довіреність - не є правильним, так як сам позивач визнає, що дійсно видавав довіреність ОСОБА_6 на укладення будь-яких договорів. У договорі оренди дата довіреності зазначена правильно - 23.05.2008р., але при написанні номеру цієї довіреності була допущена помилка, замість №2473 зазначений №2467. Сам позивач зазначає, що під таким номером довіреність не видавав. Журнал реєстрації договорів не є належним доказом укладання чи не укладання договору оренди, так як закон не пов'язує чинність договорів з реєстрацією їх у журналі. Більш того, будь-які підписи ОСОБА_5 у зазначеному журналі взагалі відсутні. Тому на підставі наданого позивачем журналу реєстрації договорів не можна зробити висновок про реєстрацію чи не реєстрацію певних договорів ОСОБА_5 у даному журналі. Просить в позові відмовити.
За клопотанням сторін продовжувався строк розгляду справи. В судовому засіданні оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався.
06.07.2010 р. розгляд справи продовжений та прийнято рішення.
Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що первісний та зустрічний позови задоволенню не підлягають з наступних підстав:
Позивач за первісним позовом –ПП „Будівництво та ремонт” в позовної заяві вказує, що 15.11.2009р. між Фізичної особою –підприємцем ОСОБА_1 та ПП „Будівництво та ремонт” був укладений договір оренди транспортних засобів (далі –договір). При цьому, як вказано в договорі, від імені Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, договір був підписаний представником за дорученням № 2467 від 23.05.2008р. ОСОБА_7
ПП „Будівництво та ремонт” не надало суду довіреності , вказаної в договорі № 2467 від 23.05.2008р.
Фактично Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 була надана довіреність ОСОБА_7 № 2473 віл 23.05.2008р. Оригінал цієї довіреності знаходиться у Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1, у ОСОБА_7 знаходиться лише ксерокопія довіреністі № 2473 віл 23.05.2008р.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що не надав ОСОБА_7 довіреність, за номером, який вказаний в договорі.
Витягом з Єдиного реєстру довіреностей також підтверджується, що довіреність зареєстрована за № 2473. , а не 2467 , як вказано в договорі.
З вищевикладеного вбачається, що Фізична особа –підприємець ОСОБА_1, не уповноважував ОСОБА_7 на укладання спірного договору.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки , яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 не вчиняла дії, які б свідчили про прийняття правочину до виконання, майно по акту прийому –передачі не передавало. Цей факт визнає і вказує в первісному позові само ПП „Будівництво та ремонт” .
Оскільки правочин не був схвалений Фізичної особою –підприємцем ОСОБА_1, то цей правочин, не створює, не змінює, та не припиняє цивільні права та обов’язки сторін.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 безпідставно посилається на те, що спірний договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 2 статті 799 ЦК України нотаріальному посвідченню підлягає договір найму транспортного засобу , лише який укладений фізичною особою.
Фізична особа та фізична особа –підприємець це два різних поняття. Поняття “фізична особа” міститься в главі 4 Цивільного кодексу України, а поняття “фізична особа –підприємець” –в главі 5 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 24 ЦК України фізичною особою являється людина. Фізичними особами являються громадяни України та особи без громадянства.
Згідно з ч. 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
З вищевикладеного вбачається, що фізичною особою є кожна людина, а фізичною особою –підприємцем являється лише та особа, яка пройшла державну реєстрацію на право здійснювати підприємницьку діяльність та яка отримала свідоцтво про державну реєстрацію.
Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.
Таким чином, спірний договір не вимагає нотаріального посвідчення.
ФОП ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні визнали, що спірний договір не потребує нотаріального посвідчення, але зустрічні позовні вимоги не уточнили, та цю підставу для визнання договору недійсним, з зустрічних позовних вимог не виключили.
Згідно статті 180 ГК України та статті 638 ЦК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань , як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними к обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачений законом порядку та формі досягнуто згоди що до усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно статті 284 ГК України істотними умовами договору оренди є : об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк , на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оцінка об’єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Оцінка об’єкта оренди передує укладенню договору.
Як пояснили представники сторін, оцінка об’єкта оренди не проводилась, а тому ПП „Будівництво та ремонт” не довело суду, що майно оцінено відповідно діючому законодавству, та відповідає дійсності.
Спірний договір не містіть істотні умови договору , в тому числі в договорі не вказана вартість майна з урахуванням її індексації.
За таких обставин, відповідно до статей 180 та 284 ГК України та статті 638 ЦК України спірний договір являється не укладеним, тобто не існуючим.
Оскільки договір є неукладеним, то уточнені позовні вимоги ПП „Будівництво та ремонт” задоволенню не підлягають.
Також слід відмітити, що в судовому засіданні представники позивача та відповідача пояснили, що екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна 4Ж4805 № 937670, заводський номер 232030, рік випуску 1982 та ГАЗ 33021 ЗНГ, державний номер НОМЕР_3, номер кузову ХТН 330210S1553548, рік випуску 1995 вже знаходяться у ПП „Будівництво та ремонт”, в зв’язку з чим ПП „Будівництво та ремонт” другий раз уточнив позовні вимоги. Але, уточнюючи позовні вимоги, ПП „Будівництво та ремонт” просить зобов’язати ФОП ОСОБА_1 передати йому в оренду саме екскаватор ЕО-2621А, державний номер НОМЕР_1 та ГАЗ 33021 ЗНГ, державний номер НОМЕР_3, (тобто просить передати йому майно, яке вже знаходиться у нього), а відносно останнього майна, яке знаходиться у ФОП ОСОБА_1 просить лише скласти акт прийому –передачі майна.
Не підлягають задоволенню і зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_1, оскільки не можливо визнати недійсним договір, який не був укладений, та який не існує.
За таких підстав, первісний та зустрічний позови задоволенню не підлягають.
Судові витрати за первісним позовом покладаються на ПП „Будівництво та ремонт”, за зустрічним позовом судові витрати, в тому числі витрати, пов’язані з оплатою послуг адвокату , покладаються на ФОП ОСОБА_1, відповідно до статті 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 22, 44 –49, 60, 82 –85 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволені первісного та зустрічного позову відмовити.
Суддя Л.С. Місюра
Рішення підписано : 06.07.2010р.