АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-3490/2009 р. Головуючий у 1-й інстанції: Пустовіт З.П.
Суддя-доповідач: Кримська О.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2009 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлки В.Ю.
суддів: Кримської О.М.
Давискиби Н.Ф.
при секретарі Мосіної О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Бердянський виноробний завод», третя особа – ОСОБА_2, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ЗАТ «Бердянський виноробний завод», третя особа – ОСОБА_2, в якому просила визнати незаконним наказ ЗАТ «Бердянський виноробний завод» №23-а від 30.04.2007 року і поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, а також компенсаційні витрати.
В позові зазначала, що з 01.07.1971 року вона працювала на ЗАТ «Бердянський виноробний завод» на різних посадах, а з 01.06.1998 року на посаді начальника цеху сировини.
Наказом №23-а від 30.04.2007 року вона була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з прогулами без поважних причин. З наказом була ознайомлена тільки 04.06.2007 року. Вважає зазначений наказ незаконним, виданим з порушенням вимог законодавства і встановленої процедури.
Позивачка є членом профспілки ЗАТ «Бердянський виноробний завод» з початку своєї трудової діяльності, незважаючи на наявність в наказі про звільнення «23-а від 30.04.2007 року посилання на протокол засідання профспілкового комітету №1 від 30.04.2007 року, їй достовірно відомо, що профком питання її звільнення не розглядав, на засідання профспілкового комітету її не запрошували, письмових заяв до профспілкового комітету про розгляд подання про її звільнення за її відсутності не направляла.
17.05.2007 року вона направила на адресу відповідача заяву, в якій просила видати їй завірені копії матеріалів, які передували виданню наказу про звільнення. В листі ЗАТ «Бердянський виноробний завод» №15 від 30.05.2007 року в переліку долучених до нього документів ані подання в профком про надання згоди на її звільнення, ані самого протоколу засідання профкому їй не було направлено, що дає їй підстави стверджувати, що питання її звільнення профкомом не розглядалося взагалі. Жодних пояснень згідно ст. 149 КЗпП України вона не надавала. До дисциплінарної відповідальності за довгі роки роботи на підприємстві вона була притягнута вперше, неодноразово заохочувалася грошовими та цінними подарунками за працю, а з 1989 року є ветераном праці. Названі обставини дають їй підстави вважати, що адміністрацією ЗАТ «Бердянський виноробний завод» звільнення застосоване до неї незаконно.
Крім цього, відмова відповідача у видачі їй довідки про заборгованість по заробітній платі позбавляє її можливості розрахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у зв’язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні.
У травні 2008 року позивачка доповнила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 2968 грн. 54 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Зазначала, що відповідачем надана довідка №1 від 08.01.2008 року, із якої слідує, що заборгованість по заробітній платі складає 2968 грн. 54 коп. , яка належить до виплати.
Крім цього, неправомірні дії відповідача позбавили її можливості належним чином задовольняти свої життєві потреби, купувати необхідні для здоров’я ліки, харчуватися належним чином відповідно до приписів лікарів тощо, що змушувало її нервувати і переживати, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що завдало їй моральної шкоди, розмір якої вона оцінює у 5000 грн.
У березні 2009 року позивачка подала до суду уточнений позов, в якому викладала ті ж самі обставини, що були зазначені в позові та доповненнях до нього, крім вимог щодо стягнення компенсаційних виплат, об’єднавши їх в один позов.
22 травня 2009 року позивачка надала суд заяву про залишення без розгляду її позовних вимог про стягнення компенсаційних витрат та додаткового позову, яка ухвалою суду першої інстанції від 22.05.2009 року була задоволена.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ЗАТ «Бердянський виноробний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 2968 грн. 54 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ЗАТ «Бердянський виноробний завод» на користь держави судовий збір в сумі 51 грн. та витрати з інформаційно-технічного розгляду справи в сумі 250 грн.
ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу ЗАТ «Бердянський виноробний завод» №23-а від 30.04.2007 року, поновлення її на роботі, а також стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. – скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково , виходячи з наступного.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст.. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом встановлено, що позивачка з 01.07.1971 року працювала на ЗАТ «Бердянський виноробний завод» на різних посадах, а з 01.06.1998 року на посаді начальника цеху сировини.
Наказом №23-а від 30.04.2007 року вона була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з прогулами без поважних причин.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була обізнана з наказом про її звільнення у травні 2007 року, а звернулася до суду за захистом свого порушеного права тільки у липні 2007 року , тобто з пропуском строк позовної давності для звернення до суду, встановленого ст.. 233 КЗпП України.
Однак з таким висновком суду не можна погодитись з таких підстав.
Згідно зі ст..233 КЗпП України п рацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. ..
З матеріалів справи вбачається, що позивачка була ознайомлена з наказом про її звільнення тільки 04.06.2007 року, а тому колегія суддів вважає, що виходячи з положень названої статті позивачкою дотримані строки , передбачені ч.1 ст.. 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом за захистом свого трудового права.
В обґрунтовування позовних вимог, позивачка посилалась на те, що наказ про її звільнення є незаконним, оскільки виданий з порушенням вимог законодавства і встановленої процедури.
Суд першої інстанції, вирішуючи трудовий спір прийшов до висновку ,що наказ було видано з порушенням ст.. 149 КЗпП та згода на звільнення позивачки надана нелегітимним профкомом.
Проаналізувавши надані сторонами докази , дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивачки відбулося у відповідності до вимог трудового законодавства, виходячи з наступного.
Згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Звільняючи позивачку з підстав п. 4 ст. 40 КЗпП України , адміністрацією доведено факти відсутності позивачки на робочому місці без поважних причин, тобто здійснення позивачкою прогулів, які підтверджено відповідними актами та доповідними записками замісника голови правління .
Дані обставини позивачкою не спростовано належними та допустимими доказами згідно ст.. 58, 59 ЦПК України.
На вимогу начальника відділу кадрів підприємства, позивачка надала пояснення щодо причин невиходу на робоче місце ( а.с.49)
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності , в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то відповідно до ст.. 10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилання позивачки на те, що підприємство працювало на умовах неповного робочого часу та посадовими особами заводу індивідуально встановлювався графік та режим роботи кожного працівника підприємства є не прийнятним , так як суду не надано відповідні накази про встановлення такого графіку та режиму роботи стосовно позивачки, з яким вона була ознайомлена під підпис.
Оспорюючи наказ про звільнення , ОСОБА_1 зокрема, вказувала на те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України, оскільки не було отримано згоди профокму на її звільнення, членом якої вона є.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення засідання Бердянської районної профспілкової організації працівників АПК, протокол № 18 від 21 березня 2007 року, у зв’язку з тим, що профспілкова організація Бердянського виноробного заводу не перераховує членські внески на протязі 2006 – 2007р. згідно ст.. 7.10 «Статуту профспілки працівників АПК України» призупинено членство профспілкової організації до погашення заборгованості по профвнескам .( а.с.81)
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність згоди профспілки, що не діяла в установі, відповідно до вимог ст. . 43-1 КЗпП України не перешкоджала роботодавцю звільнити працівника з роботи без такої згоди.
Встановивши ці факти та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника цеха сировини за ч.4 ст. 40 КЗпП України з дотриманням вимог трудового законодавства .
Ст. 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у зв’язку з відсутністю порушення трудових прав позивачки , в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди необхідно відмовити. Доказів заподіяння позивачці моральної шкоди суду з підстав невиплати заробітної плати суду не надано.
Отже, колегія судів приходить до висновку, що звільнення позивачки відбулося у відповідності з вимогами ст.. 40, 43, 149 КЗпП України, а тому підстави для визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення позивачки на роботі та стягнення моральної шкоди відсутні.
В іншій частині рішення не оскаржується.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення позивачки на роботі та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню на підставі п. п. 3, 4 ч.1 ст.. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 314, 316 , 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року по даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі , відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
« У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди – відмовити.»
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців .
Головуючий :
Судді :