справа № 2- 2188/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 листопада 2009 року                                        м. Запоріжжя      

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Зарютіна П.В., при секретарі    Чернишовій І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до  ОСОБА_2 про визнання  договору позики та розписки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом, за яким зазначає, що 21 лютого 2008 року між  ним та  відповідачем було підписано   договір   позики  та  розписку  про  отримання позивачем від відповідача грошових коштів у сумі 14000 гривень. Проте насправді грошові  кошти  за договором  позики відповідач не передавав  йому,  оскільки договір позики  укладався  під впливом   тяжкої  для  позивача обставини, внаслідок того, що його син  ОСОБА_3  потрапив 11.02.2008 року  в  дорожньо-транспортну   пригоду з участю  кількох  транспортних засобів, в одному  із них  знаходилась дружина відповідача  ОСОБА_4.  

Позивачем було вжито   заходи по відшкодуванню потерпілим матеріальної та  моральної  шкоди з метою примирення, для чого було передано 26000 гривень.  Однак, відповідач вимагав збільшити суму відшкодування до 40000 гривень, запропонувавши йому  укласти  договір позики  ще на 14000 гривень. Під впливом  тяжких  обставин позивач був вимушений підписати зазначений  договір позики та розписку про отримання від відповідача 14000 гривень, які ОСОБА_2  насправді  йому не передав.  

Позивач просить  суд визнати   недійсним договір  позики та розписку від 21.02.2008 року.

В судовому засіданні позивач та його представник на позові наполягли за вказаними в ньому підставами, а відповідач та його представник на позов заперечили, вказуючи на те, що позивач і укладав договір позики, і отримував від відповідача грошові кошти за ним.

Всебічно з’ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, заслухавши пояснення сторін, та їхніх представників, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено, що 21 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 позику у розмірі 14000 гривень. Перелічені обставини підтверджені договором позики від 21.02.2008 року та письмовою розпискою позивача від 21.02.2009 року, і такі документи дійсно підписувалися сторонами, про що вони пояснили у судовому засіданні.  

Проте за поясненнями позивача, останній грошових коштів не отримував взагалі.

Вимогами ч.1 ст. 1051 ЦК України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України к ожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як на підставу своїх вимог, позивач послався на ту обставину, що грошові кошти насправді ним не були одержані від позикодавця ОСОБА_2  

Така обставина має значення для ухвалення рішення у справі, відповідач заперечив на неї, а тому  відповідно до ст. 60 ЦПК України позивач  зобов'язаний довести суду цю обставину.

Проте із показань допитаних у справі свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що жоден з них не був присутнім під час укладання договору та написання позивачем розписки про отримання грошових коштів.  

За поясненнями сторін, укладання договору позики та написання позивачем розписки відбувалося лише у присутності самих сторін, у службовому кабінеті відповідача.      

Відповідач також пояснив суду, що при цьому ОСОБА_1 і отримав від нього грошові кошти відповідно до умов укладеного договору позики, і такі пояснення відповідача не спростовуються показаннями допитаних свідків, а узгоджуються із договором позики від 21.02.2008 року та письмовою розпискою позивача від 21.02.2009 року, яким у суду немає підстав не довіряти.

Пояснення ж позивача щодо неодержання ним від ОСОБА_2 14000 гривен за договором позики, навпаки, суперечать переліченим письмовим доказам.

Окрім своїх пояснень позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставини, на яку він послався, як на підставу своїх вимог, а пояснення позивача в названій частині суд оцінює критично, через їх спростування наявними в справі вище переліченими письмовими доказами.

Щодо вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, то такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Згідно зі ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Проте, як вбачається із дослідженого договору позики від 21.02.2009 року, його умови не є вкрай невигідними, бо позивач отримав від ОСОБА_2 14000 гривен позики строком на півроку. При цьому договір не містить жодних умов щодо забезпечення виконання зобов’язання або щодо сплати позивачем відсотків за користування позикою.  

Позивач зазначав суду на наявність тяжкої для нього обставини – скоєння його сином дорожньо-транспортної пригоди, від якої постраждали люди – проте позивач жодним чином не зазначив на вкрай невигідні умови вчинення договору позики, а суд, вирішуючи цей спір, таких умов не вбачає, як про це зазначено вище.  

Щодо вимоги позивача про визнання розписки від 21.02.2009 року недійсною, суд зазначає про наступне.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким вимогам відповідає договір позики від 21.02.2009 року, але ж ніяк не розписка за ним, оскільки вона є доказом виконання сторонами умови укладеного договору – одержання позивачем грошових коштів від позикодавця ОСОБА_2

На підставі викладеного, керуючись ст. 202-208, 215, 216, 233, 1046, 1047, 1051 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 57-63, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,  -

В И Р І Ш И В:

 Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позову до ОСОБА_2 про визнання  договору позики та розписки недійсними .

 Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 10 днів після проголошення рішення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, яка подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                        П.В Зарютин