Справа № 2-а-1814\09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2009 року м. Мелітополь
Запорізької область
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
Головуючого судді Колодіної Л.В ., при секретарі Якімові С.П.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської Ради Запорізької області,
Про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з адміністративною позовною заявою до відповідача про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій та моральної шкоди.
В позовній заяві позивач вказує, що на підставі ст. 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (надалі – Закон) він визнаний учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії АБ № 198711 від 13 серпня 1999 р.
Згідно зі ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” позивачу щорічно, до 5-го травня, повинна надаватися одноразова грошова допомога в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Позивач зазначає, що в період з 2000 року по 2006 рік включно йому грошова допомога була виплачена не в повному обсязі. Загальна сума недоплати становить 8 880, 10 грн.
Позивач вважає, що неправомірна поведінка відповідача є образливою для нього як для громадянина та учасника бойових дій, оскільки він виконував свій військовий обов’язок, зазнав сильного морального хвилювання, а в замін отримав неповагу та приниження. Моральну шкоду, заподіяну діями відповідачем, позивач оцінює у розмірі 2000 гривень.
Тому позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій у розмірі 8880,10 грн. та моральну шкоду у розмірі 2000 грн..
У судове засідання сторони не з'явились.
Від позивача до суду надійшла заява з проханням слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Від представника відповідача – ОСОБА_2 до суду надійшла заява з проханням слухати справу у її відсутність, позовні вимоги позивача не визнає.
У запереченні на адміністративний позов позивача представник відповідача зазначила, що по-перше, норми законів про державний бюджет на відповідний рік є законами не про внесення змін до закону про статус, які б порушували ст. 22 Конституції, а навпаки реалізують права ветеранів війни та інших соціально незахищених верств населення на соціальну підтримку. Якщо ж Управління виплатить допомогу позивачу в заявлених сумах, то інші соціальні виплати вже не зможе бути виконати, отже, будуть порушені права інших громадян. По-друге, даний вид правовідносин регулюється Бюджетним Кодексом України, який приймається щорічно, тобто виплата грошової допомоги для ветеранів війни потребує фінансування за рахунок коштів Держбюджету, але всі суспільні потреби мають бути задоволені виходячи тільки з фінансових можливостей держави. По-третє, Законом України “Про пенсійне забезпечення” не застосовується визначення розмірів надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, що слід зазначити, що поняття мінімального розміру пенсії за віком для призначення допомоги чинним законодавством не врегульовано. По-четверте, Управління бере на себе зобов’язання та проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, що виділяються Мінфіном, а не встановлює розміри цих виплат. По-п'яте, позивач пропустив строк позовної давності без поважних причин і підстав для поновлення цього строку немає.
Суд, вивчивши і дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні адміністративної позовної заяви слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п.5 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасники бойових дій мають право на отримання щорічно до 5 травня одноразову грошову допомогу у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії АБ № 198711, виданого 13 серпня 1999 року Мелітопольським об'єднаним міським військовим комісаріатом Запорізької області. \а.с. 5\.
Право ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги не оспорюється відповідачем.
Статтями 99, 100 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлений річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Порушення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача у запереченні на позов просила суд відмовити позивачу в поновленні строку позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи позивач отримав одноразову грошову допомогу у 2006 році у розмірі 250 гривень.
Ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачає, що щорічну грошову виплату разової грошової допомоги до 5-го травня, в розмірах, передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Одночасно Законом України від 25 грудня 1998 року “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України, який має щорічно у проекті Державного бюджету України передбачати цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в тій частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетному кодексу України і закону про державний бюджет.
Виплата грошової допомоги для ветеранів війни потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги визначаються Законом України “Про державний бюджет України”.
18 лютого 2004 року Кабінетом Міністрів України за № 177 прийнято Постанову “Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, у якій, зокрема, зазначено, що з метою реалізації положень ст. 17-1 вказаного Закону Міністерство фінансів України і Державне казначейство України забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати цієї разової грошової допомоги у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування місцевим органам праці та соціального захисту населення.
Органи соціального захисту за вимогами ст. 21 Бюджетного кодексу України не мають власних коштів, а є лише розпорядниками бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи, надаються їм тільки через розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно ст.ст. 87, 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України належать державні програми соціальної допомоги, зокрема щорічна разова грошова допомога ветеранам війни ( ст. 87 БК України).
Відповідно до п. 18 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” зупинено на 2006 рік дію ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Контитуційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути воодночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не перебачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Ст. 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” встановлено, що у 2006 році виплата щорічної грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 250 гривень.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що статті Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік».
В частині позову про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000 грн. слід відмовити, бо позивачем не доведена провина відповідача в затриманні виплат одноразової щорічної допомоги. Крім того відповідач проводив виплату належних позивачеві коштів з виплат одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій в межах сум, які надходили на ці виплати з державного бюджету.
У зв’язку з тим, що Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік” зупинено дію ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій, і одночасно визначено розмір такої виплати на 2006 рік, суд відмовляє в задоволенні позову, оскільки позивачеві було виплачено 250 гривень, що і передбачено законом, який діяв на час призначення та виплати вищезазначеної разової грошової допомоги.
Посилання позивача на порушення ст. 22 Конституції України є помилковим, оскільки дана норма Конституції стосується прав, свобод та обов’язків людини і громадянина (розділ 2-й Конституції), до яких, зокрема відноситься і право на соціальний захист. Право на соціальний захист включає право на забезпечення громадян у разі втрати працездатності, безробіття у старості, тобто це пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування (ст.46 Конституції України). Щорічна разова грошова допомога, щодо якої виник спір не є основним джерелом існування і не належить до Конституційних прав людини та громадянина в сенсі положень розділу 2-го Конституції України.
Позовні вимоги підтверджуються копією посвідчення учасника бойових дій, копією паспорта та іншими доказами.
На підставі вищевикладеного і керуючись Конституцією України, п.5 ст. 12, ст. 17-1 Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст.ст. 21, 87, 89 Бюджетного кодексу України, Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, ст.ст. 10, 11, 71, 99, 100, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративної позовної заяви ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мелітопольської міської Ради Запорізької області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій та моральної шкоди – відмовити .
Постанова може бути оскаржена в Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Мелітопольський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в десятиденний строк без попереднього подання заяви, про апеляційне оскарження.
В разі неподання заяви про апеляційне оскарження постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не подана після цього в 20 денний строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Л.В. Колодіна