Справа №22-а-1988/2006р. Категорія: про визнання Угоди недійсною
Головуючий 1-І інстанції: НаумоваС.М. Доповідач: Пшенічна Л.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«13» червня 2006р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду
Харківської області в складі:
головуючого судді - Луспеника Д.Д.
суддів колегії - Пшенічної Л.В., Яцини В.Б.
при секретарі - Половецькій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2006р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ті особи Акціонерне товариство "Житлобуд-2", приватний нотаріус Харківського нотаріального округу ОСОБА_4, Дзержинський райвиконком м. Харкова про визнання приватизації частково недійсною, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсною, про встановлення порушенного права та усунення перешкод у користуванні житлом,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2004 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ті особи Акціонерне товариство "Житлобуд-2", приватний нотаріус Харківського нотаріального округу ОСОБА_4, Дзержинський райвиконком м. Харкова про визнання приватизації частково недійсною, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсною, про встановлення порушенного права та усунення перешкод у користуванні житлом
В позові ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 1998 року по грудень 2004 року перебувала у зареєстровані шлюбі з ОСОБА_2, дітей не мають. Після реєстрації шлюбу вона разом з чоловіком проживала у його батьків за адресою м. Харків АДРЕСА_1. У квітні 1999 році ОСОБА_2 отримав на себе однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у м. Харкові, одразу посилився та прописався у квартирі, а вона прописалася 18.04.2000року. У жовтні 2004 року вони припинили шлюбні відносини. У травні 2004 року ОСОБА_2 замінив замки у квартири і вона не могла потрапити до квартири з цієї дати їй стало відомо, що ОСОБА_2, 07 жовтня 1999 року приватизував квартири лише на себе, а у липні 2004 року продав її своїй матері ОСОБА_5.
Відповідачи позов не визнали та пояснили, що у 1999році ОСОБА_2 отримав на себе квартиру і одразу прописався там. Дружина прописалася лише через рік, а тому не брала участі у приватизації, так як претендувала на житлову площу у своїй тітки у АДРЕСА_3, Харківської області. Про те що квартира приватизується позивачка знала, але свідомо не брала у неї участі. В квартиру позивачка посилилася після її приватизації Квартиру ОСОБА_1 покинула добровільно, за відсутності ОСОБА_2 вивезла усі належні їй речі.
3-ті особи - представник АТ "Житлобуд-2" покладався на розсуд суду, приватний нотаріус ОСОБА_4 просила розглянути справу у її відсутності. У письмових поясненнях послалася на те, що при укладанні договору купівлі-продажі приватизованої квартири згода подружжя на
відчуженням не потрібно, так як приватизована квартира не спільною власністю подружжя. Представник Дзержинського райвиконкому м. Харкова просив слухати справу за їх відсутності.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2005р. у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1, посилається на те, що суд не дав належної оцінки поясненням ОСОБА_2, не звернув уваги на те, що підписи ОСОБА_2, на заяві про приватизацію та на договору купівлі-продажи різні.
Представником "Житлобуду-2" не було надано суду оригінали документів про приватизацію, що є доказом того, що приватизація квартири здійснена з порушенням законодавства. Позивачка вважає доведеним факт її проживання в квартирі, а тому вона мала права на її приватизацію. Суд зробив помилковий висновок відносно того, що вона добровільно оставила спірну квартиру і не дав належної оцінки її поясненням, що вона не мала ключів від квартири.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального й процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Вирішуючи спір, суд повно й усебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, правильно з'ясував природу правовідносин, що виникли між ними, закон, що їх регулює.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 добровільно покинула спірну квартиру. Право на приватизацію квартири не набула, так як на час її приватизації в спірній квартирі не була зареєстрована і не проживала. Приватизована квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому при укладанні договору купівлі-продажі спірної квартири її згода не потрібна і нє немає підстав для визнання цієї угоди недійсною.
Судова колегія погоджується з виводами суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що ордер на спірну квартиру був виданий 28 квітня 1999року, під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, але лише на одного ОСОБА_2 У липні 1999 року ОСОБА_2 був зареєстрованій у цій квартирі і 07 жовтня 1999 року приватизував квартиру на своє ім'я. Позивачка була зареєстрована у спірній квартирі після її приватизації, а саме 18 квітня 2000року і, як вона пояснила у суді апеляційної інстанції, вона поселилася в цю квартиру після її приватизації.
Згідно п.4 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир державного житлового фонду одержують громадяни України які постійно проживають в цих квартирах, а на підставі п. 2 ст. 8 цього Закону передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі.
На час приватизації квартири АДРЕСА_2 у м. Харкові ОСОБА_1 не була зареєстрована в даній квартирі і не проживала там, а тому згідно наведеного Закону не придбала права на приватизацію квартири.
Що стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, то суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що власники приватизованого житла мають право розпоряджатися квартирою на свій розсуд. На правовідносини по відчуженню квартир, які безоплатно були передані громадянам у порядку приватизації, правила ст. 22 КпШС, які діяли на час виникнення правовідносин, не поширюються.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення її порушенного права на проживання в спірній квартирі також не знайшли свого підтвердження у суді першої інстанції. ОСОБА_1 не надала доказів того, що в квартирі було замінено замки, що зробило не можливим її проживання. Свідок, якій був допитаний за клопотанням позивачки, пояснив, що йому не відомо з яких підстав і коли ОСОБА_1 залишила спірну квартиру.
Згідно зі ст. 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а ст. 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи на підставі доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не довела свій позов.
Що стосується посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що підписи ОСОБА_2, на заяві про приватизацію та договору купівлі-продажу різні, то ОСОБА_2 пояснив, що всі підписи його, він їх не оспорює.
Щодо не надано АТ "Житлобуду-2" суду оригіналів документів про приватизацію, то це не є доказом того, що приватизація квартири здійснена з порушенням законодавства.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.І 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 3 лютого 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня проголошення.