Справа № 22-ц-3222/2006р.

Категорія: про визнання права власності

та усунення перешкод у користуванні нею

Головуючий   1-ї  інст:   Деггярчук   М.О. Доповідач: Яцииа В.Б.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2006 р.                                                                        м.Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

·        головуючого - судді Луспеника Д.Д.,

·        суддів: Яцини В.Б. і Даниленка В.М., при секретарі Половецькій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Лозівське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на нежиле приміщення морозильної камери з холодильним устаткуванням та 1/2 жилого будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права власності на нежиле приміщення морозильної камери з холодильним устаткуванням, жилий будинок та зобов'язання про їх звільнення, -

ВСТАНОВИЛА:

17 січня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежиле приміщення холодильної камери з холодильним устаткуванням, які розташовані за адресою м. Лозова Харківської області, АДРЕСА_1. При цьому послався на те, що він на протязі 200-2001 років на власні кошти для зайняття підприємницькою діяльністю на земельній ділянці, яку він згодом 10 квітня 2002 року придбав у громадянки ОСОБА_3, за участю підрядчика СП «Лозовапромбуд» АТ «Лозовабуд» збудував господарське приміщення холодильної камери, куди закупив та встановив холодильне устаткування, якими зараз володіє та користується. Оскільки до початку будівництва він не зміг отримати дозвіл на будівництво господарчих споруд, а такий дозвіл згідно рішення від 26 грудня 2000 року отримала вже колишня на той час дружина ОСОБА_1, відповідно до акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва спірного нежилого приміщення до експлуатації від 6 червня 2001 року це приміщення було зареєстровано на ОСОБА_1, але вона ухиляється він реєстрації зазначеного нежилого приміщення на його ім'я згідно попередньої усної домовленості, що порушує його право приватної власності. ОСОБА_2 у якості поважної причини пропуску строку на звернення з цим позовом до суду вказав на те, що у них не було спору щодо належності зазначеного майна, він цим майном безперешкодно користувався, ОСОБА_1 обіцяла добровільно зареєструвати на нього право власності на спірне майно, від чого у 2005 році відмовилася, чим порушила його права і змусила звернутися до суду.

Під час розгляду справи 24 лютого 2006 року ОСОБА_2 доповнив позов вимогами визнати за ним право власності на 1/2 частину жилого будинку, який також знаходиться за вказаною адресою. Ці вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 заперечує проти задоволення його позову з посиланням на те, що домоволодіння в цілому було придбане на праві спільної часткової власності на кошти кожного із співвласників, які вони вклали в рівних долях, з огляду на те, що вона не бажає укладати мирову угоду щодо іншого позасудового спору відносно належності приватизованої на їх ім'я квартири АДРЕСА_2 в місті Лозовій Харківської області.

У судовому засіданні ОСОБА_1 24 лютого 2006 року звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просила поновити порушене ОСОБА_2 її право власності на вказаний жилий будинок, приміщення під холодильну камеру з холодильною установкою, витребувати це майно з чужого незаконного володіння, зобов'язати ОСОБА_2 звільнити жилий будинок, приміщення під холодильну камеру з холодильною установкою. При цьому вона послалась на те, що спірний жилий будинок з надвірними спорудами відповідно до нотаріального договору купівлі-продажу від 24 листопада 2000 року, який був укладений вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, належить їй на праві приватної власності. ОСОБА_1 вказала, що право приватної власності на спірне нежитлове приміщення, перебудовану нежитлову споруду, належить їй відповідно до акту державної технічної комісії про готовність завершеної будівництвом холодильної камери до експлуатації, де замовником будівництва виступала вона, а підрядником - ОСОБА_2, та - відповідно до рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради від 26 червня 2001 року, яким затверджено наведений акт державної технічної комісії, та зазначено про оформлення права власності на це майно в бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_1 Вона також зазначила, що після розлучення з ОСОБА_2 вони займалися підприємницькою діяльністю з використанням її жилого будинку, холодильної камери з холодильною установкою, але нещодавно ОСОБА_2 привласнив її майно, змінив всі замки жилого будинку, приміщення під морозильну камеру, а також замки в сейфі, чим повністю обмежив її доступ та призвів до упущення нею економічної вигоди.

У судовому засіданні сторони підтримали свої позовні вимоги, окрім того ОСОБА_2 наполягав, що спірний жилий будинок був придбаний ОСОБА_1 на його кошти, після розлучення, коли вони вже не вели спільного господарства, чи спільної підприємницької діяльності або спільного бюджету. Фактично він зараз проживає у житловому будинку, який належить ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу. Позивач пояснив, що на час укладання ним договору підряду з СП «Лозовапромбуд» право власності на спірний жилий будинок належало ОСОБА_1, а право власності на земельну ділянку було оформлено на нього вже після закінчення будівництва нежилого приміщення холодильної камери.

ОСОБА_1 підтвердила, що жилий будинок вона придбала після розірвання шлюбу, коли вони не вели спільного господарства, та пояснила, що холодильне устаткування вона купила з ОСОБА_2 на спільні кошти, коли вирішили займатися підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи. Вона також наполягала на застосуванні до позову ОСОБА_2 трирічного строку позовної давності і пояснила, що ще в 2001 році

на підставі  відповідного  договору ОСОБА_2  орендував  у неї частину спірної холодильної камери.

Представник третьої особи до суду не з'явився, просив розглянути справу без його участі.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 квітня 2006 року позов ОСОБА_2 повністю задоволений. Позов ОСОБА_1 задоволений частково, відновлено її порушене право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 в місті Лозовій Харківської області. У задоволенні решти позову відмовлено.

Районний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не пропустив строк на звернення до суду, оскільки про порушення свого права дізнався у грудні 2005 року, з часу виникнення непорозуміння між сторонами щодо спірного майна. Районний суд вважав встановлений факт сумісного придбання сторонами спірного жилого будинку, що воно ними використовувалося спільно, як офісне приміщення, та як житло ОСОБА_2.

Районний суд на підставі договору підряду між ОСОБА_2 та АТ «Лозовабуд» від 29 листопада 2000 року, акту виконаних за цим договором робіт і сплату ОСОБА_2 коштів за її виконання, наявності більш пізнього дозволу виконкому Лозівської міської ради від 29 червня 2004 року на будівництво ОСОБА_2 господарчих споруд на земельній ділянці, яка з 2002 року належить йому на підставі приватної власності, дійшов висновку про наявне у нього право власності на цю нежитлову будівлю.

При цьому районний суд не взяв до уваги рішення Лозівської міської ради від 26 грудня 2000 року, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво господарчо-побутового приміщення, акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта експлуатації від 6 червня 2001 року, згідно якого замовником переобладнання нежилого приміщення під холодильну камеру є ОСОБА_1, а підрядником - ОСОБА_2, рішення виконкому Лозівської міської від 26 червня 2001 року, яким затверджено вищевказаний акт та право власності оформлене на ОСОБА_1, - з тих підстав, що ОСОБА_2 не зміг вчасно оформити право власності на земельну ділянку під цими будівлями, а ОСОБА_1 ніяких претензій не землю не мала та не брала участі у цьому будівництві.

Право власності ОСОБА_2 на холодильне устаткування районний суд встановив на підставі наданих ним квитанції та витратної накладної від 18 січня 2001 року про придбання ним у ТОВ «Острів-Харків» 19 січня 2001 року холодильного устаткування, при цьому районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надала доказів сплати нею грошей за придбання цього майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 квітня 2006 року та, наполягаючи на вищевикладених в обґрунтування її позову доводах, ухвалити нове, яким відновити її порушене право власності на жилий будинок, приміщення під холодильну камеру з холодильною установкою. При цьому вона зазначила, що рішення суду не відповідає нормам процесуального права, порушило норми матеріального права, оскільки суд необгрунтовано вважає, що ОСОБА_2 не пропустив трирічний строк позовної давності, висновки суду щодо спільного з ОСОБА_2 придбання жилого будинку та виникнення у нього права власності на холодильну камеру з холодильним устаткуванням, не відповідають обставинам справи і суперечать наявним у справі доказам про право власності на спірне майно ОСОБА_1.

ОСОБА_1 вказала, що суд невірно оцінив факт оплати ОСОБА_2 будівництва морозильної камери з устаткуванням, оскільки згідно акту державної комісії про готовність завершеного будівництва він був підрядником будівництва зазначеного нежилого приміщення з устаткуванням. Цей факт підтверджує перекладання ним своїх обов'язків підрядника будівництва на третю особу, можливість чого передбачена ч. 1 ст. 164 ЦК України 1963р., який діяв на той час. Вона також зазначила, що згідно до ст. 70 ЗК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, в результаті придбання жилого будинку вона отримала у власність та користування відповідну земельну ділянку, яку вважала своєю, що зокрема підтверджує факт сплати нею відповідного земельного податку. Про те, що ОСОБА_2 згодом купив цю ділянку в інших осіб вона дізналася вже при розгляді цієї справи.

В своїх запереченнях проти апеляційної скарги ОСОБА_2 вважає, що наведене рішення районного суду обґрунтоване та справедливе, оскільки суд правильно оцінив наявні у справі докази.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, що з'явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла до наступного.

Оскільки висновки районного суду не відповідають обставинам справи, ним порушені норми матеріального права, рішення районного суду від 18 квітня 2006 року відповідно до п.п. З, 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Районний суд всупереч наявним у справі доказам та з порушенням норм матеріального права вважав встановлений факт сумісного придбання сторонами спірного жилого будинку, що воно ними використовувалося спільно, як офісне приміщення, та як житло ОСОБА_2

Районний суд на підставі договору підряду між ОСОБА_2 та АТ «Лозовабуд» від 29 листопада 2000 року, акту виконаних за цим договором робіт і сплату ОСОБА_2 коштів за її виконання, наявності більш пізнього дозволу виконкому Лозівської міської ради від 29 червня 2004 року на будівництво ОСОБА_2 господарчих споруд на земельній ділянці, яка з 2002 року належить йому на підставі приватної власності, дійшов помилкового висновку про наявне у нього право власності на цю нежитлову будівлю.

При цьому районний суд необгрунтовано не взяв до уваги рішення Лозівської міської ради від 26 грудня 2000 року, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво господарчо-побутового приміщення, акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта експлуатації від 6 червня 2001 року, згідно якого замовником переобладнання нежилого приміщення під холодильну камеру є ОСОБА_1, а підрядником - ОСОБА_2, рішення виконкому Лозівської міської від 26 червня 2001 року, яким затверджено вищевказаний акт та право власності оформлене на ОСОБА_1

Посилання районного суду в обґрунтування цього висновку на те, що ОСОБА_2 не зміг вчасно оформити право власності на земельну ділянку під цими будівлями, а ОСОБА_1 ніяких претензій не землю не мала та не брала участі у цьому будівництві, не відповідає дійсним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що сторони з 1979 до 1993 року перебували у шлюбі. Після його розірвання 24 листопада 2000 року ОСОБА_1 за нотаріально

посвідченим договором купила у громадянки ОСОБА_4 спірний жилий будинок, розташований на не обміряній земельній ділянці, та надвірні будівлі (а.с. 12). На території спірного домоволодіння одну з господарських споруд на підставі рішення виконкому Лозівської міської Ради від 26 грудня 2000 року № НОМЕР_1 (а.с. 17), яким було надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво господарчо-побутового приміщення, перебудовано під холодильну камеру, яка у вигляді одноповерхової будівлі площею 57,9 кв. м згідно акту державної технічної комісії від 6 червня 2001 року визнана готовою до експлуатації разом з холодильним устаткуванням (а.с. 15-16), яке згідно прояснень сторін, є невід'ємною частиною цього приміщення і саме в такому стані прийнята до експлуатації. Відповідно до цього ж акту замовником будівництва морозильної камери була ОСОБА_1, а підрядчиком цього будівництва - ОСОБА_2 Відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області від 26 червня 2001 року затверджений вказаний акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію спірної нежитлової споруди (холодильної камери), право власності на цю будівлю оформлене на ОСОБА_1 (а.с. 48).

Згідно довідки від 25 січня 2006 року ОСОБА_2 проживає у спірному домоволодінні без реєстрації, він зареєстрований за іншою адресою у м. Лозовій. ОСОБА_2 визнає, що він з 2001 року користується та розпоряджається спірним майном без наявності документів, які б підтверджували його право власності на це майно.

Стаття 12 Закону України «Про власність» та стаття 17 ЦК України 1963 року, чинні на час виникнення спірних правовідносин, передбачають, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Угоди між сторонами на придбання спірного майна не було, чого вони не заперечують.

У разі, якщо на придбання будинку інша особа надала ОСОБА_1 гроші, то це не створює для цієї особи право власності на придбану за ці гроші річ, оскільки відповідно до ст.ст. 12, 17 Закону України «Про власність» для цього необхідне укладання відповідної угоди, чого по справі не встановлено. Участь інших осіб у будівництві або купівлі жилого будинку може створювати для них право власності на нього лише у випадках, коли вона мала місце за підтвердженою відповідними доказами угодою із забудовником чи покупцем про створення спільної власності на будинок.

З огляду на ст. 128 ЦК України 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності на спірний жилий будинок з надвірними будівлями виникло у ОСОБА_1 відповідно до вказаного договору купівлі-продажу від 24 листопада 2000 року з моменту передачі цих будівель.

Згідно договору підряду від 29 листопада 2000 року ОСОБА_2 замовив СП Лозовапромбуд АТ «Лозовабуд» будівництво господарського приміщення (а.с. 20), з наступною оплатою виконаних робіт. В січні 2001 року сторони зазначеного договору свої обов'язки виконали. Тобто він діяв за договором від імені ОСОБА_1, виконуючи обов'язки підрядника.

З огляду на отриманий ОСОБА_1 дозвіл на будівництво господарчо-побутового приміщення на земельній ділянці, якою вона відповідно до ст. ЗО ЗК України 1990 року, чинного на час виникнення цих правовідносин, правомірно користувалася внаслідок придбання жилого будинку, встановлені правовідносини підряду між ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 щодо цього будівництва, укладення ОСОБА_2 договору підряду із третьою особою відповідає правилам ст. 164 ЦК України 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, яка передбачає можливість покладення ним своїх обов'язків підрядника на третю особу, та не свідчать про те, що в результаті він побудував спірне нежиле приміщення для себе чи для спільного користування. Наявності такої угоди між сторонами не встановлено.

Із нотаріального договору від 10 квітня 2002 року купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0587 га, яка розташована по АДРЕСА_1у м. Лозова Харківської області, видно, що цю земельну ділянку придбав ОСОБА_2 у громадянки ОСОБА_3 Вказана земельна ділянка належала продавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 8 квітня 2002 року. Право власності на земельну ділянку відповідно до ст. 90 ЗК України не створює для ОСОБА_2 прав власності на спірні жилий будинок та холодильну камеру.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Оскільки ОСОБА_2 всупереч встановленого ст. 60 ЦПК України для кожної сторони обов'язку довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не надано належних доказів неправомірності володіння ОСОБА_1 спірним майном, а надані ним докази на підтвердження свого права власності на це спірне майно не спростовують документів, які свідчать про право власності ОСОБА_1, та які позивач в судовому порядку шляхом пред'явлення позову про їх недійсність не оспорює, то судова колегія вважає, що він користується цим майном неправомірно і тому у задоволенні його позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Виходячи з наведеного, оскільки відповідно до ст.ст. 48, 50 Закону України «Про власність» і ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а на підставі ст.ст. 387, 391 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та - вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 квітня 2006 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на нежиле приміщення морозильної камери з холодильним устаткуванням (будівля літ. «Д») та 1/2 жилого будинку (будівля літ. «А-1») , які знаходяться за адресою за адресою м. Лозова Харківської області, АДРЕСА_1, - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити порушене право власності ОСОБА_1 на жилий будинок (будівля літ. «А-1»), нежиле приміщення морозильної камери з холодильним устаткуванням (будівля літ. «Д»), які знаходяться за адресою м. Лозова Харківської області, АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 звільнити вказані жилий будинок і нежиле приміщення, та - не порушувати право власності на них ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір 266 грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного суду України.

Головуючий:       Судді: