Справа № 22-а -1733/06р.

Категорія: право власності

Головуючий 1 інст. - Шаренко С.Л.                   Доповідач-  КолтуноваА.І.

УХВАЛА                     Іменем України

6 червня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Ха­рківської області в складі:

Головуючого - Колтунової А.І. суддів - Кружиліної О.А., Макарова Г.О. секретар - Трофименко М.А., Мелешко Т.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляцій­ною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2006 року по цивільній справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - ПФ «Е.П.Л.» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

01.12.2005 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ПФ «Е.П.Л.» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позивач посилався на ті обставини, що рішенням сесії Харківської міської ради від 19.11.2003 року НОМЕР_1 приватній фірмі «Е.П.Л.» під будівництво жилого будинку була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1, що граничить з прибудинковою тери­торією жилих АДРЕСА_2.

Відповідно договорів оренди землі від 06.04.2004 року ПФ «Е.П.Л.» є орендарем земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,0464 га та 0,0097 га для будівництва та експлуатації цього об'єкту.

В зону благоустрою вищевказаного будинку попадає сарай інвентаризаційний НОМЕР_2 кори­стувача ОСОБА_1, який експлуатується без належних документів, що дають право на викорис­тання земельної ділянки.

У зв'язку з чим, позивач просив суд зобов'язати відповідачку звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою:АДРЕСА_1 шляхом знесення сараю інвентариза­ційний НОМЕР_2.

Відповідачка ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечувала, мотивуючи це тим, що вона користується сараєм на підставі рішення міськвиконкому НОМЕР_3 від 12.09.1995 року та на­була права власності на нього.

Представник третьої особи ПФ «Е.П.Л.» позовні вимоги підтримував.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2006 року позовні вимоги за­доволені. На ОСОБА_1 покладений обов'язок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку у дворі АДРЕСА_1, на якій розташований самочинно зведений сарай інвентарний НОМЕР_2 шляхом його знесення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, в задоволенні позову відмовити, посилаючись на ті обставини, що рішення суду постановлено з порушенням норм мате­ріального і процесуального закону.

На порушення вимог ч. 2 ст. 64 ЦПК України їй не було надано оригіналів правовстанов-люючих документів про надання землі та її оренду.

Її доводам відносно того, що спірна будівля, розміщена на земельній ділянці, яка не попадає в зону будівництва, не дана належна оцінка.

Суд при ухваленні рішення не врахував, що будівля збудована в 1946 р., значиться на плані КП «Харківське МіськБТІ» станом на 10.10.1955 р., а в той час відвід землі у власність не передба­чувався.

Крім того, будівля є інвентарним об'єктом, перебуває на балансі орендодавця і покладання на неї обов'язку по знесенню сараю є порушенням права балансоутримувача.

В засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримувала апеляційну скаргу.

Представники Харківської міської ради та ПФ «Е.П.Л.» проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеля­ційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступними підставами.

Задовольняючи позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 користується сараєм інвентарний НОМЕР_2, що розміщений в АДРЕСА_1, без належних документів, які дають право на користування земельною ділянкою.

Відповідно до рішення виконкому вказана будівля визнана самовільною.

Оскільки вказана будівля знаходиться в зоні будівництва жилого АДРЕСА_1, яке ведеться ПФ «Е.П.Л.» відповідно до договорів оренди, а також в зоні реконструкції кварталу, то позивач вправі ставити питання про поновлення своїх прав шляхом зне­сення спірної будівлі.

Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені від­повідно зібраним по справі доказам, вимогам ст. 376 ЦК України, ст..ст. 12, 125, 126, 212 Земель­ного Кодексу України.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 земельна ділянка для будівництва сараю інвентарний НОМЕР_2 у дворі АДРЕСА_1 в установленому законом порядку не надавалася.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що даний сарай є самовіль­ною будівлею (а.с. 30, 41,43,44).

Так, із рішення виконавчого комітету Київської районної ради НОМЕР_3 від 12.09.1995 року про упорядкування самовільних будівель, що розміщені на територіях ЖЕУ-1 вбачається, що ОСОБА_1 дозволено користування самовільно побудованим сараєм інвентаризаційний НОМЕР_2 строком на 5 років або до реконструкції району.

Відповідно до п. 10 вказаного рішення виконкому ОСОБА_1 була попереджена, що пра­ва власності на вказану будівлю у неї не виникає, і виконком не позбавлений права вимагати його знесення в разі будівництва (а.с. 43-44).

З ОСОБА_1 був укладений договір на право тимчасового користування спірною будів­лею, який передбачав відшкодування КЖЕП-1 Київського району м. Харкова експлуатаційних ви­трат, пов'язаних з утриманням земельної ділянки, на якій розміщений сарай (а.с. 41).

При такому положенні судова колегія вважає, що доводи апелянта відносно того, що сарай за інвентарним НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 не є самовільною будівлею, а також що з нею був укладений договір оренди землі, не можуть бути визнані обґрунтованими.

Відповідно до рішення сесії Харківської міської ради від 19.11.2003 року НОМЕР_1 ПФ «Е.П.Л.» під будівництво жилого будинку надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Згідно договору оренди землі від 06.04.2004 року ПФ «Е.П.Л.» надані в оренду земельні ді­лянки площею 0,0464 га та 0,0097 га по АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку (а.с. 6-15).

Із плану відведення земельної ділянки в користування ПФ «Е.П.Л.» в натурі вбачається, що спірна будівля-сарай за інвентарним НОМЕР_2 входить в зону реконструкції кварталу району (а.с. 15, 16,78,79).

У зв'язку з чим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого ви­сновку відносно того, що наявність на земельній ділянці у дворі АДРЕСА_1 самовільно побудованого сараю інвентарний НОМЕР_2 перешкоджає позивачу провести реконструкцію кварталу.

У відповідності до ч. 1 ст. 212 Земельного Кодексу України самовільно зайняті земельні ді­лянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Частина 2 ст. 212 Земельного Кодексу України передбачає, що приведення земельних діля-нок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійс­нюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При такому положенні судова колегія вважає, що суд дійшов правильного висновку про зві­льнення ОСОБА_1 самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення спірної будівлі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд при постановленні рішення прийняв до уваги докази, які не оформлені в установленому законом порядку, не можуть являтися підставою для скасування рішення суду, оскільки в апеляційній інстанції були надані оригінали даних доказів, які в повній мірі відповідають наявним в матеріалах справи ксерокопіям.

При такому положенні судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з дотриман­ням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом судового розгляду та їм дана нале­жна оцінка.

Підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 302, 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, ч. З ст. 309, ч. 1 п. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2006 року залишити без змін. Ухвала суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Верхов­ного суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.