КОПІЯ:  

Справа № 2-а-192/09  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

30 жовтня 2009 року  Суддя  Котелевського районного суду Полтавської області    Загнійко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження в смт Котельва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  

ВСТАНОВИВ:  

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, та покладення обов’язку нарахувати недоплачену щомісячну державну допомогу як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2009 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 передані для розгляду до Котелевського районного суду Полтавської області (а.с.11) та надійшли до суду 12 червня 2009 року (а.с.10).

На виконання вимог ухвали судді Котелевського районного суду Полтавської області від 12 червня 2009 року, 06 липня 2009 року позивачка надала до суду позовну заяву в новій редакції разом з доповненнями до неї, та просила суд поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області нарахувати недоплачену щомісячну державну допомогу як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що вона належить до соціальної категорії „Дитина війни” та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з січня 2006 року та по грудень 2007 року включно, має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Відповідач, всупереч рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії за 2006-2007 роки, у зв’язку з чим дії відповідача є неправомірними. Одночасно, просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

Позивачка у судове засідання не з’явилася, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином (а.с.39). 06 липня 2009 року позивачка подала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить розгляд справи провести без її участі (а.с.17).

Відповідач надав до суду письмове заперечення на позов, у якому просить у задоволенні позову відмовити (а.с.33). В обґрунтування своїх доводів зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року набрало чинності лише з моменту його прийняття і зворотної сили не має, є обов’язковим для виконання тим органом, який прийняв неконституційний акт, тобто у даному випадку – Верховною Радою України, яка за Законом України «Про Державний бюджет України 2008 року» лише з 01.01.2008 року передбачила виплату підвищення до пенсії в розмірі надбавки «дітям війни», встановленої для учасників війни (10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), та не було прийнято закону, за яким можливо провести належні виплати у 2006-2007 роках, а тому вимоги позивачки є необґрунтованими.

У судове засідання представник відповідача не з’явився, про час і місце судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку (а.с.40). 30 жовтня 2009 року  відповідач подав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги позивачки не визнав у повному обсязі та просить розгляд справи провести без участі його представника (а.с.41).

Суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів у порядку письмового провадження.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Позивачка ОСОБА_1 народилася 05 лютого 1942 року в с. Сидоряче Котелевського району Полтавської області, є громадянкою України (а.с.6), отримує пенсію за віком, та відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням №112971, яке видане 29.11.1995 року (а.с.6), а також довідкою, виданою Управлінням Пенсійного фонду України в Котелевському районі №3476 від 27 липня 2009 року. Підвищення в розмірі надбавки як дитині війни в 2006-2007 роках не отримувала (а.с. 34).

З врахуванням зазначеного вище статусу позивачки, на неї поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачці підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.  

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, суд виходить із того, що закони є актами єдиного органу законодавчої  влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що із прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено в інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання в другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.  

Рішення Конституційного Суду України в цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Управління Пенсійного фонду України у Котелевському районі Полтавської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачці відповідні доплати. Таким чином, відповідно до ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» позивачці підлягають виплати в 2007 року в таких розмірах: з 9 липня по 31 липня – (4,06+406)х30%=123,02 грн., (за 23 дні липня=91,31 грн.); серпень (4,06+406) х 30% = 123,02 грн.; вересень (4,06+406) х 30% = 123,02 грн.; жовтень   (4,11+411)х30% = 124,53 грн.; листопад (4,11+411)х30%=124,53грн.; грудень (4,11+411)х30% = =124,53 грн., а всього 710 грн.94 коп.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права й свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.3 та ч.4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини, і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, у частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.  

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин                    ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір, або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.  

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області, за місцем проживання позивачки.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права й свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного й у повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом із цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають   завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачці 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять у систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.  

Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачці виплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій, або бездіяльності відповідача.

Враховуючи вище викладене, дії Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області, по не виконанню з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року вимог ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», слід визнати протиправними, оскільки це призвело до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування та отримання підвищення до пенсії в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється із дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, чи інтересів.

Позивачка просила суд поновити їй строк для звернення до суду з адміністративним позовом, відповідач подав  до  суду  заяву  про  відмову в задоволенні вимог позивачки  про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на відсутність доказів, які б підтверджували поважність пропущення позивачкою строків позовної давності, посилаючись на ст.ст. 99,100 КАС України.  

Суд не вважає за необхідне поновляти позивачці строк для звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки згідно ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» передбачено, що  нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким  строком із нарахуванням  компенсації втрати частини доходів. Отже, не підлягає задоволенню і заява відповідача про відмову в задоволенні вимог позивачки про поновлення  строку звернення до суду.  

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить із того, що вимоги про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України.  

На підставі викладеного, керуючись ст.64, 124, 152 Конституції України, ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.6-14, 71, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

ПОСТАНОВИВ:  

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року .  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Котелевському районі Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня 2007 року по  31 грудня 2007 року .  

В іншій частині позовних вимог відмовити.  

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Котелевський районний суд Полтавської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів із дня її проголошення, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя   (підпис)  

З оригіналом згідно:  

Суддя  

Котелевського районного суду  

Полтавської області                                                                                                        ОСОБА_2