Справа № 750/274/17 Провадження № 22-ц/795/1408/2017 Головуючий у I інстанції –Карапута Л. В. Доповідач - Губар В. С.

Категорія – цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді - Губар В.С.,

суддів – Бобрової І.О., Онищенко О.І.

секретаря судового засідання – Шапко В.М.

за участю: відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неос Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Неос Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовлено.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції в порушення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не врахував та не надав належної правової оцінки наявності несправедливих умов Договору фінансового лізингу від 12.12.2011 року, що є підставою для визнання договору недійсним.

Як зазначає апелянт, висновки суду про те, що зміна умов договору починає діяти виключно у випадку укладення відповідної додаткової угоди між сторонами свідчить про неналежне та поверхневе тлумачення судом умов договору.

Враховуючи п. 7.2.3 умов договору, на думку ОСОБА_1, лізингодавець встановив за собою право в односторонньому порядку переглядати розміри тарифів, при цьому не надаючи визначення, що в його розумінні є тарифом.

ОСОБА_1 вказує, що нечітке визначення підстав зміни вартості лізингових платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з однозначним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин переваги та право на збільшення платежів та вартості, що призводить до позбавлення іншого власника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору. А визначені положення договору свідчать про неправильність умов, що передбачені п.п. 5.5, 5.6.1, 5.6.2, 12.2.4, 7.2 договору та Додатку «Тарифи».

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність його посилань на те, що виконання зобов’язань забезпечується лише відповідальністю лізингоодержувача, оскільки зроблений без достатнього аналізу правової конструкції договору та з тлумаченням умов Договору на користь відповідача.

Апелянт посилається на те, що неконкретне визначення складових лізингових платежів, зокрема платежів, сплачених лізингодавцем у зв’язку із належним виконанням Договору купівлі-продажу, що є складовими відшкодування вартості предмету лізингу, сплати комісії лізингодавцю, яка є змінною, а підстави, порядок та розрахунок, за якими відбувається можлива зміна комісії, Договором не встановлено, умов та порядку їх зміни після укладення Договору, призводять до неможливості об’єктивно встановити розмір поточного лізингового платежу до сплати, тобто такі умови є несправедливими.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції в порушення ст.ст. 58, 197 ЦПК України не надано належної правової оцінки, не досліджено та безпідставно відмовлено в долученні до матеріалів справи поданий висновок спеціаліста № 028173, економічне дослідження розміру заборгованості за оспорюваним Договором фінансового лізингу.

ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції в порушення ст. 213 ЦПК України відхилив його клопотання про зупинення провадження у справі до отримання результатів судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 травня 2017 року у цивільній справі за позовом ТОВ «УніКредит Лізинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Апелянт стверджує, що суд відхиляючи його аргументи, безпідставно відмовляв в задоволенні всіх заявлених клопотань, зокрема щодо долучення до матеріалів справи висновку спеціаліста, про витребування доказів, про зупинення провадження у справі до отримання висновку судово-економічної експертизи і виніс рішення, що ґрунтується на припущеннях без з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неналежного виконання лізингоодержувачем зобов’язань з оплати лізингових платежів, що призвело, на думку суду, до виникнення заборгованості лізингоодержувача за Договором, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Перевіряючи згідно ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в сумі першої інстанції, встановлені наступні обставини справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 1 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

12 грудня 2011 року між сторонами укладений договір фінансового лізингу № 3292L11/00LD, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 6936.

В цей же день сторони підписали Додаток «Тарифи» та графік лізингових платежів.

Відповідно до п. 1.1 Договору фінансового лізингу, Лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати у власність від Продавця, що був обраний Лізингоодержувачем, Предмет лізингу відповідно до встановлених Лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій) та передати його у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим Договором. Лізингодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу у користування та сплачувати Лізингодавцю Лізингові платежі, комісії, які зазначені в Додатку «Тарифи» до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, інші комісії, що передбаченої цим Договором, та виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством.

Як встановлено апеляційним судом і не заперечувалось сторонами у справі, на виконання умов Договору Лізингодавець придбав та передав предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу, а саме - малу вантажівку марки PEUGEOT модель BOXER FT44014H3, 2011 року випуску номер шасі (кузова, рами) VF3YEBMFC12112203, об’єм двигуна 2200 куб. см.; тип транспортного засобу – мала вантажівка; колір – білий, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується Актом приймання-передачі від 21.12.2011р.

Зазначені обставини ОСОБА_1 в апеляційному суді не спростовував і не заперечував.

За умовами Договору фінансового лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати за користування Предметом лізингу Лізингові платежі згідно Графіку лізингових платежів, який викладений в Додатку № 3292L11/00 до Договору фінансового лізингу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що умови Договору фінансового лізингу, укладеного 12 грудня 2011 року, є несправедливими, у відносинах сторін порушений принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивачу, як споживачу послуг, а тому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 12 грудня 2011 року укладений між ним та ТОВ «Унікредит Лізинг» №3292L11/00-LD, застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу від 12 грудня 2011 року №3292L11/00-LD та стягнути з ТОВ «Неос Лізинг» (до зміни найменування колишня назва ТОВ «Унікредит Лізинг») на користь позивача суму сплачених лізингових платежів у розмірі 345649 грн. 97 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що підтверджує факт вчинення відповідачем дій, під час укладення договору та при подальшому його виконанні, щодо введення позивача в оману та заподіяння шкоди позивачу, оскільки договір укладався сторонами вільно, умови договору визначалися на їх розсуд та ними погоджені, а відтак відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України умови договору є погодженими сторонами та обов'язковими для виконання. Наведені позивачем у позовній заяві несправедливі умови договору, що визначені ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" не містяться у Договорі укладеному між сторонами, а тому посилання на такі умови є необґрунтованим.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, з огляду на таке.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

За правилами ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положенням ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізінгу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до ст.16 Закону України ,,Про фінансовий лізинг” лізингові платежі можуть включати: суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов’язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Отже, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За змістом ч.2 ст.692, ч.1 ст.697 ЦК України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Як встановлено судом першої інстанції і не заперечувалось позивачем в апеляційному суді, 18 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» вчинено виконавчий напис №3578 про повернення предмета лізингу вантажного фургону марки PEUGEOT, модель: BOXER; рік випуску: 2011 рік; № шасі: VF3YEBMFC12112203; об'єм двигуна: 2198 куб.см.; тип транспортного засобу: Вантажний фургон-с; колір: білий; державний номер: АА 7034 КХ за договором фінансового лізингу №3292L11/00-LD від 12.12.2011 року у зв'язку з невиплатою лізингових платежів з 20.04.2014 року до 20.06.2014 року за користування об»єктом лізингу в сумі 29353 грн. 38 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Унікредит Лізинг», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначене рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили, а отже є преюдиціальним при розгляді цієї конкретної справи.

Апеляційним судом встановлено , що у зв»язку з порушенням виконання лізінгоодержувачем зобов»язань за договором ТОВ «Унікредит Лізинг» надіслало 28 липня 2014 року за вих. №4856 на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору з 04 серпня 2014 року та просило повернути предмет лізингу на стоянку лізінгодавця. Вказане повідомлення було отримане позивачем 30 липня 2014 року, що підтверджується декларацією (накладною) №15-9479-4641 кур»єрської служби доставки.

З метою виконання вищевказаного виконавчого напису Деснянським відділом ДВС Чернігівського МУЮ 05.09.2014р. відкрито виконавче провадження, за яким проводиться розшук майна боржника ОСОБА_1, а саме предмета лізингу - вантажного фургону марки PEUGEOT, модель: BOXER; рік випуску: 2011 рік; № шасі: VF3YEBMFC12112203; об'єм двигуна: 2198 куб.см.; тип транспортного засобу: Вантажний фургон-с; колір: білий; державний номер: АА 7034 КХ.

Позивачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних документальних доказів, які б спростували зазначені висновки суду першої інстанції і не доведено належне виконання умов Договору фінансового лізингу.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підписанням оспорюваного договору сторони підтверджують, що договір укладено у відповідності до положень Цивільного кодексу України та законодавства України щодо укладенння договорів (п.п.13.10-13.11 Договору).

Пунктом 13.13 встановлено, що сторони свідчать про дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, однакового розуміння сторонами значення умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Водночас позивачем не доведено, що умови укладеного договору усупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс прав та обов’язків сторін. Волевиявлення позивача в момент укладення договору було вільним і відповідало його внутрішній волі, що підтверджується його підписом в договорі, а отже сторонами було досягнуто всіх викладених в договорі умов.

Окрім того, апеляційний суд враховує, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Для кваліфікацій умов договору несправедливими, необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше - умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге - умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє - умови договору завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність одночасно зазначених ознак «несправедливих умов договору».

Апеляційним судом встановлено, що останній платіж по спірному договору позивачем було здійснено 07 квітня 2014 року, що свідчить про неналежне виконання умов договору з боку позивача ОСОБА_1

За таких обставин, твердження апелянта про наявність несправедливих умов договору є помилковим, оскільки одночасно вищезазазначених ознак «несправедливих умов договору» не встановлено.

Також і відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, оскільки за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно до п. 1.2 Договору фінансового лізингу строк лізингу починається з дати передачі предмета лізингу у користування Лізингоодержувачу, що підтверджується підписанням відповідного акту приймання-передачі предмета лізингу. Пунктом 1.3 Договору фінансового лізингу передбачені підстави закінчення строку лізингу.

З аналізу умов договору апеляційний суд не вбачає істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а отже, твердження про завдання шкоди позивачу є безпідставним та недоведеним.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору, а доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: