ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2”а”-1573/09/1370
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2009 року Львівський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого – судді Матковської З.М.
при секретарі Подібка М.З.
з участю позивача ОСОБА_1, представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача Усатенко В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління МВСУ в Кіровоградській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Управління МВСУ в Кіровоградській області. Позивач просить суд визнати неправомірними дії посадових осіб щодо відмови у наданні інформації та зобов'язати надати інформацію про кількість подань Управління МВСУ в Кіровоградській області до суду на зняття інформації з технічних каналів зв'язку, накладення арешту на поштово – телеграфну кореспонденцію та порушених кримінальних справ за ст. ст. 145, 162, 163, 168, 182 КК України. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що звернулась до відповідача із запитом про надання вищевказаної інформації, однак їй було надано інформацію лише щодо кількості кримінальних справ за ст.162 КК України та відмовлено у наданні інформації стосовно кількості подань на зняття інформації з технічних каналів зв'язку, накладення арешту на поштово – телеграфну кореспонденцію, оскільки дана інформація стосується оперативно – розшукової діяльності органів внутрішніх справ і така інформація є конфіденційною, доступ до неї обмежений та надається лише певній категорії осіб.
В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги, просила визнати неправомірними дії посадових осіб відповідача щодо відмови у наданні й інформації про кількість подань Управління МВСУ в Кіровоградській області до суду на зняття інформації з технічних каналів зв'язку, накладення арешту на поштово – телеграфну кореспонденцію та зобов'язати відповідача надати цю інформацію, оскільки по кримінальних справах їй відповідь була надана. Просила позов задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача, зсилаючись на обставини позовної заяви. Просив позов задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засідання надав пояснення аналогічні поясненням позивача та її представника ОСОБА_5 та просив позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доводи позивача та його представників, заперечення відповідача, а також, з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, мотивуючи це наступним.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України «Про інформацію», всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Статтею 10 цього ж Закону передбачено, що право на інформацію забезпечується, серед іншого, обов'язком органів державної влади інформувати про свою діяльність та прийняття рішення
Згідно із ч.1 статті 21 цього Закону, офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування відноситься до інформації державних органів та органів місцевого самоврядування, а відмова у наданні такої інформації на інформаційний запит можлива лише у випадках визначених статтею 37 цього ж Закону, у тому числі за умови, що документи становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію ( доповідні записки, переписка між підрозділами та інше ), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю.
Стаття 1 Закону України «Про державну таємницю» визначає, що державна таємниця ( далі також – секретна інформація ) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою; віднесення інформації до державної таємниці – процедура прийняття ( державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.
Судом встановлено, що 31.08.2007 року була укладена Угода про реалізацію Проекту «Моніторинг дотримання статті 8 Європейської конвенції прав людини в Україні». Позивач ОСОБА_1 як координатор вищезгаданої Угоди Львівської обласної організації громадянська мережа «Опора», кореспондентка бюлетеня «точка опори» для дослідження питання стану дотримання права на недоторканість приватного життя в Україні 10 грудня 2007 року на адресу відповідача, УМВСУ в Кіровоградській області, скерувала інформаційний запит з проханням надати знеособлену інформацію про кількість подань працівниками УМВСУ в Кіровоградській області на зняття інформації з каналів зв'язку за 1, 2, 3 квартали 2007 року; знеособлену інформацію про кількість подань щодо накладення арешту на кореспонденцію за 1, 2, 3 квартали 2007 року; знеособлену інформацію про кількість кримінальних справ, порушених за статтями 145, 162, 163, 168, 182 Кримінального кодексу України за 1, 2, 3 квартали 2007 року; знеособлену інформацію по результати розгляду кримінальних справ, порушених за статтями 145, 162, 163, 168, 182 Кримінального кодексу України за 1, 2, 3 квартали 2007 року.
У відповідь на запит, за № 2/43 від 14.01.2008 року ОСОБА_1 була надана відповідь, згідно з якої відповідач надав інформацію про кількість порушених кримінальних справ за ст. 145, 162, 163, 168 та 182 КК України та результати їх розгляду. Щодо інформації про кількість подань про зняття інформації з каналів зв'язку, накладення арешту на кореспонденцію, то відповідач повідомив, що запитувана інформація стосується оперативно - розшукової діяльності органів внутрішніх справ і відповідно до діючого законодавства та нормативних актів МВС України така є конфіденційною, доступ до якої обмежений та надається лише певній категорії осіб.
В судовому засіданні встановлено, що інформаційні запити за знеособленою інформацією позивачем були скеровані в усі Управління МВС України. З досліджених відповідей вбачається, що Головне управління МВСУ в Харківській області та в Автономній Республіці Крим надали відповідачу вичерпну інформацію на запити.
Згідно п.п. 4 Зводу відомості, що становлять державну таємницю є відомості за окремим показниками про зміст, форми, методи, організаційні положення, оперативну тактику здійснення органами СБ, внутрішніх справ, оперативно розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці та згідно п.п. 4.4.4. Зводу – відомості за окремим показниками про зміст, організацію, результати здійснення комплексу або окремого оперативно – розшукового, контр розвідувального чи розвідувального заходу, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці. При засекречуванні ступінь секретності встановлюється і змінюється в залежності від обсягу і важливості відповідних відомостей за рішенням посадової особи, уповноваженої на встановлення грифа секретності щодо: комплексу або окремого оперативно – розшукового заходу, здійснюється для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів; контррозвідувального чи розвідувального заходу щодо: комплексу або окремого оперативно – розшукового заходу, що здійснюється для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення інших злочинів.
Вищенаведене свідчить, що за змістом, формою та ціллю інформація, сформована запиті позивача не відноситься до інформації, щодо отримання якої встановлюються обмеження за правилами ст. 37 Закону України «Про інформацію» та вищезазначених пунктах Зводу.
Відповідь відповідача на запит позивача щодо неможливості надання запитуваної інформації як такої, що може становити державну таємницю суперечить ст. 38 Закону України «Про інформацію».
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржувані позивачем дії відповідача щодо відмови у наданні інформації, суд вважає, що такі вчинені з порушенням вказаних вище принципів, передбачених ст. 2 КАС України.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Виходячи з положень вказаних вище статей КАС України, суд вважає, що дії відповідача підлягають визнанню їх протиправними.
За таких обставин, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення в частині визнання протиправними дій відповідачів із зазначених у мотивувальній частині постанови підстав.
Керуючись ст. ст. 7- 14, 18, 19, 24, 71 - 86, 143, 146, 158, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії посадових осіб Управління МВСУ в Кіровоградській області щодо відмови у наданні інформації ОСОБА_1.
Зобов'язати Управління МВСУ в Кіровоградській області надати ОСОБА_1 інформацію про кількість подань Управління МВСУ в Кіровоградській області до суду на зняття інформації з технічних каналів зв'язку, накладення арешту на поштово – телеграфну кореспонденцію за 9 місяців 2007 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 27.06.2009 року.
Суддя
Постанова надрукована в одному примірнику та є оригіналом