Справа № 2-а-3149  

2009  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

«17» вересня 2009 року суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Кучеренко В.В., розглянувши у попередньому відкритому судовому засіданні справу, відкриту за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,  

В С Т А Н О В И В:  

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року і до часу подання позовної заяви, визнати протиправним рішення Управлінні пенсійного фонду України в м. Мелітополі про відмову у призначенні підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року до 01.06.2009 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також зобов’язати відповідача прийняти рішення про подальше призначення та виплату йому щомісячної державної соціальної допомоги, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 01.06.2009 року, а також стягнути судові витрати.  

Позивач в судове засідання не з’явився, однак в матеріалах справи знаходиться його заява з проханням справу розглянути за його відсутності та наполяганні на позові.  

Представник відповідача в судове засідання не з’явилась, однак надала до суду заяву з проханням справу розглядати за її відсутності, та прийняти рішення з урахуванням поданих заперечень.  

У відповідності до вимог ч.3 ст. 122 КАС України, особа, яка  бере  участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд  справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.  

Ураховуючи означене, з метою повного, всебічного та своєчасного захисту прав позивача в сфері публічно – правових відносин, суд вважає за доцільне розглянути справу в порядку письмового провадження під час попереднього судового засідання.  

Вивчивши доводи позивача, що викладені в позові, ураховуючи письмові заперечення представника відповідача, дослідивши інші матеріали справи, вважає що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.  

Згідно вимог п.3 ч.1 ст.18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту.  

Згідно наданої копії посвідчення № 021230, ОСОБА_1 має статус  «дитина війни».  

У відповідності до вимог ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.  

У відповідності до вимог ч.1 ст.71 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.  

У відповідності з вимогами ч.2 зазначеної статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності  покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.    

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача в частині виплати йому недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, представник відповідача наводив ті доводи, що законом України “Про соціальний захист дітей війни” ця норма викладена в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.”  

Право  позивача  на  отримання  у  період  з  09.07.2007     року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року пенсії, підвищеної до 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону № 2195-ІV від 18.11.2004 року - підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року та Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, з прийняттям яких положення Закону про Державний бюджет на 2007 рік та 2008 рік, що призупиняли дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2007 році та замінювали розмір підвищення до пенсії у 2008 році визнані неконституційними, тому при вирішенні спору суд застосовує положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

П.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 року містить роз'яснення, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України.  

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

Враховуючи, що вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли в наслідок дії положень статті зазначеного закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача про відмову призначенні позивачу підвищення до пенсії у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року, тому вважає за необхідне зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі Запорізької області перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі встановленому відповідно до ст.6 Закону № 2195-ІV від 18.11.2004 року та з урахуванням положень ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком при проведенні розрахунку підвищення пенсії позивача.  

Оцінюючі заперечення відповідача в частині того, що фінансування виплат соціальної допомоги дітям війни проводиться з державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного Фонду України та тих обставин, що на 2006-2007 роки не був визначений механізм розрахунку та виплати вищевказаної соціальної допомоги, не визначено який орган, з яких джерел повинна призначатись 30% доплата до пенсії, то суд виходить з наступного.  

Згідно ч.3 ч.4 ст.8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.  

За вимогами чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 - ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.  

Приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни» на отримання пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, колегія суддів вважає недоречними посилання відповідача на положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та безпідставними доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, бо окрім зазначеного частиною першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімального розміру пенсії за віком - не існує. Не визначеність у Законі іншого розміру для обчислення підвищення до пенсії особам зі статусом «дитина війни», не може бути підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як про це визначено у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.  

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.  

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.  

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.  

Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо… призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.  

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.  

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії, яке передбачене Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.  

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чий місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.  

Взяті на себе державою обов'язки по захисту осіб за статусом «Дитина війни» шляхом підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком - покладені виконанням на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, що діє через свої місцеві органи. Проте відповідач не вчинив жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, а тому суд вважає, що відповідач не виконав своїх повноважень без поважних причин.  

При розгляді справи суд також враховує положення глави 4 Бюджетного кодексу України щодо бюджетного процесу та встановлений у ст.35 Бюджетного кодексу України порядок розроблення бюджетних запитів, які враховуються при підготовці проекту Державного бюджету України - з огляду на які суд вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних коштів (з урахуванням права позивачки), необхідних для діяльності територіального органу пенсійного фонду після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», та на наступний бюджетний період. Такої можливості на думку суду відповідач не був позбавлений.  

Доводи відповідача про відсутність відповідного фінансування даних видатків, суд вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.  

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.  

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для захисту його прав від протиправної бездіяльності відповідача, яким було відмовлено у проведенні перерахунку його пенсії відповідно до приписів ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року, дія якої відновлювалася після постановлення Конституційним Судом України Рішень № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 22-рп/2008 від 22.05.2008 року.  

Відповідно до п.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду встановлюється річний строк з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

В поданому позові позивач ставить питання про поновлення йому пропущеного строку на звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.01.2006 року і до часу подання позовної заяви.  

Вирішуючи питання про поновлення строку, суд ураховує посилання позивача на причини його пропуску, а саме: що йому не було повідомлено про належні виплати, тому про факт порушення своїх прав йому стало відомо лише після висвітлення цих подій у пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України 09.07.2007 року; та заперечення проти цих обставин представника відповідача, який вважав ці доводи неповажними.  

Відповідно до вимог ч.1 ст.102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, за клопотанням особи, яка бере участь у справі.  

За змістом наведених у попередньому абзаці норм КАС України, суд приймає до уваги, що відповідач у спірних правовідносинах з позивачем виступає суб'єктом владних повноважень, який виконує покладені на нього державою владно-управлінські повноваження у сфері соціального захисту та матеріального забезпечення пенсіонерів.  

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Як вбачається зі змісту позову на обґрунтування поважності причини пропуску звернення до суду, позивач посилається на те, що про порушення прав відповідачем йому стало відомо лише після висвітлення цих фактів у засобах масової інформації. Крім того, в матеріалах справи міститься  письмова відповідь відповідача на звернення позивача про відмову у перерахунку пенсії, підвищеної йому як «дитині війни».  

Таким чином, враховуючи наведені у позові причини пропуску строку звернення до суду за захистом, похилий вік позивача та його звернення до відповідача з приводу виплати підвищення до пенсії, а також встановлений судом факт протиправної бездіяльності відповідача і визначені законом функції та завдання органів Пенсійного фонду, зокрема покладені на ці органи обов'язки проводити інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення та роз'яснювати особам, що перебувають у них на обліку про належні їм за Законом підвищення до пенсії та інші виплати, а також про внесення змін до положень чинного законодавства, які стосуються цих осіб, суд приходить до висновку, що з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 відповідач повинен був керуватися його положеннями в своїй діяльності, а також був зобов'язаний роз'яснити позивачам про відновлення їх права отримувати суми пенсії, підвищеної відповідно до вимог ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року.  

Проте, відповідач не роз'яснював позивачу про чинність положень ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та починаючи з 22.05.2008 року, а у відповідь на його звернення повідомив про відсутність у органів пенсійного фонду підстав для перерахунку та виплати підвищення до його пенсії як дитині війни.  

Неодноразове внесення законодавцем змін до ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року, якими призупинялася дія цієї норми та змінювався розмір підвищення до пенсії, а також позиція відповідача, який до цього часу вважає про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачам згідно ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року, при цьому посилаючись лише на дії інших державних органів з якими у позивачів не виникало будь яких правовідносин - вочевидь заважало позивачу розумітися в нормах Законів та дотриматися визначеного КАС України річного строку звернення до суду.  

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що законні підстави для застосування негативних юридичних наслідків по відношенню до позивача по цій справі щодо пропуску ним строку звернення до адміністративного суду за захистом права відсутні.  

Окрім того, суд вважає, що після прийняття Конституційним Судом України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 не вносилося будь-яких змін до ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року, а тому відповідно у період 2009 році відповідач зобов'язаний діяти відповідно до приписів ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року, тобто нараховувати та виплачувати позивачу пенсію, підвищену на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Щодо вимог позивача про захист його права на отримання підвищення до пенсії у 2006 році та у період з 01.01.2007 року до 09.07.2007 року і з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року, суд звертає увагу на те, що у зазначені періоди діяли положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», які не визнавалися неконституційним та є чинними до наступного часу, та положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», що зупиняли дію ст.6 Закону № 2195- ІV від 18.11.2004 року, а також положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким змінювався розмір підвищення пенсії дітям війни.  

Таким чином, відповідач керуючись нормами наведених Законів у 2006 році та у період з 01.01.2007 року до 09.07.2007 року і з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом, а тому підстав для визнання дій відповідача незаконними немає, відповідно відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу недоотриману ним суми підвищення до пенсії у вказаний вище період часу.  

Вирішуючи питання стосовно прийняття рішення про подальше призначення та виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги з 01 червня 2009 року, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутись особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси.  

Доказів на підтвердження того, що порушено право позивача на отримання державної соціальної грошової допомоги з 1.06.2009 року, тобто в майбутньому, суду не надано.  

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги, тому в цій частині позову слід відмовити.        

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,4,5,11,17-19,69-71,158,159,161,162,163 Кодексу Адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 року, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001,  

П О С Т А Н О В И В:  

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Мелітополі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги „Дітям війни” - задовольнити частково.  

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав від протиправної бездіяльності Управління Пенсійного фонду України у м. Мелітополь Запорізької області.  

Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у місті Мелітополі Запорізької області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року суми пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195- ІV від 18.11.2004 року, розрахованої з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати у період липня-грудня 2007 року та з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року.  

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України у місті Мелітополі Запорізької області донарахувати та виплатити  ОСОБА_1 у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року недоотриману ним суму пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195 - ІV від 18.11.2004 року, розрахованої з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати у період липня-грудня 2007 року та з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року, з відрахуванням отриманих ОСОБА_1 сум у період з 22.05.2008 року по 01.02.2009 року.  

Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 гривні 40 копійок.  

В іншій частині позову – відмовити.  

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 20 днів, після подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови або з дня складання її у повному обсязі.  

Суддя: