Справа № 2-234/09
РІШЕННЯ
Іменем України
21 серпня 2009 року Путивльський районний суд Сумської області
у складі : головуючого - судді Толстого О. О.
при секретарі - Фостовій М.М.
за участю : позивачки ОСОБА_1.
представника позивачки ОСОБА_2.
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача - адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Путивль справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя.
Обґрунтовуючи свої вимоги зазначала, що з 23.01.1999 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дитину.
Під час шлюбу ними придбане майно, що належить їм на праві спільної власності : холодильник “LG” вартістю 2200 грн., набір м'яких меблів(диван, 2 крісла) вартістю 2300 грн., комп’ютер “LG” вартістю 5000 грн., домашній кінотеатр вартістю 6000 грн., спальний гарнітур вартістю 5000 грн., моторолер “Тiger“ вартістю 3000 грн., приміщення свиноферми, складу і трансформаторної підстанції по АДРЕСА_1 загальною вартістю 160240 грн., а також автомобіль “Hyundai Tucson” державний номер НОМЕР_1 вартістю 141000 грн.
На підставі ст. 60 СК України просила провести поділ зазначеного майна, виділивши їй у власність комп’ютер “LG”, спальний гарнітур і автомобіль “Hyundai Tucson”, всього на суму 151100 грн. а відповідачу виділити решту майна, стягнувши різницю у вартості частки.
У судовому засіданні позивачка та її представник позов повністю підтримали у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, пояснивши суду, що з дійсно перебував з позивачкою в зареєстрованому шлюбі з 23.01.1999 р. Між тим, в листопаді 2004 року перестав спільно проживати з позивачкою, яка забрала дитину та речі, частину спільного майна і повернулася до своїх батьків, де проживає і зараз, а він зустрів іншу жінку, з якою на цей час проживає. Не зважаючи на це, протягом цього часу він піклувався про свою дитину, матеріально допомагав їй. З відповідачкою зустрічалися час від часу, в основному в зв’язку з тим, що дитина на вихідних днях перебувала у нього. Інколи позивачка була присутня на святах разом з ним, оскільки вони зберегли дружні відносини. Але шлюбні стосунки між ними були фактично припинені, сім’я повністю розпалася, оскільки вони проживали окремо, спільного господарства не вели, кожен мав власне життя і самостійно вирішував всі свої питання, зокрема витрачав зароблені кошти.
Одночасно визнав, що набір м'яких меблів придбаний за час спільного проживання та
є спільною сумісною власністю подружжя. Інше майно придбано ним за час окремого проживання за власні кошти і кошти запозичені у друзів. Позивачка в придбанні цього майна жодної участі не брала. Будівлі бази придбані ним як приватним підприємцем разом з іншою особою і використовується для ведення підприємницької діяльності.
Заперечуючи позов представник відповідача також посилалася на його безпідставність, зазначаючи, що все майно, яке позивачка вважає спільним, придбано відповідачем за власні і запозичені кошти в період окремого проживання, при фактичному припиненні шлюбних стосунків, коли сторони не мали спільного бюджету, господарства і їх відносини мали епізодичний характер, а тому це майно є його особистою власністю на підставі ст. 57 СК України.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
Вбачається з матеріалів справи і визнано особами, які брали участь у справі те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1999 року, який розірвано згідно рішення Путивльського районного суду від 13.07.2009 року.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину, 1999 року народження.
З листопада 2004 року сторони проживають окремо, позивачка з дитиною повернулася до батьків, а відповідач мешкає в будинку своїх батьків по вул. Партизанській в м. Путивль.
Як встановлено судом, роздільне проживання сторін було зумовлено втратою почуттів через подружню зраду, а не випадковими чи поважними причинами, і відсутність у них спільних витрат, спільного бюджету та харчування, купівлі майна для спільних потреб, надання взаємної допомоги та спільного вирішення інших майнових та немайнових питань, засвідчують фактичне припинення шлюбних відносин, що підтвердили суду свідки ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8, а надані позивачкою фотознімки не можуть свідчити про зворотне, оскільки не спростовують пояснень відповідача про збереження дружніх, а не подружніх стосунки між ними.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку(доходу).
У ч. 6 ст. 57 СК України зазначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У 2007 році відповідачем придбано холодильник “LG” вартістю 2200 грн., набір м'яких меблів(диван, 2 крісла) вартістю 2300 грн., комп’ютер “LG” вартістю 5000 грн., домашній кінотеатр вартістю 6000 грн., а 4.07.2008 р. автомобіль “Hyundai Tucson” державний номер НОМЕР_1 вартістю 141000 грн.( а.с. 12-14, 25 ).
Також на підставі нотаріально посвідченого договору-купівлі продажу від 16.02.2007 р. він є власником 29/50 відособленої частки майна по АДРЕСА_1, у вигляді будівлі свиноферми літ. “Л”, складу літ. “Т” і трансформаторної підстанції літ. “Тп”, загальною вартістю 160240 грн., яке використовується ним для здійснення підприємницької діяльності ( а.с. 11, 31-33, 41).
Не заперечувалося позивачкою та обставина, що трудової чи матеріальної участі в набутті цього майна вона не приймала.
Твердження позивачки про те, що позивачем придбано спальний гарнітур “Роксолана” і моторолер “Тiger“, спростовується копіями накладеною № 801 від 03.12.2007 року і довідкою-рахунком від 18.07.2007 року( а.с. 35,37 ), з яких видно, що вони куплені іншими особами.
Оскільки судом встановлено, що це майно придбано не в результаті спільної праці подружжя, яке фактично припинило шлюбно-сімейні відносини і проживало окремо, тому воно не може бути об’єктом права спільної сумісної власності і не підлягає поділу між сторонами.
Беручи до уваги, що відповідачем не заперечувався той факт, що м’який куточок є спільним майном подружжя, і погодився передати його позивачці без грошової компенсації, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору і витрат на ІТЗ судового процесу, пропорційно задоволеної частини вимог.
Вимоги відповідача про стягнення витрат на правому допомогу адвоката, якому сплачено за розпискою 2 тис. грн., не можуть бути задоволеними, оскільки адвокат ОСОБА_4. брала участь у цій справі не як особа, що надає правову допомогу в суді, а як представник сторони, витрати за послуги якого згідно ЦПК не відносяться до судових.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57-71 СК України, п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, ст.ст. 10,11, 60, 209, 212, 213-214, 217 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ :
1. Позов задовольнити частково.
2. Виділити у власність ОСОБА_1 набір м’яких меблів( диван , два крісла) вартістю 2300 грн. ,без сплати грошової компенсації частки у спільному майні ОСОБА_3.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 51 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Після набрання рішенням суду законної сили, вжиті ухвалою Путивльського районного суду від 16 червня 2009 року міри забезпечення позову - скасувати, знявши арешт з автомобілю “Hyundai Tucson” державний номер НОМЕР_1., будівлі свиноферми літ. “Л”, складу літ. “Т” і трансформаторної підстанції літ. “Тп” за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Сумської Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Путивльський районний суд шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього апеляційної скарги протягом 20 днів або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений для її подачі, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення виготовлено у повному обсязі 26 серпня 2009 року.
Суддя підпис
Копія вірна
Голова
Путивльського районного суду : П.П.Гриценко