Категорія 6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 серпня 2009 року Справа 2а-23843/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Ірметової О.В.,
при секретарі Бондарі Є.М.,
за участю сторін:
представник позивача: Окулевич О.В, довіреність № 1-12/3 від 12.01.2009 року,
представник відповідача: Петрова О.В., довіреність № 616 від 28.07.2009 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства ЛЖЕК №2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць у 2008 році, -
В С Т А Н О В И В :
24 червня 2009 року до суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства ЛЖЕК №2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті місця інвалідами у 2008 році, в якому позивач зазначив, що відповідач в порушення ст.. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2008 році не працевлаштувало на 1 робоче місце, призначене на працевлаштування інвалідів, та до 15.04.2009 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у розмірі 10892,41 грн., у зв’язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 11197,61 грн., з яких розмір пені складає 305,20 грн.
За таких обставин, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просило стягнути з відповідача заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій у розмірі 10892 грн. 41 коп. та пеню у розмірі 305,20 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідачем в порушення ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не працевлаштувало кількість інвалідів, відповідно до 4% нормативу робочих місць.
Представник відповідача в судовому засіданні не визнав позовні вимоги, заперечував проти нього та пояснив, що відповідно до ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державна служба зайнятости направляє інвалідів для їх працевлаштування. Крім того, відповідач пояснив, що з грудня 2007 року по червень 2008 року за направленням центру зайнятості на підприємстві працював на посаді прибиральника території інвалід ОСОБА_3, звіти форми 3-ПН до центру зайнятості подавалися своєчасно. За таких обаствин відповідач просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Статтею 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організаційну тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Отже, наведені вище норми Закону дають підстави говорити про такі обов’язки підприємств:
- дотримання ними нормативів по створенню визначеної цим Законом кількості робочих місць для інвалідів;
- сплати ними адміністративно-господарських санкцій, в разі недотримання зазначених нормативів.
Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановю Кабінету Мніістрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. З матеріалів справи вбачається, що на підприємство відповідача не направлялись інваліди, яких не було працевлаштовано відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи на комунальному підприємстві ЛЖЕК №2 штатна чисельність працівників у 2008 році складала 79 та стоврено 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 8).
З відповіді на запит заступника керуючого відділенням Луганського обласного Фонду соціального захисту інвалідів Лисичанський районний центр зайнятості зазначив, що в 2008 році ЛКП ЖЕК №2 щомісячно та в повному обсязі інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН надавали. Відмов в працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості не було (а.с.5).
Крім того, представником відповідача в судовому засіданні було подано докази щодо надання звітів за формою 3-ПН до центру зайнятості за період січень- липень 2008 року (а.с.34-39).
Рішенням Лисичанської міської ради від 26.06.2008 року № 648 проводиться реорганізація комунальних підприємств „ЖЕК № 4”, „ЖЕК № 2”, „ЖЕК № 5” (а.с.41-42). На виконання зазначеного рішення місьокї ради рішенням виконавчого комітету Лисичанської міської ради № 485 від 07.07.2008 року створюється комісія по реорганізації комунальних підприємств, з якого вбачається, що керівникам ЛКП „ЖЕК №2”, ЛКП „ЖЕК № 4”, ЛКП „ЖЕК №5” вказано звільнити працівників, які не зайняті в роботі по припиненню їх діяльньсті по п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.43). На виконання вказаних рішень, по Лисичанському комунальному підприємству ЖЕК №2 видається наказ № 72 від 06.08.2008 року щодо звільнення працівників житлово-експлуатаційної контори № 2 (а.с.44). На виконання цього наказу до Лисичаньского центру зайнятості було подано звіт про заплановане вивільнення прицівників ЖЕК № 2 станом на 13.08.2008 року (а.с. 46-51). Наказом по комунальному підприємству Лисичанська ЖЕК №2 від 23.10.2008 року № 103-к було скасовано наказ № 72-к від 06.08.2008 року щодо звільнення працівників ЖЕК №2 (а.с. 52). За таких обставин, суд вважає обоснованим неподання звітів відповідачем до Лисичанського центру зайнятості щодо вакантних посад за формою 3-ПН за період серпень-вересень 2008 року.
В подальшому з жовтня по грудень 2008 року відповідачем подавалися до Лисичанського центру занятості звіти 3-ПН про наявність вакансій, в якому зазначалося, що створено та вакантне робоче місце для працевліштування інваліда (а.с. 53, 54, 55).
За таких обставин суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність по сплаті штрафу за позовом, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 18-1, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст.ст. 2, 17, 88, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
В задоволені адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства ЛЖЕК №2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць у 2008 році відмовити за необгрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
СУДДЯ