Категорія 6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 листопада 2009р. Справа № 2а-25778/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Попові М.Г.,
за участю
представника позивача: не з’явився,
представника відповідача: Демидова С.О. (довіреність № 115 від 05.05.2009р.),
Галети О.М. (довіреність № 114 від 04.01.2008р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
ВСТАНОВИВ:
10 вересня 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В обґрунтування позову зазначено, що у відповідності до ст. 19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» для всіх підприємств, установ і організацій, які використовують найману працю установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Позивач вважає, що КП «ЖЕК № 2» порушило зазначену норму закону, оскільки на підприємстві у 2008 році замість 5 інвалідів працювало тільки 2. За це порушення відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі: 39134,16грн. Зазначена сума відповідачем не була сплачена. Розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції становить 2284,90грн. Всього сума заборгованості підприємства перед Державним бюджетом складає 41419,06грн. Відділення Фонду вважає, що підприємством не виконано норми Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», а саме ст.ст.19, 20 і тому повинно нести відповідальність згідно чинного законодавства.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, до початку розгляду справи надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.52).
Представники відповідача позов не визнали, надали заперечення на позов, у яких зазначили, що на підприємстві проводилась робота по виявленню та працевлаштуванню інвалідів, а саме: надсилалися листи не тільки до ПСЗН, центру зайнятості, а навіть в Фонд місця Луганська. Підприємство виконало всі покладені на нього обов’язки, а саме: на підприємстві створені умови для роботи інвалідів, про що неодноразово повідомлялися органи соціального захисту населення, щомісячно подавали звіти форми 3-ПН, всі інваліди, які направлялися на підприємство були працевлаштовані, відмов у працевлаштуванні інвалідів не було. У зв’язку з викладеним просили відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХІІ для всіх підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 вказано Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.
У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на КП «ЖЕК № 2» у 2008 році складала 123 чол. (а.с.8).
Отже кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 5 осіб. Фактично у 2008 році на підприємстві працювало 2 інваліда.
Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно з вказаним Порядком інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок по виявленню і підбору інвалідів для працевлаштування. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем до Первомайського міського центру зайнятості щомісячно надавалися звіти за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади на яких може використовуватися праця інвалідів у 2008 році, а саме: станом на 28.01.2008р. – 4 вакансії, 28.02.2008р. – 4 вакансії, 28.03.2008р. – 3 вакансії, 28.04.2008р. – 4 вакансії, 28.05.2008р. – 4 вакансії, 28.06.2008р. – 4 вакансії, 28.07.2008р. – 3 вакансії, 28.08.2008р. – 2 вакансії, 28.09.2008р. – 1 вакансія, 28.10.2008р. – 1 вакансія, 28.11.2008р. – 1 вакансія, 28.12.2008р. – 1 вакансія – щомісячно за професіями двірник, слюсар та сантехник, що підтверджується довідкою з центру зайнятості (а.с.5) та копіями звітів форми 3-ПН (а.с.24-46).
У листі Первомайського міського центру зайнятості також зазначено, що протягом 2008 року за допомогою Первомайського міського центру зайнятості на підприємства були працевлаштовані 7 осіб з обмеженнями працездатності, з яких 3 осіби працевлаштовані на КП «ЖЕК № 2».
Також, відповідачем до суду надано список інвалідів, які працювали на підприємстві протягом 2008 року, відповідно до якого було працевлаштовані 5 інвалідів, однак, 2 з них звільнилися за власним бажанням (а.с.56).
Отже, з викладеного вбачається, що підприємством вжито всіх заходів для працевлаштування інвалідів, відмов у працевлаштуванні інвалідів не допущено.
Також, вирішуючи зазначений адміністративний спір, судом враховано, що для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками.
Розглянувши справу, суд дійшов висновку, що КП «ЖЕК № 2» вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, оскільки вакантні посади на КП «ЖЕК № 2» для інвалідів не були зайняті не з вини відповідача. Відповідач створив місця для інвалідів в необхідному обсязі та здійснив усі заходи для працевлаштування на ці місця інвалідів.
За таких підстав суд вважає, що позивачем не надано доказів встановлення будь-яких порушень чинного законодавства щодо виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тобто позивачем не доведено суду обставин, на яких ґрунтується позовна заява, тому на відповідача не може бути покладена відповідальність по сплаті фінансових санкцій та пені.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.2,17,18, 87, 94, 159, 160, 161, 163 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя К.О. Пляшкова