Справа № 2-а-1516/09
ПОСТАНОВА
Іменем України
05 серпня 2009 року Путивльський районний суд Сумської області у складі: головуючого - судді Толстого О.О., при секретарі - Фостовій М.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду м. Путивль справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного Фонду України в Путивльському районі Сумської області(далі - УПФУ) про зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, який мотивувала тим, що має статус ”дитини війни” і у відповідності до ст. 6 Закону України Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак допомога в цьому розмірі протягом 2006-2009 рр. їй не надавалась, не зважаючи на те, що Конституційний суд України своїм рішенням № 6рп/2007 від 09.07.2007 р. і рішенням №10-рп2008 від 22.05.2008 р. визнав такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційним) положення Законів України ”Про Державний бюджет на 2007 рік” і ”Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, якими зупинялась дія і змінювалась редакція ст. 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” .
Посилаючись на преюдиціальне значення цих рішень, просила зобов’язати суб’єкта владних повноважень нарахувати та виплатити їй як дитині війни доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2007 р. по 30.04.2009 р. в загальній сумі 3088 грн. 90 коп., відповідно наведеного у позовній заяві розрахунку. При цьому поновити строк звернення до суду, оскільки право на отримання цієї соціальної допомоги було порушено шляхом прийняття ряду неконституційних нормативно-правових актів, про що вона дізналася лише в 2008 році після висвітлення в ЗМІ подій, пов’язаних з прийняттям КСУ вказаного рішення.
В судове засідання сторони не з’явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних міркувань.
Як вбачається з письмових заперечень відповідача(а.с 10-11), УПФУ вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Обґрунтовує свою позицію тим, що згідно зі ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, кошти якого використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають в силу п. 9 Положення Про Пенсійний фонд України. Управління діяло у відповідності з положеннями ст.ст. 71,111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, а рішення КСУ № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року не має зворотної дії у часі. В 2008 році позивачці виплачувалась надбавка до пенсії в розмірі, передбаченому п. 41 розділу ІІ Закону України ”Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Зазначало також, що має місце законодавча невизначеність порядку обчислення розміру мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ст. 28 Закону України ”Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, не може бути застосований в силу ч. 3 цієї статті. Наголошувало і на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду, підстав для поновлення яких не вбачало.
Установлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивачка має статус ”дитини війни”, отримує пенсію та перебуває на обліку в УПФУ(а.с 4-6,12), яке згідно ”Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, є органом Фонду основним завданням якого є призначення(перерахунок) та виплата пенсій.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції Закону 2195-ІV від 18.11.04 р.) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України(стаття 7 цього ж закону).
Пунктом 12 ст. 71 Закону України ”Про Державний бюджет на 2007 рік” дію статті 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України ?ро Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни(крім тих, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Як встановлено судом, позивачка отримувала підвищення до пенсії в 2008 році: з січня по 47 грн., з квітня по 48,10 грн., з липня по 48,20 грн., з жовтня по 49,80 грн., в 2009 році: з січня по квітень по 49,80 грн., що вбачається з довідки УПФУ.
Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп2007(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України ”Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу ІІ Закону України ”Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Ці рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.
За приписами ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України ”Про Конституційний Суд України” закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність зі дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність і зворотної дії у часі не мають.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод(далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У відповідності з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, застосовуються судами як джерело права, Європейський суд з прав людини, зокрема у справі ”Кечко проти України”, дав тлумачення поняттю ”майно”, яке міститься в ч.1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції, в т.ч і як боргів, що становлять майно. При цьому питання, що потребує визначення, полягає у тому чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на майновий інтерес, захищений ст.1 Протоколу 1. Одночасно Європейський суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні закони є чинними.
Таким чином, системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що саме з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. і з 22.05.2008 р. УПФУ повинно було нараховувати та виплачувати позивачці підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”(в редакції Закону 2195-ІV від 18.11.04 р.). а позовні вимоги в частині нарахування такого підвищення до зазначених дат, є безпідставними, оскільки дії суб’єкта владних повноважень відповідали чинним на той час положенням законодавства.
Немає жодних законодавчих обмежень щодо виплати такого підвищення позивачці і в 2009 році.
Стосовно розмірів підвищення, встановлених п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, то вони суперечать ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а тому не можуть бути застосовані в силу приписів ч. 4 ст. 9 КАСУ, якою визначено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Варто також констатувати, що п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не давала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Підсумовуючи свої аргументи, суд вважає неприйнятними доводи відповідача:
- про застосування наслідків пропущення позивачкою строку звернення до суду, встановленого ст. 100 КАСУ, оскільки в силу ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком, і у розумінні Конвенції мало місце порушенням права позивачки на мирне володіння своїм майном, тому строк звернення до суду вона не пропустила.
- про відсутність фінансового забезпечення виплат, передбачених Законом України ”Про соціальний захист дітей війни”, які здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, оскільки відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права особи із статусом ”дитини війни” на отримання підвищення до пенсії, яке за визначення цього закону є державною соціальною гарантією, а отже не залежить від фінансування із бюджету та має безумовний характер, і в силу ст. 3 Конституції України утвердження забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави;
- про відсутність механізму вирахування мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що констатував у п. 3.2 мотивувальної частини своєї ухвали № 27-у/2009 від 19 травня 2009 року і Конституційний Суд України, оскільки забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини(ч.4 ст. 8 КАСУ), і у разі відсутності закону, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини(аналогія закону) - ч. 7 ст. 9 КАСУ.
Позаяк на цей час порядок обчислення мінімальної пенсії за віком з метою реалізації норм Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” залишається законодавчо не визначеним, тому з огляду на зазначене вище, необхідно виходити із загальних норм, які в даному випадку містяться у відповідних статтях Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
У період за який задовольняються позовні вимоги, ч. 1 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії був встановлений на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого і слід застосовувати як розрахункову величину.
Задовольняючи позов частково, суд виходить з того, що вимоги про нарахування і виплату підвищення до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не вправі перебирати на себе функцію державного органу, якому такі повноваження надані законом.
Виходячи з наведеного, суд вважає можливим визнати протиправною бездіяльність УПФУ по не виконанню з 09.07.2007 року і з 22.05.2008 р. приписів статті 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне отримання підвищення до пенсії, і зобов’язати суб'єкт владних повноважень нарахувати та виплатити їй з врахуванням раніше отриманих сум таке підвищення з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 30.04.2009 р.
В силу частин 1 і 3 ст. 94 КАС України підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивачки понесені нею витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 3, 19, 64, 124, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України ”Про Конституційний Суд України”, ст.ст. 3, 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 6-14, 71, 94, 122, 159-167, 186 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. ПозовОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Путивльському районі Сумської області в частині не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 р. і з 22.05.2008 р.
3. Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Путивльському районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України ”Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, і провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р. по 30 квітня 2009 р.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_13 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Путивльський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі і поданням після цього апеляційної скарги протягом 20 днів або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений для її подачі, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова складена у повному обсязі 10 серпня 2009 року.
Суддя: підпис
Копія вірна:
Суддя
Путивльського районного суду О.О.Толстой