ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.06.2017 Справа № 920/1077/16

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Молодецькій В.О. розглянув матеріали справи № 920/1077/16

за позовом – заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

до відповідачів – 1) Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м. Суми,

2) Виконавчого комітету Буринської міської ради, м. Буринь Сумської області,

про визнання незаконними та скасування рішень та визнання недійсними свідоцтв про право власності,

за участю представників:

прокурора – Мороз А.В.,

позивача – не з’явився,

відповідачів - 1) ОСОБА_1 за довіреністю № 878 від 28.12.2015,

2) не з’явився.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012 року № 44 «Про видачу свідоцтва про право власності Публічному акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 04.05.2012 року № 49 «Про видачу свідоцтва про право власності Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що знаходиться по вул. Новоселівська, 2 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 50, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходиться по вул. Червоноармійській, 1Б в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 51, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - лабораторію, що знаходиться по вул. Новоселівська, 5 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 52, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин-крупорушка, що знаходиться по вул. Новоселівська, 1 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 53, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Представник відповідача-1 подав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовна заява є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідач-1 зазначає, що пунктом 4 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року за № 325 «Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» визначено, що статутний капітал товариства формується на базі майна Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

У своєму відзиві відповідач-1 звертає увагу суду на те, що Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», на базі якого сформований статутний капітал Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», відсутнє в переліку, затвердженому Законом України «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації».

А тому відповідач-1 вважає, що формування статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» здійснено за рахунок майна Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у відповідності до вимог чинного законодавства України.

В обгрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог прокурора представник відповідача-1 посилається: на вимоги статей 108, 115, 182, 321, 318, 324-328 Цивільного кодексу України, статті 85, 88 Господарського кодексу України, статтю 35 Господарського процесуального кодексу України; на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10.10.2011 року у справі № 14/166, відповідно до якої господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а також іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом; на практику Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 24.06.2014 року у справі № 910/18227/13, відповідно до якої власником майна, переданого до статутного капіталу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», є НАК «Нафтогаз України», а не держава; на практику Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 21.07.2015 року у справі № К/800/64162/13, відповідно до якої держава в особі Кабінету Міністрів України, передавши до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» об’єкти, перелік яких визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764, набула в обмін право власності на 100 % акцій товариства, а Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», відповідно, набуло право власності на передане їй майно.

Відповідач-1 зазначає, що Буринська міська рада Сумської області зверталась до Кабінету Міністрів України листом від 19.03.2012 року № 272, в якому просила надати роз’яснення щодо реєстрації ПАТ «ДПЗКУ» права приватної власності на майно, передане до його статутного капіталу, а саме на майнові комплекси філії ПАТ «ДПЗКУ» «Буринський елеватор». Вказаний лист Кабінетом Міністрів України було переадресовано Міністерству аграрної політики та продовольства України, яке листом від 26.04.2012 року № 37-31-1-11/7011 повідомило Буринській міській раді, що згідно пункту 4.3 Статуту ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», товариство є власником майна (у тому числі коштів, матеріальних та нематеріальних активів), переданого товариству засновником та акціонерами як вклади до статутного капіталу. Таким чином, при видачі свідоцтва про право власності необхідно керуватися нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 325 Цивільного кодексу України.

Вимоги прокурора, викладені в позовній заяві стосовно визнання недійсними свідоцтв на право власності, на думку відповідача-1 не підлягають розгляду господарськими судами України, оскільки свідоцтво про право приватної власності не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України та статті 21 Цивільного кодексу України, а також не є правочином тому, що правочином у даному випадку є акт прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства.

Як зазначає відповідач-1, згідно узагальненої практики Верховного Суду України щодо розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами.

Також представником відповідача-1 подано до суду письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності від 13.05.2017 року № 2-4-10/372, в якій він зазначає, що з моменту оприлюднення рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012 року № 44 «Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ «ДПЗКУ» та рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 04.05.2012 року № 49 «Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ «ДПЗКУ», а також реєстрації права приватної власності за ПАТ «ДПЗКУ» на майнові комплекси філії ПАТ «ДПЗКУ» «Буринський елеватор», прокурор та позивач знали та в будь-якому випадку могли дізнатися про порушення свого цивільного права в строк передбачений законодавством України для оскарження. Тому позовна заява подана після спливу строку позовної давності.

Заступник прокурора Сумської області подав суду письмові додаткові пояснення від 07.06.2017 року № 05/2-437вих17 в яких він зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», державне майно ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор» не підлягає приватизації, а також відсутнє у Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Отже майно даного підприємства не могло бути приватизоване та корпоратизоване. Доводи представника відповідача-1 щодо відсутності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у вказаному переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, є недоцільним, оскільки предметом позову є зміна форми власності лише на майно ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор».

Також прокурором подано заперечення проти заяви про застосування наслідків спливу позовної давності від 07.06.2017 року № 05/2-438вих17, в якій зазначає, що строк позовної давності слід обчислювати від дня, коли держава в особі Мінаграрполітики довідалася або могла довідатись про прийняття оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради та про видачу оскаржуваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, а також про зміст вказаних документів. Про порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради та про видачу оскаржуваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно Мінагрополітики дізналося після 26.05.2016 року, а саме після спрямування Прокуратурою Сумської області на його адресу листа № 05/185вих16 від 26.05.2016 року, в якому повідомлено про виявлення прокуратурою порушень. Також прокурор зазначає, що будь-яких документів, які б підтверджували надання Міністерству інформації саме про прийняття оскаржуваного рішення та свідоцтв про право власності на нерухоме майно не надано. На Міністерство аграрної політики та продовольства України не покладено обов’язок контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та перевіряти їх рішення на предмет дотримання вимог законодавства.

26.06.2017 року Прокуратурою Сумської області разом з клопотанням від 23.06.2017 року № 05/2-532вих17 надано суду для долучення до матеріалів справи Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі та представника відповідача-1, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

У даному випадку порушення інтересів держави є те, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та видачі правовстановлюючих документів на право приватної власності на нерухоме майно Буринського елеватора, зазначені об’єкти, в порушення вимог законодавства, вибули із державної власності, що позбавило можливості державу в особі Мінагрополітики здійснювати свої повноваження щодо управління цими об’єктами державної власності.

Також прокурор зазначає, що у певних випадках, зокрема у разі банкрутства ПАТ «ДПЗКУ», враховуючи включення спірного об’єкта нерухомості до статутного капіталу та надання його у власність зазначеному підприємству, тобто наділення підприємства правомочністю розпорядження, воно може бути відчужене на користь третіх осіб. У свою чергу, закріплення цього майна на праві господарського відання чи оперативного управління із залишенням його у державній власності таких ризиків не передбачало б.

Органом, уповноваженим здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, є Міністерство аграрної політики та продовольства України, яке відповідно до статті 73 Господарського кодексу України, частини першої статті 4 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», підпунктів 54, 62 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою КМУ від 25.11.2015 року № 1119, наділене державою здійснювати від її імені повноваження власника державного майна, що віднесено до сфери його управління.

Проте, як зазначає прокурор, Мінагрополітики на цей час не вжито заходів до усунення порушень законодавства, що призвело до вибуття з державної власності нерухомого майна Буринського елеватора. Вказане свідчить про неналежне виконання уповноваженим органом своїх повноважень у спірних правовідносинах.

Зазначені порушення виявлено прокуратурою області, про що повідомлено Мінагрополітики листом від 26.05.2016 року № 05-185вих-16. Відтак, оскільки позивач про вищенаведені порушення дізнався лише після 26.05.2016 року, позовна заява, пред’явлена прокурором в інтересах держави в особі вказаного гану державної влади з додержанням строків позовної давності, передбачених Цивільним кодексом України.

Враховуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, зважаючи на дотримання прокурором вимог Закону України «Про прокуратуру», суд вважає правомірним звернення прокурора Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до поданого прокурором позову, Прокуратурою Сумської області встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 «Про заходи з утворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» створено Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України. Відповідно до пунктів 2, 5 вищезазначеної постанови ліквідовано дочірні підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України», у тому числі дочірнє підприємство «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор». При цьому статутний капітал новоствореного Державного підприємства «ДПЗКУ» сформовано шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств, що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі і відокремлених підрозділів підприємства, в тому числі і шляхом передачі майна, що належало ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор».

Згідно з частин другої, третьої статті 73 Господарського кодексу України, орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Таким чином, усе майно ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор» та у подальшому ДП «ДПЗКУ» перебувало у власності держави, при цьому вказане майно було закріплено за вказаними державними підприємствами на праві господарського відання, тобто без правомочності розпорядження.

На виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764» відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 07.07.2011 року № 325 ДП «ДПЗКУ» перетворено в Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (відповідач-1), шляхом випуску акцій, 100 % яких передано у власність держави, а повноваження з управління корпоративними правами за цими акціями покладено на Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 «Про деякі питання діяльності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» затверджено Статут ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», пунктами 1.4, 1.6 якого визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України, а товариство є правонаступником всіх прав і обов’язків ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Згідно пункту 4 згаданого наказу, статутний капітал товариства формується на базі майна ДП «ДПЗКУ».

Комісією з реорганізації 17.11.2011 року складено акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов’язків відповідачу-1. До переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу відповідача-1 увійшли об’єкти державної власності, у тому числі нерухоме майно, що перебувало на праві господарського віддання ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор».

У пункті 5.1 Статуту ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» зазначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Ця обставина встановлена постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015 року у справі № 922/2256/15.

У подальшому за заявами філії ПАТ «ДПЗКУ» «Буринський елеватор» відповідачем-2 прийнято рішення від 27.04.2012 року № 44 та від 04.05.2012 року № 49 «Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», якими оформлено право приватної власності на вищезазначене нерухоме майно. На підставі цього рішення відповідачу-1 видані відповідачем-2 свідоцтва про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53.

Таким чином, на підставі зазначених документів змінено форму власності нерухомого майна, що перебувало у господарському віданні ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор», з державної на приватну.

Прокурор в обгрунтування позовних вимог зазначає, що оформлення правовстановлюючих документів на право приватної власності на зазначений об’єкт нерухомого майна здійснено з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до Закону України «Про перелік об’єктів права приватної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 року, державне майно ДП «ДАК Хліб України» «Буринський елеватор» не підлягало приватизації, оскільки вказане державне майно відсутнє у Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Майно ДП «ДАК Хліб України» «Буринський елеватор» не могло бути ні приватизоване, ні корпоратизоване, тобто відчужено приватним особам або включено до статутного капіталу акціонерного товариства.

Нерухоме майно об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження (частина дев’ята статті 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»).

Вимогами частини першої статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначений в частині першій статті 317 названого Кодексу, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частина перша статті 319 Цивільного кодексу України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини першої статті 321 цього ж Кодексу, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної їдали. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.

Згідно частини першої статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України, згідно з положеннями статті 116 Конституції України, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

При цьому, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини першої статті 115 Цивільного кодексу України передбачено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Згідно з пункту 8 Статуту ДАК «Хліб України», який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 12.11.1996 року, майно компанії є власністю держави і закріплюється за компанією на праві повного господарського відання.

Постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 року «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», утворено ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства та встановлено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємства.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року за № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764» також встановлено, що Державне публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Частиною п’ятою статті 59 Господарського кодексу України визначено, що у разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

За таких обставин, оскільки ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» створено внаслідок перетворення ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України», товариство є правонаступником всіх прав та обов’язків останнього, в тому числі прав та обов’язків стосовно державного майна, переданого від ліквідованого державного підприємства до статутного капіталу новоствореного товариства.

Таким чином, державне майно, передане до статутного капіталу ДАК «Хліб України», а в подальшому до статутного капіталу ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та після реорганізації останнього - до його правонаступника ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», було закріплено за вказаними суб’єктами господарювання на праві господарського відання.

Згідно статті 115 Цивільного кодексу України, статті 85 Господарського кодексу України, статті 12 Закону України «Про господарські товариства», товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Отже набуття товариством права власності на майно, передане засновниками до статутного фонду, відбувається у разі волевиявлення засновників на передачу цього майна саме у власність.

В даному випадку, майно ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не передавалося у власність відповідача-1, а лише надавалось йому для здійснення статутної діяльності шляхом включення до статутного капіталу товариства.

Згідно пункту 7 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 року № 02-5/225, вирішуючи спори, пов’язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Положення Статуту ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в новій редакції, що затверджена наказом Міністерства агарної політики та продовольства України від 06.01.2016 року № 4, відображає статус майна вже після постановлення оскаржуваного рішення та свідоцтв про право власності.

Постанова Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593, накази Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 та від 17.11.2011 року № 634, на підставі яких відбувалась реорганізація ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України», не містять будь-яких положень щодо зміни форми власності на державне майно, яке передавалось до статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», або втрати державою права власності на це майно в обмін на набуття акцій товариства.

Згідно з статті 73 Господарського кодексу України, майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до статті 74 Господарського кодексу України, під терміном «державне акціонерне товариство», розуміється державне унітарне комерційне підприємство, перетворене у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

Державне майно, яке закріплювалося за корпоратизованим державним підприємством на праві господарського відання, до завершення процедури приватизації, буде перебувати у створеного акціонерного товариства на праві господарського відання.

Відповідно до частини першої статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно частини першої статті 136 згаданого Кодексу, право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Зміна правового режиму майна суб’єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина друга статті 145 Господарського кодексу України).

Частиною третьої статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Рішень щодо зміни режиму державного майна, що було закріплено за ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор» не приймалось, форма власності з державної на приватну на підставі таких рішень не змінювалась. Більше того, відповідно до вищенаведених вимог законодавства, така зміна (шляхом приватизації або корпоратизації) взагалі заборонена. Матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності з державної на приватну.

Державне майно ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор» повинно було залишитись у власності держави, могло бути передано лише на баланс відповідача-1 і використовуватись ним на праві господарського видання чи оперативного управління.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 22.12.2015 року у справі № 922/2336/15 та від 23.12.2015 року у справі № 922/2256/15.

Неможна погодитись з позицією представника відповідача, що постанова Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 є рішенням власника спірного майна, тобто держави, про зміну його форми власності на приватну. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року за № 593 визначено, що державне ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб’єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною першою 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (пункт 3 частина перша статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Відповідно до статті 21 цього ж Кодексу, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 392 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу неневого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Крім того способом відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року у справі № 911/3396/14.

Тому твердження відповідача-1 щодо того, що вимоги прокурора, викладені в позовній заяві стосовно визнання недійсними свідоцтв на право власності не підлягають розгляду господарськими судами України, оскільки свідоцтво про право приватної власності не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України та статті 21 Цивільного кодексу України, а також не є правочином тому, що правочином у даному випадку є акт прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства, суд вражає безпідставним та необгрунтованим.

З наведеними у заяві відповідача-1 щодо застосування наслідків спливу позовної давності доводами суд не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 Господарського процесуального кодексу), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

В даному випадку прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Порушенням прав та інтересів держави в особі вищезгаданого органу прокурором визначено факт вибуття із державної власності нерухомого майна - цілісного майнового комплексу Буринського елеватора на підставі рішень Виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012 року № 44 та від 04.05.2012 року № 49, а також свідоцтв про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53, виданих Буринською міською радою.

З огляду на викладене, строк позовної давності слід обчислювати від дня, коли держава в особі Мінагрополітики довідалася або могла довідатись про прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету Буринської міської ради та про видачу оскаржуваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, а також про зміст вказаних документів.

Про порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради та при видачі оскаржуваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно Міністерство аграрної політики та продовольства України дізналось після 26.05.2016 року, а саме: після спрямування Прокуратурою Сумської області на його адресу листа № 05/185вих16 від 26.05.2016 року, у якому повідомлено про виявлення прокуратурою в ході здійснення представницьких повноважень цих порушень.

З листа Міністерство аграрної політики та продовольства України від 04.07.2016 року за № 37-11-2-15/10234, що наданий у відповідь на лист прокуратури, у якому в свою чергу також порушувалось питання стосовно інформування про обізнаність Міністерства з приводу вищевказаних порушень, не вбачається даних про те, що Міністерству було відомо про ці порушення до моменту інформування прокуратурою.

Наданий представником відповідача-1 лист Буринської міської ради від 19.03.2012 року № 272 не підтверджує обізнаність Міністерства аграрної політики та продовольства України про прийняття виконавчим комітетом Буринської міської ради оскаржуваного рішення. Зазначений лист підписано та направлено до прийняття оскаржуваного рішення та відповідно не містить будь-якої інформації про це рішення, а являє собою лише звернення про надання роз’яснення.

Відповідь директора Департаменту правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики та продовольства України на вказане звернення Буринської міської ради, що надана листом від 26.04.2012 року № 37-31-1-11/7011, також не є належним доказом обізнаності Міністерства аграрної політики та продовольства України про наявність оскаржуваного рішення та надання згоди на реєстрацію права власності на майно ДП «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор» за ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Лист складений до прийняття оскаржуваних рішень та містить лише посилання на положення певних нормативних актів.

Будь-яких документів, які б підтверджували надання Міністерству аграрної політики та продовольства України інформації саме про прийняття оскаржуваного рішення та свідоцтв про право власності на нерухоме майно не надано.

На Міністерство аграрної політики та продовольства України не покладено обов’язок контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та перевіряти їх рішення на предмет дотримання вимогам законодавства.

Таким чином, Міністерство аграрної політики та продовольства України (позивач) не знало та не могло знати про наявність порушень вимог закону до моменту інформування прокуратурою області про їх виявлення.

Враховуючи вищевикладене, заява представника відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності відхиляється судом як безпідставна, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі вищезгаданого Міністерства до спливу позовної давності.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки рішення Буринської міської ради від 27.04.2012 року № 44 та від 12.05.2012 року № 49 «Про видачу свідоцтва про право власності ПАТ «ДПЗКУ», якими оформлено право приватної вказаного товариства на майно Державного підприємства «ДАК «Хліб України» «Буринський елеватор», а також видані на підставі цих рішень свідоцтва про право власності від 29.05.2012 року №№ 50, 51, 52, 53 не відповідають закону та порушують інтереси власника цього майна - держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, оскільки відповідачем-1 не доведено, що у даному разі наявне волевиявлення держави на зміну державної форми власності на іншу, а також малася на увазі на меті передача державного майна у статутний фонд господарського товариства у власність, а не на підставі інших речових прав (господарське відання, користування тощо), при цьому, оспорюваним рішенням порушено інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке полягає у неправомірному вибутті майнового комплексу Буринського елеватору з державної власності та передача його приватну власність, а відтак вбачаються підстави для визнання їх незаконними та скасування у судовому порядку, а тому позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 8268,00 грн. покладаються на відповідачів та підлягають стягненню з них у рівних частках на користь Прокуратури Сумської області.

Керуючись статтями 11, 16, 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 27.04.2012 року № 44 «Про видачу свідоцтва про право власності Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

3.          Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Буринської міської ради від 04.05.2012 року № 49 «Про видачу свідоцтва про право власності Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

4.          Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що знаходиться по вул. Новоселівська, 2 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 50, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

5.          Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходиться по вул. Червоноармійській, 1Б в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 51, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

6.          Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - лабораторію, що знаходиться по вул. Новоселівська, 5 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 52, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

7.          Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин-крупорушка, що знаходиться по вул. Новоселівська, 1 в м. Буринь Сумської області від 29.05.2012 року № 53, видане Виконавчим комітетом Буринської міської ради Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

8.          Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, ідентифікаційний код 37243279) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач – Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 4134,00 грн.

9.          Стягнути з Виконавчого комітету Буринської міської ради (41700, Сумська область, Буринський район, м. Буринь, вул. Першотравнева, буд. 1, ідентифікаційний код 04058025) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач – Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 4134,00 грн.

10.          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.07.2017.

Суддя ОСОБА_2