Справа № 2-362/2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2009 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу в складі
головуючого судді Середньої Н.Г.,
при секретарі Курбаковій Ю.О.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В :
04.11.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, стягнення коштів. Позовні вимоги мотивував тим, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 22 квітня 2005 р., дітей у шлюбі вони не мають. Приблизно через рік подружнього життя з відповідачем відносини поступово стали порушуватися, з"являлися сварки по дрібницям, суперечки в родині. Доросла дочка дружини ОСОБА_5 підтримувала свою маму і при черговій сварці коли дружина наполягла на тому, щоб він пішов, позивач віддав ключі від квартири відповідача і 20.10.2007 року пішов до своїх батьків. Фактично подружні відносини з останньої сварки були припинені. Однак відповідач утримувала у себе його документи, грошову картку і отримувала його зарплату по картці. Таким чином з жовтня 2007 року по січень 2008 року ОСОБА_3 зняла по заробітній картці 7800 грн. Картку він заблокував, документи вона повернула в кінці лютого 2008 року, тоді ж віддала і картку. У березні 2007 року вони з дружиною взяли в кредит побутову техніку: відео /аудіо/СД/ДВД марки „Самсунг" і кухонну плиту Індезіт, всього на 2798 грн. Кредит був оформлений на нього, він зобов'язаний був кожного місяця до 10 березня 2009 року вносити в банку по 192 грн. 70 коп. Оскільки в нього не було картки на отримання зарплати, він був позбавлений можливості своєчасно сплачувати кредиту, йому були нараховані штрафні санкції у розмірі 912 грн.
Через неправомірні дії відповідача він поніс матеріальні збитки в загальній сумі -7800 грн.: не отримана заробітна плата і 912 грн. – штрафні санкції за прострочення кредитних платежів в банку, а всього 8712 грн. Цю суму просив стягнути з ОСОБА_3
Крім того, в період спільного подружнього життя вони придбали наступне майно: кінотеатр „Соні" за 2000 грн., два телевізора „Самсунг" за 1700 грн. і „Веста" за 900 грн., два вентилятора за 500 грн., інструмент за 500 грн. Всього на суму 5600 грн. Просив спільно придбане майно розподілити наступним чином: колишній дружині залишити кінотеатр «Соні» вартістю 2 000 грн., телевізор «Веста» вартістю 900 грн., два вентилятори вартістю 500 грн., всього на загальну суму 3400 грн. Йому залишити телевізор «Самсунг» вартістю 1700 грн., інструмент вартістю 500 грн., та стягнути різницю за майно в сумі 600 грн.
28.07.2009 року позивач заявлені вимоги уточнив щодо різниці у вартості майна, що просив суд стягнути на його користь – 1 520 грн., в решті позовні вимоги залишив ті ж самі.
У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві. Позивач доповнив, що дійсно вони відновлювали стосунки з дружиною, однак це було до жовтня 2008 року, після сварки у жовтні 2007 року він проживав з батьками і до колишньої дружини вже не повертався.
Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечувала, суду пояснила, що до липня 2008 року вони з позивачем проживали однією родиною, вели спільне господарство. У них був спільний бюджет, тому і він і вона знімали кошти з його зарплатної карти. Позивач кілька разів блокував свою картку, одна не через те, що вона її утримувала, а через те, що він картку втрачав. У липі 2008 року вони припинили спільне проживання, через подружню зраду позивача. 18.11.2008 року їх шлюб було розірвано за рішенням суду, відповідач у суд не з'являвся, по справі було постановлено заочне рішення. За час спільного проживання вони придбали газову плиту «Індезіт» та кінотеатр «Самсунг» у кредит за 2 798 грн., та два вентилятори за 136 грн. Кінотеатр позивач забрав, а плиту залишив їй. Решту майна, що вказує позивач ними ніколи не купувалась.
З цих же підстав, проти позову заперечувала представник ОСОБА_4 , яка доповнила, що вказані позивачем 912 грн., що він сплатив як штраф не доведені матеріалами справи, так як в квитанції наданою ним щодо сплати цієї суми вказано «погашення по кредитному договору» і не зазначено, що це саме штраф. Крім того, позивач мав у розпорядженні ще й іншу картку «Приватбанку», що свідчить про те, що він мав можливість своєчасно погашати кредит. Позивачем також не надано докази, які б з достовірністю підтверджували, що з жовтня 2007 року вони з відповідачем проживали окремо та не відновлювали подружніх стосунків. Вважає заробітну плату спільною власністю подружжя.
Вислухавши сторони, представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню частково.
У судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстровано шлюбі з 22.04.2005 року, рішенням суду від 18.11.2008 року шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 29 – копія рішення суду). У шлюбі сторони дітей не мають.
За період жовтень 2007 року – січень 2008 року позивачу на пластикову заробітну картку перераховано 9033,72 грн.. (а.с. 6 – 9).
За період з листопада 2007 року по січень 2008 року з картки знято 6 890 грн. (а.с. 14).
Позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 7 800 грн. отриманих нею з картки, в період з жовтня 2007 року по січень 2008 року оскільки в цей період вони фактично припинили шлюбні стосунки, проживали окремо, не мали спільного бюджету, а дружина утримувала зарплатну картку та документи.
Згідно ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили, що з кінця жовтня 2007 року ОСОБА_1 постійно проживає по АДРЕСА_1 разом з батьком. Крім того, свідку ОСОБА_7 зі слів позивача відомо, що колишня дружина утримувала його зарплатну карту. Свідку ОСОБА_8 скаржився батько, що позивач знаходиться фактично на його утримання, через те, що дружина забрала зарплатну картку і документи, а ОСОБА_1 «безхарактерний» не може нічого з цього приводу дієвого вчинити.
Суд не приймає до уваги акт з місця проживання відповідача, згідно якого ОСОБА_1 проживав по з 2005 року по липень 2008 року у квартирі відповідача, оскільки цей акт ніким не завірений, відповідач вважала, що необхідності допитувати сусідів, що вказані в акті у судовому засіданні не має.
Згідно наданої суду фотокартки від 05.02.2008 року відповідач скористалася платіжною карткою ОСОБА_1 (а.с. 18-20). Сама ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечувала, що дійсно знімала заробітну платню позивача, однак за його згодою.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд вважає доведеним, що сторони з кінця жовтня 2007 року не проживали разом у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача отриману нею заробітну плату, однак у меншому розмірі, ніж просить позивач, а саме 6890 грн. При цьому виходить з того, що позивач зазначав період за який просив стягнути гроші – по січень 2008 року, тому 910 гр., отриманих нею 05.02.2008 року виходять за межі позовних вимог і стягненню не підлягають.
В період шлюбу сторони придбали в кредит, який був оформлений з ТОВ «ПростоФінвнс» на позивача ОСОБА_1 кінотеатр «Самсунг» за 1669 грн. та кухонну газову плиту «Індезіт» за 1 129 грн. (а.с. 10 – копія кредитного договору, а.с. 17 – видаткова накладна).
Згідно ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Однак вимоги щодо розподілу цього майна позивач не заявляє, а доказів придбання іншого майна ОСОБА_1 суду не надав. Відповідач підтвердила, що кінотеатр «Самсунг» та кухонну газову плиту «Індезіт» дійсно вони купували, кінотеатр позивач забрав, а їй лишив плиту. Однак факт придбання іншого, крім вентилятора, майна, відповідач не визнала, надала суду квитанцію, відповідно до якої вартість вентилятора становить 136 грн. та час здійснення покупки 04.06.2008 року. За таких обставин суд приходить до висновку що вимоги ОСОБА_1 щодо розподілу майна задоволенню не підлягають.
Згідно графіку погашення платежів за придбані кінотеатр «Самсунг» та кухонну газову плиту «Індезіт» щомісячно кредитор повинен сплачувати по 192, 70 грн. (а.с. 15 ).
21.02.2008 року ОСОБА_1 сплачено 912 грн. ТОВ «Просто фінанси» (а.с. 23 ).
Позивач стверджував, що ця сума – штрафні санкції нараховані через несвоєчасне погашення кредиту. Цю суму він просив стягнути з відповідача, так як через її неправомірні дії він своєчасно не зміг погасити кредит.
Однак суд вважає, що ці обставини не доведені у судовому засіданні. Так, в наданій квитанції зазначено призначення платежу – погашення по договору кредиту, однак доказів того, що це було сплачено саме штраф позивач не надав.
Так як позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, на користь позивача з ОСОБА_3 відповідно до ст. 88 ЦПК України присуджуються судові витрати відповідно до задоволених вимог – державне мито в розмірі 171, 10 грн., 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, витрати на правову допомогу в розмірі 500 грн., та оплата за послуги відео спостереження у розмірі 80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 57, 69 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6890 грн. (шість тисяч вісімсот дев’яносто) отриманої заробітної плати, понесені витрати з оплати державного мита – 171, 10 грн., 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, 500 грн. послуги адвоката, та 80 грн. оплати за послуги відео спостереження.
В решті позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпропетровського апеляційного суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя