КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 листопада 2009 року місто Вінниця
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого : Чуприни В.О.
Суддів : Морозовського В.І., Колодійчука В.М.
При секретарі : Липач Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 за дорученням та в інтересах ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 4 вересня 2009 року, -
в с т а н о в и л а :
В грудні 2008 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, про визнання недійсним договору дарування будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного нібито то між ним і відповідачкою – сестрою дружини 25.08.2004 р., посвідченого в нотаріальному порядку та про існування якого особисто дізнався лише в жовтні 2008 р.
Заявою від 9.12.2008 р. ОСОБА_1 доповнив позов вимогою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, укладеного 25.08.2004 р. з відповідачкою, якого також не підписував та дізнався про договір з матеріалів кримінальної справи, порушеній по заяві позивача.
В наступному заявою від 28.08.2008 р. ОСОБА_1 просив договори дарування будинку та земельної ділянки розірвати з підстав ч.3 ст. 651, ч.1 ст. 724 ЦК, оскільки обдарована не прийняла дарунку, що дає право позивачу, майновий стан якого істотно погіршився, на односторонню відмову від договорів у повному обсязі.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 4.09.2009 р. позов задоволений і вирішено розірвати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 і який належав ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Іллінецької міської ради 16.05.1989 р., укладений між дарувальником ОСОБА_1. та обдарованою ОСОБА_2 25.08.2004 р. і посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі № 4556. Розірвати договір дарування земельної ділянки площею 0,14 га, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ВА №001913, виданого Іллінецькою міською радою 11.01.1999 р. на підставі рішення 13 сесії 22 скликання Іллінецької міської ради від 12.08.1997 р., зареєстрованою в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 808, укладений 25.08.2004 р. між дарувальником ОСОБА_1. та обдарованою ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 4561. Стягнути з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_1. 180 грн. на повернення судових витрат, та 105 грн. 35 коп. судового збору на користь держави.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1. – ОСОБА_3., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права, в тому числі і щодо застосування строку позовної давності, просить рішення скасувати і ухвали нове про відмову в задоволенні позову та стягнути з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_1. судові витрати.
В запереченні представник ОСОБА_1. – ОСОБА_4, вважаючи рішення законним і правильним, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких мотивів.
Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судове рішення у справі ухвалено всупереч цим нормам.
З матеріалів справи убачається, що 25.08.2004 р. ОСОБА_1 по нотаріально посвідченому договору передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла дарунок – один цілий жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1, який належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Іллінецької міської ради 16.05.1989 р., зареєстрованого в Тульчинському МБТІ 16.05.1089 р. в реєстрову книгу №7, за реєстровим № 1428 (а.с.10).
Цього ж дня, тобто 25.08.2009 р. ОСОБА_1 по договору дарування, посвідченому в нотаріальному порядку, передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла в дар земельну ділянку 0,10 га сільськогосподарських угідь (ріллі) та 0,04 га під будівлями, яка належить дарувальнику на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН №001913, виданого Іллінецькою міськрадою на підставі рішення 13 сесії 22 скликання Іллінецької міської ради від 12.09.1997 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №808. Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1. Цільове призначення земельної ділянки: будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства (а.с.57).
В остаточній заяві ОСОБА_1, змінивши підстави і предмет позову, обґрунтував свої вимоги про розірвання договорів тим, що у відповідності з ч.1 ст. 724 ЦК України відмовляється від договору і передання неприйнятого відповідачкою дарунка, оскільки, і до того ж, в обох договорах не обумовлено істотної умови щодо прийняття дарунку, а крім того майновий стан позивача істотно погіршився (а.с.80-81).
Задовольняючи позов на підставі норми загальних положень про договір, а саме ч.2 ст.652 ЦК України, з якою позивач не пов’язував правове обґрунтування та підстави позову, суд виходив з того, що після укладення договорів істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при їх укладенні.
Проте, застосування вказаної норми матеріального права має правове значення для договорів, коли їх укладення не збігається з виконанням, а дія договору та виконання має бути триваючою у порівнянні із договорами, які виконуються у момент їх укладення.
Розсуд суду у даному випадку обмежений не лише необхідністю встановлення оціночного факту – «істотності зміни обставин», а і суттю зобов’язання.
Вищенаведене дає підстави для висновку, що суд належним чином не визначився з правовою нормою, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин та вийшов за межі заявлених позивачем вимог, не звернувши уваги на остаточні підстави позову.
Частина 2 ст.651 ЦК у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішенням суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі.
Розірвання договору дарування допускається у виключних випадках, зазначених у ст.727 ЦК щодо яких позов у справі не був заявлений, або у випадках визнання правочину недійсним за загальними підставами, передбаченими ЦК щодо яких позов у справі був змінений.
За загальним правилом (ч.1 ст.525 ЦК) одностороння відмова від виконання договору не допускається, за винятками, встановленими договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.724 ЦК дарувальник вправі відмовитись від договору дарування в односторонньому порядку у випадку істотного погіршення його майнового стану після укладення такого договору, на підставі якого він зобов’язаний у майбутньому передати обдаровуваному майно, що є предметом договору (консенсуальний договір).
В оспорювальних договорах дарування земельних ділянок та будинку не має умови передання дарунка в майбутньому, а до того ж в останньому в п.8 чітко зазначено, що об’єкт нерухомості дарувальником передано, а обдаровуваною прийнято, шляхом передачі ключів від жилого будинку до підписання договору.
Отже, з умов договорів не випливає, що вони укладені на майбутнє, тому одностороння відмова від договорів дарування в даному випадку не може мати місце і в позові ОСОБА_1. слід відмовити за безпідставністю вимог.
Згідно ч.4 ст.722 ЦК прийняттям дарунка обдаровуваним вважається не лише прийняття ним безпосередньо такого дарунку, а й прийняття ним правовстановлюючих документів на річ, що є предметом договору дарування або її символів.
Очевидним, виходячи зі змісту спірних договорів, є те, що в день нотаріального посвідчення їх примірники видано на руки відповідачці.
Таким чином, прийняття документів, що посвідчують належність дарунку, а також його символів (якими наприклад можуть бути ключі від будинку), свідчать про прийняття ОСОБА_2 і самого дарунку.
Питання переходу права власності у спірних правочинах взагалі судом не було з’ясоване, хоча воно має значення стосовно предмета спору.
Із наданих відповідачем у доведеність заперечень документів убачається, що 12.01.2009 р. Поляковій В.Є. були видані Державні акти на право власності на спірні земельні ділянки та проведена їх державна реєстрація, а 3.11.2009 р. прийнято рішення про державну реєстрацію за нею права власності на житловий будинок №5 по вул. Залізнодорожній в м. Іллінці.
Вищезазначене дає додаткові підстави для висновку, що між укладенням договору дарування та передачею дарунку немає певного строку, оскільки обдаровувана прийняла дарунок і договір дарування вважається виконаний його сторонами.
Порушенням закону є також те, що суд у рішенні не обговорив клопотання представника відповідача щодо застосування строку позовної давності у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч.1 ст.256, ч.4 ст.267 ЦК).
Підстави позову ОСОБА_1 пов’язує з істотними змінами майнового стану після укладення договорів, які виникли внаслідок його тяжкої хвороби та смерті дружини 16.10.2008 р.
Таким чином, обчислення строку позовної давності для позивача почалось в жовтні 2008 р., тобто від дня, коли дарувальник довідався або повинен був довідатися про обставини, що дають підстави для звернення до суду.
До зазначеного необхідно додати, що застосуванню підлягає загальний строк позовної давності, який становить три роки (ст.257 ЦК), оскільки скорочений строк терміном один рік (такий виняток ґрунтується на вимогах ст.258 ЦК) стосується лише обставин одностороннього розірвання договору, передбачених ст. 727 ЦК.
Враховуючи звернення до суду позивачем з первісною заявою в грудні 2008 р., а зі зміненою в серпні 2009 р., ним не пропущений строк позовної давності, тому доводи апеляційної скарги про зобов’язання суду відмовити у задоволенні позовних вимог з цієї підстави не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно правил ч.1 ст. 309 ЦПК невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1. слід відмовити внаслідок безпідставності та необґрунтованості вимог.
Зважаючи на те, що позивач у відповідності до абзацу 5 п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.93 р. №7-93 звільнений від сплати державного мита, понесені відповідачкою судові витрати по сплаті державного мита з апеляційної скарги, згідно ч.4 ст. 88 ЦПК належать компенсуванню за рахунок держави, а витрати з інформаційно-технічного забезпечення апеляційного розгляду справи в розмірі 120 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 за дорученням та в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 4 вересня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки – відмовити.
Компенсувати шляхом стягнення з дохідних рахунків, відкритих Головним управлінням Держказначейства України у Вінницькій області, за кодом бюджетної класифікації 22090000 «Державне мито», на користь ОСОБА_2 75,00 грн. (сімдесят п’ять гривен) витрат по сплаті державного мита.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 120 грн. (сто двадцять гривен) витрат з інформаційно-технічного забезпечення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий : підпис В.О.Чуприна
Судді : підпис В.І.Морозовський
підпис В.М.Колодійчук
З оригіналом вірно :
Суддя апеляційного суду В.О.Чуприна