У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
21.06.06 Справа №9/94д/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М. , Радченко О.П. , Шевченко Т. М.
при секретарі: Соколов А.А.
за участю:
представник позивача: Ковтун Н.М. довіреність № 03/03-06 від 03.03.2006 року;
представник відповідача : Краско Ю.М. довіреність № б/н від 18.01.2006 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Інтеренерго”, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 26.04.2006 року у справі №9/94Д/06
за позовом: Приватного підприємства “Інтеренерго”, м. Запоріжжя
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФКВ”, м. Запоріжжя
про визнання договору недійсним
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1788 від 19.06.2006 року справа № 9/94д/06 для розгляду колегії суддів у складі: головуючий – Яценко О.М., суддів – Радченко О.П., Шевченко Т.М..
Колегія суддів прийняла справу до провадження.
У судовому засіданні 21.06.2006 року за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.04.2006 року по справі № 9/94д/06 (суддя Нечипуренко О.М.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду прийнято з посиланням на статтю 33 ГПК України: позивач не надав належних доказів, які б могли свідчити про введення його в оману з боку відповідача та третіх осіб і не проведення передачі товару відповідачем контрактом.
ПП “Інтеренерго”, м. Запоріжжя не погодившись з рішенням господарського суду, звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 26.04.2006 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
У поданій апеляційній скарзі та поясненнях наданих на вимогу Запорізького апеляційного господарського суду зазначає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Судом не було з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме: залишено без задоволення усне клопотання про залучення до участі органів ДПІ, і як наслідок не було з’ясовано дійсні правовідносини сторін . Судом не було об’єктивно встановлено факт наявності чи відсутності обману з боку відповідача під впливом якого позивачем було укладено контракт.
Повноважний представник у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Пояснив, що йому було відомо, про той факт, що товар призначався ДПІ в Ленінському районі м. Запоріжжя. Наполягає на залученні останнього в якості третьої особи.
ТОВ “ФКВ”, м. Запоріжжя у відзиві на апеляційну скаргу та повноважний представник у судовому засіданні зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, позивач не довів факт його обману зі сторони третьої особи, які вплинули на його волевиявлення при укладенні контракту. Сторонами по контракт є позивач та відповідач за даною справою. Відповідачем прийняті на себе зобов’язання виконані, товар поставлений, позивач оплачувати товар відмовляється, подання позову про визнання договору недійсним, на думку відповідача, зумовлено поданням останнім позову про стягнення заборгованості за оспорюваним контрактом. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду по справі № 9/94д/06– без змін.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін , суд
ВСТАНОВИВ:
05.01.2003р.між ПП “Інтеренерго”, м. Запоріжжя (покупець) та ТОВ “ФКВ”, м. Запоріжжя (продавець) було укладено контракт №1/03 (а.с.8). Згідно зазначеного договору продавець передає, а покупець покупає наступний товар: двері, матеріал - сосна, колір - білий:ДГ 2.8. прямі - 5 шт. ДГ 2.6 прямі - 2 шт.; ДГ 2.6.6 - 1 шт.; ДГ 2,7. -Зшт.; ДО 2.7 - 1 шт. (п.1)
Загальна сума, згідно п.2.1 Контракту, складає - 4810,00 грн. (з ПДВ.)
Представник позивача 21.02.2003 р. по накладній № 225, на підставі доручення ЯЕЧ № 781306 від 21.02.2003 р., зі складу відповідача отримав товар передбачений Контрактом, на загальну суму - 4 810,00 грн. (з ПДВ).
Факт приймання передачі товару підтверджується накладною № 225, дорученням, рахунком - фактурою № 225 від 21.02.2003 р., податковою накладною № 225 від 21.02.2003 р., підписами на накладній осіб що видали товар та представником позивача - Тимофєєвим А.М., який його отримав.
ПП «Інтеренерго» звернулося до суду про визнання зазначеного контракту недійсним на підставі статті 57 ЦК УРСР.
Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню за таких обставин.
Позивач звертаючись із позовними вимогами, зазначив, що спірна угода, в силу статті 57 ЦК УРСР є недійсною. У відповідності до зазначеної статті угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною э недійсною.
Основним аргументом позивача є твердження, що контракт № 1/03 від 05.01.03 р. було укладено ним під впливом навмисного повідомлення третьою особою неправдивих відомостей стосовно умов контракту і обставин його укладення, з відома або на прохання відповідача.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво-це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України ).
Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, в тому числі, шляхом укладання договорів.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірний контракт було укладено між позивачем та відповідачем. Сторони прийняли на себе певні обов’язки та набули певні права.
Відповідно до п. 13 Роз'яснення Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.99 р. №02-5/111 вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок обману розглядаються господарськими судами за позовом підприємства, установи, організації, що потерпіла від цих протиправних дій (стаття 57 Цивільного кодексу). У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 Цивільного кодексу господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди . Такі ж самі положення містяться й у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.78 р. №
Як свідчать матеріали справи, контракт був оформлений документально, а продукція передана позивачем покупцеві. Вчинення в цей період яких-небудь протиправних дій щодо позивача з боку відповідачки чи інших осіб не встановлено. Таким чином, позивач і юридично, і фактично став власником спірного товару.
Проаналізувавши зміст статті 230 ЦК України, можна зазначити, що визначальною умовою для визнання угоди недійсною, є суб’єктивна сторона таких правовідносин. Тобто є важливим з’ясувати чи усвідомлювала сторона дійсний (реальний) зміст правовідносин. Позивач у судовому засіданні пояснив, що він у добровільному порядку на прохання податкової придбав вікна та двері. Будь-якого зв’язку між контрагентом за контрактом та податковою позивачем не доведено.
З урахуванням наведеного слід зробити висновок про те, що позивач не довів факту його обману зі сторони позивача, які вплинули на його волевиявлення при укладенні контракту.
Колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ДПІ в Ленінському районі.
У відповідності до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
Як вище зазначалось спірний контракт укладений між відповідачем та позивачем. У разі визнання його недійсним, правові наслідки будуть стосуватись лише сторін по справі та жодним чином не можуть вплинути на прав та обов’язки третьої особи.
Із матеріалів справи та пояснень сторін зрозуміло, що спір виник, внаслідок непорозумінь між позивачем та ДПІ у Ленінському районі. Колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги заявляються до особи яка порушила права та охоронювані законом інтереси позивача.
Як вище зазначалось, на момент укладення договору позивачу було відомо, що фактично договір укладається на користь третьої особи -ДПІ в Ленінському районі, і він не був позбавлений права, з урахуванням принципу свободи договору, в умовах договору відобразити цей факт.
У відповідності до статі 34 ГПК України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, колегія суддів приходить до законності та обґрунтованості рішення господарського суду, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Інтеренерго”, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 26.04.2006 року у справі № 9/94Д/06– залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 26.04.2006 року у справі №9/94Д/0 6залишити без змін.
Головуючий суддя Яценко О.М.
судді Яценко О.М.
Радченко О.П. Шевченко Т. М.