Справа № 2-А-106/2009 рік

П О С Т А Н О В А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

25 червня 2009 року                                                                         смт. Красногвардійське

Суддя  Красногвардійського районного  суду  Автономної  Республіки  Крим Дегтярьова В.Ю.,  

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про стягнення недотриманої щомісячної державної допомоги у відповідності до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,

в с т а н о в и в :  

 Позивач звернувся до суду з позовом до УПФ України в Красногвардійському районі  про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги за 2006-2008 роки в сумі 4471 грн. 20 коп., мотивуючи свої вимоги тим, що згідно із ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 01 січня 2006 року йому, як дитині війни, повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006 - 2008 роках відповідачем така допомога не виплачувалась, що він вважає порушенням його прав та просив стягнути з УПФ за вказаний період 4471 грн. 20 коп. державної допомоги дітям війни.

  У судове засідання позивачка   не з`явилася, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі, а справу слухати за її відсутності в порядку письмового провадження, про що надала письмову заяву.

  Представник відповідача ОСОБА_2   в судове засідання не з`явилась, позовні вимоги не визнала, просила справу розглянути за її відсутності в порядку письмового провадження. Заперечення обґрунтовані тим, що відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій цієї категорії громадян здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас, даною нормою не передбачено, який саме орган, за рахунок яких коштів та джерел, в якому процедурному порядку здійснює призначення та виплату збільшеної пенсії. Законодавством не визначено поняття терміну “мінімальна пенсія за віком”, у зв'язку з чим відсутній механізм її практичної реалізації та застосування. Відповідно до п.9 Положення про Пенсійний фонд України визначено виключний перелік напрямків використання коштів ПФУ, крім того, кошти ПФУ використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.  Будь яких змін щодо пенсійного забезпечення окремих категорій громадян, а також встановлення особливих умов для дітей війни Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не внесено. Фінансування виплат по цьому Закону здійснюється з Державного бюджету України, у ПФУ відсутні зобов’язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати. Введенням у дію Закону України  “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін у деякі законодавчі акти України” від 28.12.07  за № 107-VI була реалізована норма ст. 6 Закону України   “Про соціальний захист дітей війни” та внесені зміни в частині визначення розміру підвищення для дітей війни. З 01.01.08 дітям війни до пенсії чи щомісячного довічного грошового утримання або державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, було встановлено підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян. Відповідно, розмір підвищення пенсії дітям війни з 01.01.08 становить 47,00 грн., з 01.04.08 – 48,10 грн., з 01.07.08 – 48,20 грн., з 01.10.08 – 49,80 грн. Також наполягала на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, який, на її думку, позивачем було пропущено без поважних причин, що є підставою для відмови  в позові. Просила в позові ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, як необґрунтованому.

Відповідно до ст. 122 ч. 3 КАС України якщо особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

 Дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1, народилася у 1940 році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Судом встановлено, що відповідачем у 2008 році позивачу виплачувалася державна соціальна допомога у розмірі 10%  від прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян, що не заперечується позивачем. З 01 січня 2008 року пенсіонерам – дітям війни щомісячно сплачувалася ця допомога у розмірі з 01.01.2008 року – 47 грн., з 01.04.2008 року – 48,1 грн., з 01.07.2008 року – 48,2 грн., з 01.10.2008 року – 49,8 грн.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономної Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономної Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Отже, Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.  

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян – таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.  

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.  

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.  

Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.  

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни. Тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.  

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI  від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».  

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

 Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01 січня 2008 року – 470 грн., з 01 квітня 2008 року – 481 грн., з 01 липня 2008 року – 482 грн., з 01 жовтня 2008 року та по наступний час – 498 грн.

Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за період з 04 березня по грудень (включно) 2008 року, яка підлягає виплаті позивачу, з обліком виплат (10%) у 2008 році, складає 961,72 грн. згідно наступного розрахунку в межах заявлених позовних вимог:  

   З 04 по 31 березня 2008 року – 85,12 грн.

з квітня по червень 2008 року – 144,3 грн. щомісячно (481 грн. х 30%), а також 144,3х3-144,3= 288,6 грн.  

з липня по вересень 2008 року – 144,6 грн. щомісячно (482,00 грн. х 30%), а також 144,6х3-144,6=289,2 грн.

  з жовтня по грудень 2008 року – 149,4 грн. (498 грн. х 30%), а також 149,4х3-149,4=298,8 грн.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.  

Реалізація особою права, що пов’язане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань суддею не приймається до уваги.    

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.  

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.  

Головним розпорядником коштів для виплат до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористувався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006, 2007 роки та за період з січня по 03 березня 2008 року (включно) позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду 04.03.2009, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.

Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.    

Тому суд думає задовольнити позовні вимоги позивача у строках позовної давності за період з 04 березня 2008 року по грудень 2008 року (включно).

На підставі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 87, 89, 94, 98, 99, 100, 122, 158, 160 – 163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:  

  Позов   ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного Фонду України в Красногвардійському районі АР Крим про стягнення недотриманої щомісячної державної допомоги у відповідності до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”    -     задовольнити частково.  

Стягнути з У   правління  Пенсійного Фонду України в Красногвардійському районі АР Крим на користь ОСОБА_1   щомісячну соціальну допомогу за період з 04 березня 2008 року по грудень 2008 року включно у розмірі   961   грн. 72 коп.   (дев’ятсот шістдесят одна грн. 72 копійки).

Судові витрати віднести на рахунок держави.

В інший частині позову відмовити.

 Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.

Суддя: