Справа № 2-1207-11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 року м. Мар`їнка

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Клікунової А.С.,

при секретарі: Харьковій Л. М.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”відокремлений підрозділ “Шахта ім. Скочинського” про відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті ушкодження здоров’я на виробництві, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Мар’їнського районного суду Донецької області з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача відокремленого підрозділу “Шахта імені ОСОБА_4”Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” на його користь в порядку відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 45 000,00 гривень, завданої в наслідок отриманого професійного захворювання.

ОСОБА_1, позивач по даній цивільній справі, з лютого 2004 року по жовтень 2006 року перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом “Шахта імені ОСОБА_4”Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”(працював на посаді підземного проходчика з повним робочим днем), що підтверджується копією його трудової книжки.

Робота в шахті, під землею, є джерелом підвищеної небезпеки. Це робота з особливими природними, географічними, геологічними умовами підвищеного ризику і небезпеки для здоров'я, яка пов'язана з шкідливими, важкими і небезпечними умовами праці. Здійснення трудової діяльності в шахті створює підвищену вірогідність спричинення шкоди здоров'ю працівника із-за неможливості підвищеного контролю людини за вказаними умовами і чинниками.

Час роботи на вугільному підприємстві, став основною причиною виникнення та розвитку у позивача професійного захворювання, а саме: “хронічна вертеброгена попереково-крижова радикулопатія в стадії тривалого загострення з вираженим сольовим, м'язово-тонічним, лівостороннім, корінцевим синдромом”. Згідно акту розслідування професійного захворювання від 1 жовтня 2006 року професійне захворювання позивача –“хронічна вертеброгена попереково-крижова радикулопатія”виникло внаслідок, зокрема, недосконалості технологічного процесу, відсутність противорадікулітних поясів, що є порушенням ст. 8 Закону України “Про охорону праці”.

За результатами медичного освідчення в міжрайонній медико-соціальній експертній комісії з 4 жовтня 2006 року позивача ОСОБА_1 визнано інвалідок третьої групи безстроково, причиною інвалідності є професійне захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серї ДОН-04 № 057106. Внаслідок зазначеного пошкодження здоров'я, унаслідок фізичної дії небезпечних і шкідливих умов праці (робота в шахті), в результаті отримання травм позивачу заподіяно моральну шкоду. Моральна шкода полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність на 45 %, має серйозні порушення здоров'я із стійкими розладами функцій організму, обумовленими наслідками професійного захворювання, все це призвело до порушення звичного способу його життя і потребує від позивача додаткових зусиль для організації, неможливості продовження активного особистого життя, порушення його нормальних життєвих зв’язків; позивач вимушений тривалий час витрачати на відвідування лікувальних установ, проходячи курси лікування (амбулаторно і стаціонарно), неодноразові обстеження, консультації у фахівців охорони здоров'я. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює у розмірі 45 000,00 гривень.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав, наполягав на повному задоволенні заявлених вимог, оскільки грошова сума у розмірі 45 000,00 гривень компенсує невелику кількість завданих моральних страждань. ОСОБА_1, посилаючись на особисті відчуття фізичного та душевного болю, зауважив, що ще зовсім молода людина (53 роки), життєдіяльність якого обмежена протягом останніх п’яти років з причини порушення опорно-рухомої функції організму, порушені нормальні життєві зв’язки, змінено звичайний спосіб життя. Крім того, позивач звернув увагу суду на той факт, що необхідність проходження стаціонарного лікування, обстежень та консультацій спеціалістів позбавляє його можливості домашнього затишку, обмежує можливість спілкування з близькими, що також негативно впливає на душевний та емоційний стан позивача.

Представник позивача ОСОБА_5 (діюча на підставі довіреності від 21 червня 2011 року) у судовому засіданні підтримала позицію свого довірителя, юридично обґрунтувавши вимоги ОСОБА_1

Представник ВК “Шахта імені ОСОБА_4” Державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія”ОСОБА_3 (діюча на підставі довіреності від 20 липня 2011 року) у судове засідання з’явилась, просила в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, надала пояснення аналогічні викладеним в письмовому заперечені, зокрема зауважила наступне. Так, ОСОБА_3 озвучуючи в судовому засіданні положення багатьох нормативно-правових актів, просила суд: і застосувати до спірних відносин строк позовної давнини, і визнати безпідставність позивача щодо посилання на норми цивільного законодавства (оскільки спір про відшкодування шкоди виник в результаті трудових відносин), і врахувати відсоткову частку провини ОСОБА_1 в отриманні ним професійного захворювання, і розподілити обов’язок по відшкодуванню позивачу моральної шкоди між декількома гірничими підприємствами, і визнати недоказовості позовних вимог ОСОБА_1 Загалом просить відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 з причини необґрунтованості та недоказовості.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, належно з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено наступне.

Здоров’ю позивача ОСОБА_1 шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду у зв’язку з професійними захворюваннями - “хронічна вертеброгена попереково-крижова радикулопатія”. Відповідно до ст. 14 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

ОСОБА_1 має основний клінічний діагноз: “хронічна вертеброгена попереково-крижова радикулопатія в стадії тривалого загострення з вираженим сольовим, м'язово-тонічним, лівостороннім, корінцевим синдромом”, з супутнім діагнозом: “остеохондроз з явищами деформуючого спондильозу, гріжи позвінков, протрузія дисків, з деформацією дурального мозкового каналу”, що є результатом праці на підприємствах вугільної промисловості. Зазначене знайшло свої підтвердження в письмових доказах по справі: актом розслідування хронічного професійного захворювання від 1 жовтня 2006 року, висновком лікувально-експертної комісії від 12 вересня 2006 року.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, тому суду необхідно в кожній справі з’ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках.

Так, під час розгляду справи по суті, суд з’ясовує момент виникнення права ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до роз’яснень Верховного суду України моментом виникнення права на відшкодування моральної шкоди є висновок МСЕК, коли позивачу вперше встановлена стійка втрата працездатності. Незалежно від моменту звернення до суду, потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, якщо право у нього виникло з 1 квітня 2001 року до 1 січня 2006 року. Коли право на відшкодування моральної шкоди виникло у потерпілого: 1) після 1 січня 2006 року і до 20 березня 2007 року - фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не зобов’язаний здійснювати відшкодування моральної шкоди, з тих підстав, що дія ч. 3 ст. 34 Закону України “По загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України”зупинена Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”(від 20 грудня 2005 року), та Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік”(від 19 грудня 2006 року) (призупинення дії закону не дає підстав для його застосування); 2) після 20 березня 2007 року, - фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не зобов’язаний здійснювати відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України від 23 лютого 2007 року № 717 про виключення ч. 3 ст. 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Як вбачається з довідок медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 з 3 жовтня 2006 року вперше безстроково була встановлена ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 45 %, встановлена третя група інвалідності (довідки серії ДОН-04 № 057106, серії ДОН-05 № 194107)

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача після набрання чинності як Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, так і Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”. Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом з тим, згідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. З урахуванням вищезазначеного та вказаного положення основного закону України, суд прийшов до висновку, що право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України, та статтею 237-1 КЗпП України надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст. 12 Закону України “Про охорону праці від 14 жовтня 1992 року під моральною шкодою розуміються страждання, заподія­ні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством, що регулює розгляд трудових спорів, зокрема главою 15 КЗпП України, главами 3, 82 ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’ям, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів № 472 від 23 червня 1993 року.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди”за моральну шкоду, заподіяну працівникові під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах. Згідно наданої копії трудової книжки позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем відокремленим підрозділом “Шахта ім. О.О. Скочинського”Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія” з 4 лютого 2004 року по 10 жовтня 2006 року. З акту розслідування хронічного професійного захворювання від 1 жовтня 2006 року вбачається, що підприємством, перебуваючому в причинному зв’язку з отриманими позивачем професійному захворюванню є саме відокремлений підрозділ “Шахта ім. О.О. Скочинського”Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія”, та саме керівництво вказаного підприємства допустило порушення законодавства про охорону праці. А тому суд, не приймає посилання представника відповідача ОСОБА_3 щодо розподілу обов’язку відшкодування спричиненої ОСОБА_1 моральної шкоди між всіма вугільними підприємствами у трудових відносинах з якими перебував позивач, як такого що не доведено неправомірності вчинення причинних дій кількома особами.

Суд не приймає посилання представника відокремленого підрозділу “Шахта ім. О.О. Скочинського”Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія”на те, що факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди є недоведеним, оскільки будь-яких додаткових висновків, експертиз в даному випадку не потрібно, оскільки наявна стійка втрата працездатності позивача, та встановлення останньому третьої групи інвалідності. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем ОСОБА_1 доказів: трудова книжка позивача, акт розслідування професійного захворювання від 1 жовтня 2006 року, виписки з історії хвороби, епікризи, довідки МСЕК, пояснення представника відокремленого підрозділу “Шахта ім. О.О. Скочинського”Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія”, який не оспорює ні один із вказаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійними захворюваннями.

Посилання представника відокремленого підрозділу “Шахта ім. О.О. Скочинського”Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія”на застосування в даних спірних відносинах строку позовної давнини, суд також вважає безпідставними, оскільки згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров’я (ст. 268 ч. 1 п. 3 ЦК України).

Визначаючи розмір моральної шкоди, підлягаючої відшкодуванню ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до роз’яснень, викладений у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань та з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача і інших обставин. Зокрема, враховуються характер та тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а також враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд вважає, що позовні вимоги позивача безпідставно завищені.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням: стану здоров’я ОСОБА_1, тяжкість професійного захворювання, наслідків професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Так з наданих суду виписок з амбулаторної карти ОСОБА_1, історії хвороби встановлено, що позивач періодично знаходиться на стаціонарному лікуванні з причини отриманого професійного захворювання. Окрім стаціонарного лікування позивач потребує тривалого обстеження в медичних закладах, періодичних консультацій лікарів.

Відповідно до глибини фізичних і душевних страждань (ступінь втрати професійної працездатності позивача, обмеження його можливостей вести активний спосіб життя, необхідність прикладання додаткових зусиль для організації свого життя), враховуючи принципи виваженості, розумності і справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відокремленого підрозділу “Шахта ім. О.О. Скочинського”Державне підприємство “Донецька вугільна енергетична компанія”на користь ОСОБА_1 8 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 209 ч. 2, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” відокремлений підрозділ “Шахта ім. Скочинського”про відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті ушкодження здоров’я на виробництві задовольнити частково.

Стягнути з відповідача державного підприємства “Донецька вугільна енергетична компанія” відокремленого підрозділу “Шахта ім. Скочинського” на користь позивача ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я внаслідок професійного захворювання 8 000 (вісім тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя /підпис/ ОСОБА_6

З оригіналом згідно

Суддя Мар`їнского районного суду ОСОБА_6

Секретар

Дата документу 24.11.2011