Судове рішення #64611501

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


14 червня 2017 року Житомир справа № 806/897/17

категорія 12.3


Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Липи В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання відмови неправомірною, стягнення 239250,00 грн. та зобов'язання вчинити дії,-


встановив:


ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання відмови неправомірною, стягнення 239250,00 грн. та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VIII, наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, однак, вихідна допомога, передбачена ст.136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” в розмірі 10 місячних заробітних плат відповідачем виплачена не була. У зв`язку з чим, позивач звернувся із відповідною заявою до Апеляційного суду Житомирської області, проте листом відповідачем відмовлено у задоволенні такої заяви у зв'язку з відсутністю правових підстав для виплати зазначеної вихідної допомоги. Вважає, що неправомірна відмова порушує її право на отримання належних їй грошових коштів.

Позивач про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду надіслав заяву в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив розглядати справу за його відсутності.

Представники відповідачів про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До суду надали заяви, в яких просили розглядати адміністративну справу за відсутності представників. Проти позову заперечують з мотивів, викладених в письмових запереченнях.

Суд розглядає справу за наявними у ній доказами на підставі ч.4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.03.1995 року працювала на посаді судді Олевського районного суду Житомирської області та Апеляційного суду Житомирської області. За наявності стажу роботи на посаді судді більш 20 років, позивач звернулася із заявою про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VIII ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21.09.2016 року № 189 позивач був звільнений з посади судді Апеляційного суду Житомирської області.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги згідно ч.1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі Закон №2453) у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Проте, на лист від 13.10.2016 р. Апеляційного суду Житомирської області відмовлено у задоволенні заяви позивача з підстав відсутності правової норми, яка б передбачала виплату вихідної допомоги при виході судді у відставку, а також з посиланням на втрату чинності ст.136 Закону № 2453, згідно із Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, пов'язані з організацією та діяльністю судів, порядком призначення та звільнення судді з посади, визначенням статусу та забезпечення суддів, врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VI.

Відповідно до ст.111 Закону №2453-VI, суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Положеннями п.9 ч.5 ст.126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Так, частинами 1 та 3 статті 120 Закону №2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку, яка подається ним безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Відповідно до ч.3 ст.122 Закону №2453-VI, повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Частиною 5 ст.120 Закону №2453-VI передбачено, що за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Із набранням чинності Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вказана правова норма, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII, була виключена, та на день винесення судового рішення у даній адміністративній справі відсутнє рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності вказаного Закону в частині виключення ст.136 Закону №2453-VI.

З 28.03.2015 діяла редакція Закону України «Про судоустрій та статус суддів», визначена Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIIІ від 12.02.2015 року, яка не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

В подальшому, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402- VIIІ( далі - Закон № 1402-VIIІ), який набув чинності 30 вересня 2016 року, відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. (стаття 143 Закону № 1402- VIIІ).

Отже, заява про відставку позивачем була подана в період дії Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, якою виключено норму щодо виплати судді при виході у відставку вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат.

Питання щодо звільнення позивача було розглянуто Верховною Радою України 08.09.2016 року, а в подальшому наказом голови Апеляційного суду Житомирської області позивача звільнено з займаної посади та відраховано зі штату зазначеного суду 21.09.2017 року, про що здійснено запис в трудовій книжці.

Так, визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги за Законом України «Про судоустрій та статус суддів» є вихід у відставку, а не факт набуття права на відставку, що було прямо передбачено ч.1 ст.136 "Закону України про судоустрій та статус суддів", в редакції цього Закону від 07.07.2010р.

Станом на дату звільнення позивача норма Закону України «Про судоустрій та статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги втратила чинність.

12 лютого 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року. Проте, у вказаному Законі не наведено визначення щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08 вересня 2016 року).

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною радою України постанови про звільнення з посади, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України та правомірно відмовив позивачу у такій виплаті, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 122, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ,

постановив:


У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.



          


Суддя                                                             В.А. Липа





Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація