ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 жовтня 2009 р.                                                                                    № 37/469  

  Вищий господарський суд України  у складі колегії суддів:

головуючого суддіКравчука Г.А.,

суддів:Мачульського Г.М.,

Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

позивачаШваля М.М. дов. №03-144/24 від 10.01.2009 р.

відповідачаТкаченко Л.В. дов. б/н від 17.06.2009 р.

прокурораСавицької О.В. –прокурора відділу Генпрокуратури України

розглянувши  у відкритому судовому засіданні      

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест"

на рішення  господарського  суду  м. Києва  від  20.01.2009 р.

у справі№37/469

за позовомЗаступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест"

простягнення 18.387.500,91 грн.

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Деснянського району м Києва  звернувся до господарського  суду  м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи  до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест" про стягнення 18 387 500,91 грн., в тому числі 7 683 870 грн. основного боргу  - попередньої оплати за недопоставлену за договором продукцію та 10 703 630,91 грн. штрафних санкцій.

Рішенням господарського  суду  м. Києва від  20.01.2009 року (суддя Кондратова І.Д.) позов задоволений частково, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест" на користь Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи стягнуто: 7 683 870,00 грн. –сума попередньої оплати,  1 398 464,34 грн. –пені, 537 870,90 грн. –штрафу.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, просить його скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник також звертає увагу касаційної інстанції на те, що справа розглянута судом за відсутності відповідача, що позбавило останнього можливості висловити свої заперечення та заявити про застосування строку позовної давності. Крім, того скаржник вважає, що розмір стягнутої пені є завищеним.

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи вважає судове рішення законним та обґрунтованим, а касаційну скаргу –безпідставною.

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом під час розгляду справи встановлено, що  20 вересня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест" (постачальник) та Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (замовник) був укладений договір №15-5/189  поставки автоцистерн пожежних (надалі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) сторони погодили, що предметом даного договору є поставка автоцистерн пожежних АЦ-2,5-40 ЗІЛ 433362.

За умовами договору постачальник зобов’язувався поставити і передати у державну власність товар згідно специфікації до цього договору (додаток №1), яка є невід’ємною частиною договору, а замовник зобов’язувався прийняти та оплатити вартість товару у повній відповідності до умов договору.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що розрахунок за товари здійснюється на умовах передоплати першої партії товару в розмірі 2 020 076,00 грн. після поставки товару першої партії у повному обсязі, замовник здійснює передплату другої партії в розмірі 4 913 532,00 грн. При цьому у відповідності до п. 5.1 договору товари на суму передоплати повинні бути поставлені замовнику протягом 30 календарних днів з дня перерахування бюджетних коштів на рахунок постачальника відповідно до пункту 7.2 договору, але не пізніше 01.12.2004 року.

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів постачальник сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1 % від вартості товарів, з якої допущено прострочення виконання, але нижче облікової ставки НБУ України за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

На виконання умов договору Міністерством  перераховано товариству суму попередньої оплати в розмірі 19 967 700,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями  платіжних доручень.  Однак, товариство в порушення умов договору, взяті на себе зобов’язання по поставці товарів  вповні не виконало, здійснивши поставку товару лише на суму 12 283 830,00 грн., таким чином  залишок попередньої оплати становить 7 683 870,00 грн.

Суд також встановив, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки (купівлі-продажу).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті  193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правилами частини 2 ст. 693 Цивільного Кодексу України передбачено право покупця, в разі недотримання продавцем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, вимагати повернення передоплати товару.

Статтею 611 Цивільного Кодексу України встановлено, що правовим наслідком порушення зобов'язання є , зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та  встановлених судом обставин справи щодо недопоставки товару за договором, умов договору щодо сплати санкцій за порушення зобов'язання вчасно та в повному обсязі поставити товар, господарський суд правомірно задовольнив позов у вищезазначеній частині.

Щодо посилань скаржника про неналежне його повідомлення про час і місце засідання суду, то ці доводи не приймаються касаційною інстанцією до уваги з огляду на наступне.

В позовній заяві зазначена адреса відповідача: 03115, м. Київ, проспект Перемоги, 118. Таку ж адресу містить і укладений між сторонами договір і цю ж адресу зазначає відповідач –скаржник  у касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи господарський суд надсилав ухвалу про порушення провадження у справі та ухвалу про відкладення  розгляду справи саме за вказаною адресою: 03115, м. Київ, проспект Перемоги, 118 (а.с. 4-5, 60). Вказані поштові відправлення повернулись на адресу суду.

За таких обставин суд  касаційної інстанції  приходить до висновку, що судом дотримані вимоги процесуального закону щодо повідомлення сторони належним чином про час і місце засідання суду, а неналежна організація скаржником отримання поштової кореспонденції, що надходить на його адресу, не може слугувати підставою вважати протилежне.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних  доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.  Тому  доводи касаційної скарги, які вимагають додаткової оцінки доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції, до уваги не приймаються.

З   огляду на викладене  колегія   суддів   вважає, що під   час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафтогазінвест"  залишити без задоволення.

Рішення господарського  суду  м. Києва  від  20.01.2009 р. у справі №37/469  залишити без змін.

Головуючий  суддя

Кравчук Г.А.

Суддя
Мачульський Г.М.

Суддя

Шаргало В.І.