Справа № 2-180/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

15 березня 2011 року Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого –судді Береза В. І.

при секретарі Волківській Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Науково-виробниче підприємство- Розліт», третя особа – директор ТзОВ «НВП-Розліт» ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,-

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду 29.12.2010 р. з позовом до ТзОВ «Науково-виробниче підприємство- Розліт», третя особа – директор ТзОВ «НВП-Розліт» ОСОБА_2, у якому просить скасувати наказ № 110 А від 22.11.2010 р. Голови правління ТзОВ «НВП-Розліт» про звільнення та стягнення збитків та наказ № 150 П від 23.11.2010 р. директора ТзОВ «НВП-Розліт» ОСОБА_2 про відсторонення від займаної посади з 23.11.2010 р. та розірвання строкового трудового договору з 07.12.2010 р. Поновити на посаді начальника служби безпеки та охорони, стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 23.11.2010 р. по день поновлення. Стягнути з ТзОВ «НВП-Розліт» моральну шкоду 15 000 грн.

В обгрунтування вимог зазначає, що з 14.03.2005 р., з дати заснування, працював у товаристві у відповідача на посаді начальника служби безпеки та охорони та є одним із співвласників цього підприємства.

Підставою звільнення стали накази, які оспорює, зазначає, що 20.11.2010 р. на підприємстві було виявлено відсутність графітових електродів – 2 тонни, які не мають матеріальної цінності, керівництвом не було проведено службового розслідування чи звернення у правоохоронні органи, однак всупереч цьому, голова правління видав наказ № 110 А про неналежне виконання ним службових обов’язків та стягнення збитків та на підставі цього наказу. 07.12.2010 р. був звільнений.

Оспорювані накази не відповідають дійсним обставинам справи, підстав для відсторонення від роботи не було, не вказано підставу звільнення, а лише зазначено ст. 40 КЗпП України, в результаті його звільнення йому заподіяно моральну шкоду – переживав, звільнення вважав образливим, нервував, погіршилось самопочуття, почав погано спати, ускладнився стан здоров’я – з 13.12.2010 р. по 24.12.2010 р. перебував на лікарняному, моральну шкоду оцінює у 15 000 грн., просить позов задоволити.

В судовому засіданні позивач, його представник ОСОБА_3 позов підтримали, навели пояснення, аналогічні письмовій позовній заяві та письмовому запереченню (а.с. ), просять такий задоволити.

Відповідач в особі представника ОСОБА_4 відносно позову заперечив, пояснив, що з ініціативи відповідача проведено звільнення позивача, який займав посаду строкового працівника, переукладення трудового договору не було, а був продовжений строк дії трудового договору. Під час винесення наказу про звільнення № 150 П від 23.11.2010 р. відбулась механічна помилка, фактичним звільненням слід вважати п. 2 ст. 41 КЗпП України, так як позивача звільнено за втратою довіри з боку власника (уповноваженого органу) через дії позивача, пов’язані із збереженням матеріальних цінностей на підприємстві. Підстави для поновлення відсутні, позивач не обгрунтував, в чому полягає моральна шкода, просить у позові відмовити.

Третя особа – директор ТзОВ «НВП-Розліт» ОСОБА_2 відносно позову заперечив, зазначив, що він відповідно до статуту товариства здійснює керівництво оперативною діяльністю товариства, у його повноваження входить прийом на роботу та звільнення працівників товариства. Звільненню передував наказ Голови правління щодо неналежного виконання службових обов’язків позивачем ОСОБА_1 та Голова товариства рекомендував звільнити позивача з посади та порахувати матеріальні збитки. Матеріальні збитки з позивача не стягувались, а ним винесений наказ № 150 П від 23.11.2010 р., яким з 23.11.2010 р. позивача відсторонено від роботи та з 07.12.2010 р. звільнений. Підставою звільнення вважає втрату довір’я. У позові просить відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши письмові документи, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні позивач звільнений з займаної посади – начальника служби безпеки та охорони з 07.12.2010 р. згідно ст. 40 КЗпП України, про що видно з наказу № 150 П від 23.11.2010 р. (а.с. ).

В судовому засіданні представник відповідача та третя особа підтвердили, що згідно статуту ТзОВ «НВП-Розліт» правом звільняти наділений директор ТзОВ «НВП-Розліт» та позивач до 07.12.2010 р. – до дня звільнення, працював на займаній ним посаді, встановлене не оспорює сторона позивача.

Як встановлено з пояснень представника відповідача та третьої особи в основу звільнення позивача був покладений і наказ № 110 А від 22.11.2010 р. Голови Товариства (а.с.8), згідно якого директору ОСОБА_2 було рекомендовано звільнити ОСОБА_1 за неналежне виконання своїх службових обов’язків і самовільний вивіз з території підприємства матеріальних цінностей та пояснююча записка працівника ОСОБА_5 (а.с. ), доповідна ОСОБА_2І.(а.с. ).

Як видно з наказу № 150 П від 23.11.2010 р. (а.с. 7) позивача – начальника СОБ з 23.11.2010 р. відсторонити від займаної посади та ознайомити такого з розірванням строкового договору з 07.12.2010 р. згідно ст. 40 КЗпП України.

Як встановлено в судовому засіданні позивач працював в ТзОВ «Науково-виробниче підприємство Розліт» начальником охорони і безпеки за строковим трудовим договором та був прийнятий згідно трудової угоди від 01.10.2010 р. на період до 31.12.2010 р. (а.с. ). Попередня трудова угода (а.с.11) від 01.01.2010 р. на строк до 30.06.2010 р.

Таким чином позивач ОСОБА_1 працював на посаді згідно укладеного та підписаного сторонами строкового трудового договору, строк якого визначений до 31.12.2010 р.

Підставою звільнення в оспорюваному наказі № 150 П вказано ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Таким чином за змістом наказу № 150 П від 23.11.2010 р. не видно, на яку підставу звільнення покликається відповідач, вказуючи ст. 40 КЗпП України, яка передбачає вичерпні підстави такого звільнення.

Щодо покликання представника відповідача та третьої особи на те, що позивача було звільнено з підстав п. 2 ст. 41 КЗпП України, яка визначає підставою - вчинення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підставу для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого органу, на думку суду не заслуговує на увагу, так як жодного посилання на норму цієї статті в оспорюваних позивачем наказах про звільнення немає. Позивач ознайомлений з наказом № 150 П від 23.11.2010 р., у якому покликання щодо звільнення з підстав п. 2 ст. 41 КЗпП України не вказано, відтак у суду немає підстав вважати, що звільнення здійснено з цих підстав - п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Накази, які оспорює позивач на час звернення до суду чинні, твердження щодо допущеної описки з вказівкою ст. 40 КЗпП України замість п. 2 ст. 41 КЗпП України не застережені жодним іншим наказом про зміну, відміну чи виправлення описки, відтак у суду немає підстав вважати зазначену норму як підставу звільнення опискою.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівника від роботи допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Зазначені підстави не наведені у наказі про відсторонення, а чинним трудовим законодавством не передбачено порядку відсторонення від службових обов’язків у випадку неналежного виконання своїх службових обов’язків.

Дане відсторонення позивача не пов’язане і з проведенням службового розслідування по факту виявлення самовільного вивозу та реалізації матеріальних цінностей, так як встановлено, що окрім пояснюючої працівника ОСОБА_5 та доповідної ОСОБА_2 інших документів, які б свідчили про створення комісії з питань службового розслідування та акту результатів розслідування не значиться, тому правомірність відсторонення слід розглядати в призмі визначених підстав трудовим законодавством відповідно до ст. 46 КЗпП України.

Відтак позивач відсторонений без законних підстав, виходячи з норм ст. 46 КЗпП України, та таке відсторонення є неправомірним.

Так як звільнення позивача проведено безпідставно з порушенням вимог трудового законодавства, без законних підстав, позивач підлягає поновленню, а накази про звільнення слід визнати такими, що винесені без законних підстав, тому такі підлягають скасуванню.

Встановлено, що позивач з часу відсторонення з 23.11.2010 р. до дня звільнення – до 07.12.2010 р. працював та отримував заробітну плату, тому поновити такого на роботі слід саме з дня звільнення - 07.12.2010 р., а не з дати, про яку просить у позовній вимозі з 23.11.2010 р.

Виходячи з розрахунку середнього заробітку позивача за останні два місяці, які передували звільненню, суд відповідно до ст. 235 КЗпП України приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, згідно довідки про заробітну плату позивача (а.с. ) заробітна плата позивача у жовтні 2010 р. становила 908,37 грн., у листопаді 2010 р. – 1489,89 грн., разом 2398,26 грн. Відтак середньомісячна заробітна плата - 1199,13 грн. Середньоденна заробітна плата складає 54,50 грн.

З часу звільнення - з 07.12.2010 р. до часу поновлення до 15.03.2011 р. позивач пробув у вимушеному прогулі 64 робочих днів, тому 54,50 грн. * 64 = 3488 грн. Середньомісячний заробіток - 3488 грн. підлягає до виплати за час вимушеного прогулу з 07.12.2010 р. по 15.03.2011 р.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди – в силу ст. 237-1 КЗпП України відшкодування такої шкоди проводиться у разі, якщо порушення прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено позивач мав статус строкового працівника, термін дії строкового договору закінчився 31.12.2010 р., до закінчення строкового договору позивач звільнений з ініціативи роботодавця з 07.12.2010 р. Встановлено, що трудову книжку такий не отримав з тих підстав, що така перебувала на його, позивача, збереженні.

Позивач не обгрунтував наявності моральних страждань та заявленого розміру такого роду втрат, не обгрунтував вимог щодо стягнення моральної шкоди саме з відповідача та не вказав на обставини, які потребували додаткових зусиль для організації свого життя, відтак у задоволенні вимоги в частині стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 208, 209, 213, 215, 367 ЦПК України, ст.ст. 40, 46, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Визнати неправомірними накази № 110 А від 22.11.2010 р. щодо звільнення та стягнення матеріальних збитків та наказ № 150 П від 23.11.2010 р. про відсторонення та звільнення ОСОБА_1 та скасувати такі.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника служби безпеки та охорони ТзОВ «НВП-Розліт» з 07.12.2010 р.

Стягнути з ТзОВ «НВП-Розліт» в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.12.2010 р. по день поновлення – по 15.03.2011 р. в розмірі 3 488 (три тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі з 07.12.2010 р. та стягнення з відповідача середньомісячного заробітку в розмірі 1199 ( одна тисяча сто дев’яносто дев’ять) грн. 13 коп.

Стягнути з ТзОВ «НВП-Розліт» 120 грн. витрат на ІТЗ та 51 грн. судового збору в користь держави.

Рішення можна оскаржити шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з часу проголошення такого до суду апеляційної інстанції через місцевий суд.

Суддя :                                         Береза В. І.