АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2006 року.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого судді Демковича Ю.Й.,

суддів: Бахметової В.М., Шевчук Г.М.,

при секретарі Стець І.В.,

з участю адвоката ОСОБА_1 та сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2006 року  та на ухвалу цього ж суду від 10 березня 2006 року по справі за позовом  ОСОБА_3 до    ОСОБА_2

про вселення та встановлення сервітуту щодо житла, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким його вимоги задовольнити, а в первинному позові відмовити, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Порушення вбачає в тому, що суд не взяв до уваги, доказів, які стверджують, що позивач-відповідач добровільно покинув спірне житло й з 2002 року не проживає там і жодних спроб вселитися не приймав. Тому, через невірну оцінку доказів суд застосував неналежні норми матеріального права.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19.04.06 задоволено частково вимоги позивача-відповідача, вселено останнього у квартиру АДРЕСА_1 у м. Тернополі, у решті позовних вимог ОСОБА_3 та в задоволенні зустрічного позову -відмовлено.

Окрім цього апелянт просить скасувати ухвалу суду від 10.04.06, якою в порядку забезпечення позову накладено заборону на відчуження квартири. Мотивує свої вимоги тим, що спірна ухвала обмежує його право, як єдиного власника, щодо належного володіння, користування та розпорядження квартирою і спір не стосується переходу права власності до ОСОБА_3

У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційних скарг, пославшись на мотиви, викладені в них.

Справа № 22а - 659                                             Головуючий у 1-й інстанції - Хома М.Б.

Категорія                                                           Доповідач - Демкович Ю.Й.

2

Позивач-відповідач просять відхилити апеляційні скарги, вважаючи доводи апелянта безпідставними.

Зазначив, що з 2002 року відповідач-позивач чинив йому перешкоди для проживання, змінивши замки на вхідних дверях та не допускаючи у квартиру. Зі сторони ОСОБА_2 були постійні погрози у випадку коли він намагався вселитися у спірне житло, що стало приводом для неодноразового написання скарг в міліцію щодо поведінки відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, колегією суддів встановлені наступні факти.

Відповідач-позивач є власником кооперативної квартири АДРЕСА_1 у м. Тернополі, в якій з 23.07.86 зареєстрований його син - ОСОБА_3, 06.06.1986 року народження.

Із 2002 року відповідач-позивач чинить перешкоди у проживанні ОСОБА_3 у зазначеному житлі.

Даний факт підтверджується витягом із протоколу засідання опікунської ради № НОМЕР_1 від 08.11.2002 року.

Також встановлено, що відповідач-позивач змінив замок на вхідних дверях і не допускає ОСОБА_3 у житло.

У судовому засіданні ОСОБА_2 визнав, що він дійсно змінив замок на вхідних дверях у квартиру.

Враховуючи дані обставини, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення залишити без змін, виходячи із наступних мотивів.

У силу ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, які виникли між сторонами спору.

Оскільки ОСОБА_2 чинить перешкоди сину в користуванні квартирою, тому суд вірно дійшов до висновку про необхідність вселення останнього.

Останній, згідно із ч. 1 ст. 145 ЖК УРСР, як член сім'ї, який проживає разом із членом житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_2, має рівне з ним право користування жилим приміщенням.

Враховуючи предмет спору, суд вірно відмовив відповідачу-позивачу в задоволенні його вимог за зустрічним позовом, оскільки він чинив позивачу-відповідачу перешкоди у користуванні житлом.

Апеляційна інстанція не приймає до уваги тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки вони спростовуються доказами, зібраними у справі.

У силу ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем-позивачем не подано доказів, що постійним місцем проживання ОСОБА_3 є місце проживання його бабці або ж матері.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених у скарзі.

Щодо вимоги апелянта про скасування ухвали суду про забезпечення позову, то апеляційна інстанція вважає, що її слід відхилити, виходячи із наступних мотивів.

Згідно із ч. З ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Постановляючи дану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що розпорядження квартирою зі сторони ОСОБА_2 утруднить виконання рішення щодо вселення позивача, а тому заборонив відчужувати її.

з

З таким висновком суду апеляційна інстанція погоджується.

У силу ч. З ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Враховуючи те, що спір вирішений по суті й предмет спору не стосується питання розподілу власності у квартирі, а лише вирішене питання про право позивача-відповідача користуватися нею, як члену сім'ї власника, тому з метою забезпечення ОСОБА_2 права розпоряджатися квартирою, як єдиному власнику, слід скасувати вказаний захід забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. НОМЕР_18, 303, 304, 307, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2006 року та на ухвалу цього ж суду від 10 березня 2006 року - відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 лютого 2006 року та ухвалу Тернопільського міськрайонного   суду від 10 березня 2006 року - залишити без змін.

Скасувати захід забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_2 відчужувати квартиру АДРЕСА_1 у м. Тернополі, накладений згідно із ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 10 березня 2006 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.

Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суд Тернопільської області

Ю.Демкович