ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
22.10.09 Справа № 15/383-08.
за позовом Дочірнього підприємства “Аромат”, Київська область, м. Сквира, Київська область
до відповідача Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Суми
про стягнення 8967 грн. 92 коп.
СУДДЯ Резніченко О.Ю.
За участю представників сторін:
Від позивача: Василевська Л.В., довіреність б/н від 20.10.2008р.
Від відповідача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Ковпаківським ВМ СМВ УМВС України в Сумській області 04.07.2008 року.
Суть спору: Позивач просить стягнути з відповідача 8967 грн. 92 коп. заборгованості за поставлену молочну продукцію згідно видаткових накладних за жовтень 2007р.
Відповідач заперечує проти позову з огляду на наступне: по-перше, він не підписував жодної накладної, копії яких були надані позивачем разом з позовною заявою; по-друге, він не видавав жодної довіреності та жодного доручення на отримання ТМЦ за накладними, на які посилається позивач; по-третє, посилання позивача на п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, згідно з яким документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом, не має вагомого значення, оскільки відповідно до п. 2.4 вказаного Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях) для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов‘язкові реквізити як: посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу; по-четверте, відповідно до положень п. 2 Інструкції про порядок здійснення реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, відпуск ТМЦ покупцям здійснюється тільки за довіреністю одержувача, а відповідач будь-яких довіреностей та доручень на одержання ТМЦ не видавав.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.11.2008р. провадження у справі №15/383-08 було зупинено на час проведення перевірки слідчими органами.
07.10.2009р. до суду надійшов лист Прокуратури Ковпаківського району м. Суми №4077-вих від 05.10.2009р., в якому зазначено, що прокуратурою Ковпаківського району м. Суми 20.07.2009р. відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ПП ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190, 191 КК України та відносно працівників ПП ОСОБА_4 за ознаками складу злочину передбаченого ст.ст. 190, 358 КК України.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 08.10.2009р. провадження у справі №15/383-08 було поновлено.
В дане судове засідання представники сторін, на виконання ухвали суду від 08.10.2009р., додаткових письмових пояснень з обґрунтуванням своєї позиції по справі суду не подали.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши надані докази, суд встановив:
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в жовтні 2007р. між позивачем та відповідачем була укладена усна домовленість на постачання молочної продукції за адресою: АДРЕСА_1 (магазин), та її оплату по факту отримання.
По видатковим накладним у жовтні 2007р. позивач поставив відповідачу молочну продукцію на загальну суму 8967 грн. 92 коп.
Позивач зазначає, що факт отримання відповідачем продукції за договором підтверджується видатковими накладними, на яких міститься підпис представника відповідача (копії накладних долучені до матеріалів справи).
Так як відповідач за поставлений товар не розрахувався, відповідно до ст. 530 ЦК України, позивач направив відповідачу претензію №291 від 25.02.2008р. з вимогою погасити заборгованість за поставлену молочну продукцію у термін до 05.03.2008р. і як додаток до вказаної претензії позивач направив відповідачу акт звірки у 2-примірниках.
Але, оскільки відповідач, у термін вказаний в претензії, розрахунки з позивачем не провів, відповіді на претензію не надав, позивач був вимушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Суд розглянувши матеріали справи вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов‘язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов‘язки, підставою виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема є: договори та інші правочини.
Згідно зі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків, зокрема дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач заперечує проти позову з огляду на наступне: по-перше, він не підписував жодної накладної, копії яких були надані позивачем разом з позовною заявою; по-друге, він не видавав жодної довіреності та жодного доручення на отримання ТМЦ за накладними, на які посилається позивач; по-третє, посилання позивача на п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, згідно з яким документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом, не має вагомого значення, оскільки відповідно до п. 2.4 вказаного Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях) для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов‘язкові реквізити як: посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу; по-четверте, відповідно до положень п. 2 Інструкції про порядок здійснення реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, відпуск ТМЦ покупцям здійснюється тільки за довіреністю одержувача, а відповідач будь-яких довіреностей та доручень на одержання ТМЦ не видавав.
Відповідно до п.п. 1, 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року (інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, при цьому довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві, в свою чергу, довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих саме цінностей і такої ж кількості з цього підприємства.
Абзац 3 п. 13 вказаної Інструкції встановлює, що при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.
З матеріалів справи вбачається, що одержувач цінностей (відповідач) не повідомив постачальника (позивача) про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.
Тобто, за вказаних умов, позивач взагалі не повинен був передавати товар, відповідно до видаткових накладних у жовтні 2007р., оскільки, по-перше, відповідачем не виконано умов вказаної Інструкції для укладення договору поставки, та, по-друге, особа, що отримувала товар не мала відповідних повноважень на отримання товару від відповідача.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов‘язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин заявлені позивачем вимоги не можуть підлягати задоволенню, оскільки позивач на надав належних та допустимих доказів настання у нього права на стягнення з відповідача вказаних у позовній заяві грошових сум.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача суб‘єктивного матеріального права та законного інтересу, на захист яких подано позов.
Таким чином, позивачем не доведено факту отримання відповідачем товару, тому позовні вимоги в частині стягнення боргу за поставлений товар визнаються судом необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову – відмовити.
СУДДЯ О.Ю. Резніченко
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.
Повний текст рішення підписано 26.10.2009р.