Справа № 22ц-2303/2009

                            Головуючий у першій інстанції – Короїд Ю.М.  

                                                                       Доповідач – Заболотний В.М.  

У  Х  В  А  Л  А

і м е н е м       У к р а ї н и

27 жовтня 2009 року                                                                           місто Чернігів

          А п е л я ц і й н и й   с у д   Чернігівської  області  в  складі:

                           головуючого  -  судді  Шарапової О.Л.

                           суддів  -  Заболотного В.М.,  Скрипки А.А.

                           при  секретарі – Штупун О.М.

          з  участю  –  представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И В :

    Заочним рішенням Козелецького районного суду від 01.09.2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд вказав на відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 05.05.2006 року, укладеного між сторонами.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення суду скасувати як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального права, і постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Апелянт вказує,  що на момент укладання договору дарування вона перебувала в хворому стані та потребувала стороннього догляду, але суд не прийняв цього до уваги. ОСОБА_1 просила визнати договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 удаваним правочином і визнати цей договір недійсним, посилаючись на те, що вона не дарувала цей будинок ОСОБА_2, а вважала, що фактично уклала з ним договір довічного утримання, оскільки від відповідача вимагалось за нею доглядати. Саме тому вони з ОСОБА_2 уклали договір в нотаріальній конторі, на підставі якого вона вважала, що відповідач буде її доглядати. Але, як з’ясувалось у подальшому, в останнього таких намірів не було. ОСОБА_1 вважає, що позов підлягає задоволенню на підставі ст.717 ЦК України, відповідно до положень якої договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, перевіривши доводи скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

    Відповідно до положень ст.ст. 717-719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність.

          Статтею 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

    Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

    По справі встановлено, що 05.05.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку, який посвідчений державним нотаріусом Остерської державної нотаріальної контори (а.с.7). Згідно витягу про реєстрацію права власності від 22.06.2006 року, житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі вищевказаного договору дарування (а.с.8).

Як вбачається з листів Остерської районної державної нотаріальної контори від 29.07.2009 року та 10.08.2009 року, під час укладання договору дарування позивачкою житлового будинку ОСОБА_2 дарувальник не заявляла про намір укласти з відповідачем договір довічного утримання, та надала всі необхідні документи для посвідчення договору дарування. При підписанні цього договору у ОСОБА_1 була можливість ознайомитись з текстом договору і 05.05.2006 року вона знала, що підписує саме договір дарування (а.с.23, 28).

    Оскільки ОСОБА_1 не надала суду беззаперечних доказів стосовно недійсності правочину укладеного між нею та відповідачем, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність її вимог і правомірно відмовив у задоволені позову.  

          Посилання апелянта на те, що всупереч домовленості між сторонами про догляд позивачки, ОСОБА_2 припинив надавати їй допомогу, не можуть бути взяті до уваги, оскільки договором дарування не передбачено набрання чинності правочину при настанні будь-яких умов.

          Також, ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження її доводів щодо вчинення удаваного правочину, так як під час укладення договору дарування сторони не заявляли про намір укласти договір довічного утримання і ними в нотаріальну контору надавались документи саме для оформлення договору дарування. Крім того, при укладенні договору позивачка стверджувала, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину (а.с.7).

    Таким чином, заочне рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і законним, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.      

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

                                             У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 - відхилити , а заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2009 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.      

          Головуючий:                                       Судді: