Справа № 22ц-2156/2009
Головуючий у першій інстанції
Кулініч Ю.П.
Категорія – цивільна
Доповідач – Коренькова З.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
28 жовтня 2009 року
м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Лакізи Г.П.
суддів: Коренькової З.Д., Шевченко В.М.
при секретарі: Марченко О.О.
з участю: ОСОБА_1., адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності, визнання права власності, встановлення порядку користування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, -
в с т а н о в и в:
В березні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності, визнання права власності на частку, визначення порядку користування нерухомим майном, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що у 2007 році вона вже зверталась до суду з позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя, зокрема, квартири АДРЕСА_1, гаражу, телевізора, та іншого спільно нажитого майна, і рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова 17.11.2008 року її позовні вимоги були задоволені. Рішенням апеляційного суду від 29.01.2009 року рішення суду першої інстанції було скасовано в частині розподілу квартири та в частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації за отримання надлишку при реальному розподілі спірної квартири та відмовлено у задоволенні в цій частині вимог. Також, в рішенні апеляційного суду було зазначено, що позивачка не заявляла вимог про визначення порядку користування квартирою, не заявляла вимог про визначення частки у спільній сумісній власності, а також не заявляла вимог про визнання права власності на частину спірної квартири, в зв’язку з чим, виходячи зі змісту ч.1 ст.11 ЦПК України, суд не міг вирішити питання визначення порядку користування квартирою, визнати право власності.
Таким чином, ОСОБА_1 звернулась з позовом знову, в якому вже ставить питання про визначення частки у спільній сумісній власності, визнання права власності на частку, визначення порядку користування нерухомим майном. Зазначила, що спірна квартира була придбана сторонами за час перебування ними у шлюбі, а саме 19.07.2000 року, і не зважаючи на те, що за договором купівлі – продажу покупцем виступає ОСОБА_2., зазначена квартира належить їм на праві спільної сумісної власності, тобто є спільною власністю подружжя, а тому вона має право на Ѕ її частину.
Просила суд визначити їй Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, визнавши за нею право на цю Ѕ частину нерухомого майна, визначити порядок користування квартирою, виділивши їй в користування кімнату 4 площею 11,8 кв.м, шафу 2 площею 0,3 кв.м, шафу 3 площею 0,4 кв.м, балкон 1 площею 0,6 кв.м; відповідачу виділити у користування кімнату 9 площею 15,8 кв.м, коридор, кухню, ванну, туалет залишити у загальному користуванні.
В травні 2009 року ОСОБА_2. звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1. про визнання права особистої власності, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 27.05.2000 року сторони уклали шлюб. 19.07.2000 року позивачем була придбана квартира АДРЕСА_1, тобто з моменту реєстрації шлюбу до моменту придбання квартири минуло менше двох місяців. З моменту укладення шлюбу позивач працював лікарем, а ОСОБА_1 не працювала. Отже, спільно нажитих коштів на час придбання квартири у них ще не було, про що сама відповідачка зазначала в судовому засіданні. Кошти, за які була придбана квартира належали батьку позивача – ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1), які були отримані останнім від продажу 20.06.2000 року квартири у с. Ладан Прилуцького району Чернігівської області. Зазначені доводи підтвердили також і свідки, які були допитані під час судового розгляду справи.
Також, позивач зазначив, що спірна квартира була придбана за кошти батька, але оформлена на його ім’я, тобто фактично договір купівлі – продажу був укладений від імені позивача, за бажанням його батька.
Отже, ОСОБА_2. просив суд визнати за ним право особистої власності на спірну квартиру, відмовивши у задоволенні первісного позову ОСОБА_1..
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково, визнано за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, виділено у користування позивачці кімнату 4 площею 11,8 кв.м, шафу 2 площею 0,3 кв.м, шафу 3 площею 0,4 кв.м, балкон площею 0,6 кв.м. ОСОБА_2 у користування кімнату 9 площею 15,8 кв.м, коридор, кухня, ванна, туалет залишені у загальному користуванні. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. 1034 грн. у повернення судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановлюючи рішення по даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2. за договором купівлі – продажу в період шлюбу, а отже, вона є спільним сумісним майном подружжя, в зв’язку з чим частки сторін у спільному сумісному майні є рівними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким визнати за ним право особистої власності на спірну квартиру, а у задоволенні первісного позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення є незаконним, необгрунтованим, таким, що постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Суд прийшов до невірного висновку про те, що квартира була придбана за спільні кошти сторін в період шлюбу, а тому вважається спільним сумісним майном, тобто майном подружжя. Адже, в судовому засіданні було встановлено, що 20.06.2000 року батько позивача (відповідача) продав свою квартиру у с.Ладан Прилуцького району Чернігівської області з метою придбати іншу квартиру в м. Чернігові і вже 19.07.2000 року квартира була придбана. Зазначені обставини, а також, докази, які надав ОСОБА_2. в обгрутнування своїх вимог підтвердили свідки, надавши свої пояснення під час розгляду справи. Але, належної їм оцінки судом надано не було.
Суд не врахував роз’яснення Пленуму ВСУ „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, зокрема, вирішуючи спір між подружжям про майно, суд повинен встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час його придбання.
Вислухавши суддю – доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Апеляційний суд бере до уваги, що спірна квартира була придбана на ім’я ОСОБА_2 у 2000 році, коли був чинним Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР 1969 року, а тому при розгляді справи в частині вирішення питання про право власності сторін на квартиру суд повинен був виходити з положень норм закону, що діяв на той час. Сімейний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року. З цієї ж дати втратив чинність Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР. В п.6 Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України зазначено, що він регулює відносини, які виникнуть починаючи з дня набрання ним чинності, він не має зворотньої сили і не може поширюватися на відносини, які виникли до цього моменту, а тому суд , ухвалюючи рішення по справі безпідставно керувався нормами СК України.
Суд прийшов до висновку, що спірна квартира однозначно не була придбана за кошти, що належали особисто ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що гроші на квартиру не були надані як подарунок одному з подружжя. Цей висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи, визнаний сторонами і ними не оспорюється. За правилами ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Вірно встановивши, що квартира була придбана не за спільні кошти подружжя, суд безпідставно зробив висновок про належність цієї квартири на праві спільної сумісної власності подружжю лише з того, що вона була придбана під час їх перебування у шлюбі, а тому сторони мають право на неї у рівних частках. Проте з таким висновком не може погодитись апеляційний суд, так як зроблений він без врахування обставин справи та доказів, що маються у справі.
Відповідно до правил ст..22, 24 КпШС УРСР належність майна на засадах спільної сумісної власності подружжя повинно визначатись не тільки фактом перебування в шлюбі, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набуті майна. До роздільного належить майно, яке придбане хоч і під час перебування в шлюбі, але не внаслідок праці подружжя, а шляхом одержання в дар або в порядку спадкування. Пленум Верховного Суду України в Постанові № 16 від 12.06.1998 року „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України у п. 9 роз’яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час придбання зазначеного майна. Аналогічне роз’яснення дано Верховним Судом України і в п.п 23,24 Постанови Пленуму № 11 від 21 грудня 2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя
З матеріалів справи вбачається, що з 27.05.2000 року по 09.07.2007 року сторони перебували у шлюбі. 20.06.2000 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є батьками ОСОБА_2 продали ОСОБА_7 належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_2. Балансова вартість кварти у довідці-характеристиці Прилуцького МБТІ зазначена 26119 грн. Продаж квартири за договором купівлі-продажу вчинено за 12320 грн. Квартира двокімнатна, 54,8 кв.м. загальної та 28,7 кв.м. жилої площі.
За договором купівлі-продажу від 19 липня 2000 року на ім’я ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1 вартість квартири зазначена 24506 грн. Продаж вчинено за 23760 грн. Квартира двокімнатна, 47,1 кв.м. загальної та 27,6 кв.м. жилої площі.
Як зазначав в зустрічній позовній заяві ОСОБА_2. його батьки продали свою квартиру в с. Ладан з метою купити квартиру в м. Чернігові. Для цього його батько ОСОБА_5 займався пошуком квартири для придбання, оглядав квартиру, вирішував з представником продавця всі питання щодо ціни та оформлення документів на квартиру, розрахувався своїми коштами за квартиру до підписання договору. За бажанням батька договір купівлі-продажу квартири був оформлений на його ім’я, так як він є їх єдиним сином, а батьки доглядали ще за своїми батьками і не мали можливості відразу оселитися у спірній квартирі. За цей час його батько поховав своїх батьків та батька своєї дружини ОСОБА_8 та здійснював догляд за ОСОБА_9 .1928 року народження (а.с.87-89). Пояснення ОСОБА_2. підтверджені в судовому засіданні поясненнями свідка ОСОБА_10., який діяв за дорученням власника квартири ОСОБА_11 і підписував договір купівлі-продажу. ОСОБА_10. підтвердив, що всі питання щодо квартири з ним вирішував ОСОБА_5 і розрахувався за квартиру теж він. За бажанням покупця договір купівлі-продажу був оформлений на ім’я його сина ОСОБА_2 Таке рішення він пояснив свідку тим, що за сімейними обставинами зараз не може переїхати до м.Чернігова. Продаж квартири було здійснено за 4300 дол. США. ОСОБА_2 він вперше побачив тільки при підписання договору, а ОСОБА_1 він взагалі не бачив. Також свідок ОСОБА_12 підтвердив, що на прохання ОСОБА_5 їздив з ним у м. Чернігів, так як той віз значну суму грошей на придбання квартири. Опитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 стверджував, що квартиру купував він за гроші від проданої його квартири у с. Ладан і ці гроші він не передавав сім’ї сина у дар. В квартирі, що він продав був проведений сучасний ремонт, а спірна квартира знаходилась у занедбаному стані і ремонт в неї робився також за його кошти. Заявлений ним зустрічний позов про визнання права власності на квартиру суд першої інстанції не прийняв, а після ухвалення судом рішення по справі ОСОБА_5 помер (а.с.90). Ці обставини підтверджуються також наданими до апеляційного суду договором завдатка від 26.06.2000 року (а.с.83), укладеного між представником продавця квартири ОСОБА_10. та ОСОБА_5 В цьому договорі зазначено, що квартира продається за 4300 дол. США. Завдаток отриманий від ОСОБА_5 в сумі 2500 грн., що еквівалентно 500 дол. США. Також в договорі зазначено, що за бажанням покупця договір може бути оформлений на ім’я його сина ОСОБА_2 З розписки (а.с. 84) , яка була надана ОСОБА_6 вбачається, що за продану у с. Ладан квартиру вона отримала 4500 дол.США і цієї суми було достатньо для придбання квартири у м. Чернігові.
Судом встановлено, що спірна квартира була придбана через півтора місяця після реєстрації шлюби. Сторони в цей час разом ще не проживали. Позивач проживала в Черкаській області, не працювала, а відповідач проживав у м. Чернігові на квартирі по найму, працював лікарем на 0,75 ставки (а.с. 24, 29-31). Фактично подружжя не почало ведення спільного господарства, не мало спільного бюджету и доказів про спільні сімейні заощадження жодна із сторін не надала. Судом встановлено, що ні позивач ні відповідач не мали особистих коштів, які могли б вкласти в купівлю квартири. Цю обставину ніхто із сторін не заперечував.
Що стосується доводів ОСОБА_1., що спірну квартиру сторони купили також за гроші, що належали її батькам, то в судовому засіданні не було надано цьому жодного доказу. Позивачка визнала, що ніякої участі у придбанні квартири особисто вона не приймала, що пошуками квартири займався батько її чоловіка, який вклав своїх 3000 дол. США, 2000 дол. США надав її батько та 1200 дол. США це їх весільні гроші. Проте відсутні будь-які докази, що її батьки на час придбання квартири передавали для цього кошти будь-кому. Не підтверджено що були весільні кошти та що вони використовувались на придбання квартири. Не підтверджує цього і довідка (а.с.40) про те, що батько позивача ОСОБА_13 працював у ВАТ „АВІС” з 10.04.1999 року по 29.10.2005 року і мав певний дохід. З пояснень позивача її батько на час придбання квартири працював у Санки-Петербурзі, Росія (а.с.97), а довідка видана підприємством , що знаходиться у м. Москва. Позивач в судовому засіданні пояснила, що надати будь-які докази на підтвердження своїх позовних вимог , крім своїх пояснень, вона не може. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 назвала невірно суму, за яку була придбана квартира, що свідчить про її необізнаність у цьому питанні.
Доводи ОСОБА_1., що надані ОСОБА_2. апеляційному суду додаткові документи, які не були надані суду першої інстанції є неналежними доказами не можуть бути прийняті до уваги, так як відповідно до правил ст.. 131 ЦПК України ОСОБА_2. довів, що несвоєчасно докази ним були надані з поважних причин, а саме договір завдатку та розписка були знайдені ним в документах батька вже після його смерті. Ці документи належали його батьку, який заявляв позов про визнання права власності на квартиру, але суд 28.10.2008 року його не прийняв. В засіданні апеляційного суду був оголошений зміст наданих документів та засвідчена їх відповідність наданими для огляду оригіналам.
Суд у повному обсязі дослідив надані сторонами докази, з’ясував обставини справи, проте не дав їм належної правової оцінки, що призвело до невірних висновків що до джерела надходження коштів на придбання спірної квартири та належності квартири сторонам на праві спільної сумісної власності. Апеляційний суд вважає, що спірна квартира була придбана виключно за кошти ОСОБА_5. За його бажанням покупцем у договорі був зазначений його син ОСОБА_2. і відповідно до ст..24 КЗпШС УРСР квартира є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2, а не подружжя.
Виходячи з викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення по справі скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволені її позовних вимог та про задоволення вимог ОСОБА_2 за його зустрічним позовом.
Відповідно до правил ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню понесені ним судові витрати при розгляді даної справи у сумі 2920 грн., з яких 370 грн. на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу та 2550 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст.22, 24 КпШС УРСР (1969 року) ст..392 ЦК України, ст..81, ч.1ст.88, 303, 307, ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд,
в и р і ш и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2009 року – скасувати.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 370 грн. та 2550 грн. судового збору, а всього 2920 грн. .
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: