Справа № 2-224/09

                                                                                    Р І Ш Е Н Н Я

                                                                      І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

24 вересня 2009 року                                                                                                             Драбівський районний суд

                                                                                                                                                 Черкаської області

в складі:

головуючого –                                     Задорожнього В.П.,

при секретарі –                                    Савенко О.В.

з участю представників

позивача за первісним позовом         ОСОБА_3.,  

відповідача за первісним позовом     ОСОБА_4.,

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Драбів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання угоди купівлі-продажу такою, що відбулась, треті особи приватний нотаріус Бірюк Олег Васильович - приватний нотаріус Драбівського районного округу, ОСОБА_5,-

в с т а н о в и в :

         Позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із позовом, в якому просить зобов»язати відповідача відшкодувати йому збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 18000 грн., стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду в сумі 10000 грн., витрати за надання правової допомоги в сумі 1500 грн. та сплачені судові витрати.

         Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до позивача за первісним позовом ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання угоди купівлі-продажу такою, що відбулась, в якому просить постановити рішення, яким визнати угоду купівлі-продажу частини нежитлового приміщення площею 196,3 кв.м. по АДРЕСА_1 між ним і ОСОБА_1 такою, що відбулась, стягнути з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 10000 грн. за заподіяну моральну шкоду та стягнути сплачені судові витрати.

         В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги за первісним позовом підтримав, просив суд позов задоволити, відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в судовому засіданні, просив суд їх задоволити, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав.      

         В судовому засіданні позивач за основним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 пояснив суду, що він є власником 53/100 частини магазину в с.Безбородьки Драбівського району Черкаської області. Співвласником інших 47/100 частин є ОСОБА_5 У вересні 2008 року він (ОСОБА_1) вирішив продати свою частину магазину. Звернувся усно до ОСОБА_5., проте той відмовився. Тому він запропонував ОСОБА_2 купити свою частину, так як магазин межує з двором відповідача. ОСОБА_2 погодився купити магазин за 175000 грн.  Він попросив ОСОБА_2. сплатити відразу 66000 грн. так як необхідно було узаконити добудовану частину приміщення. ОСОБА_2 погодився, сплатив цю суму і він надав розписку про отримання авансу та дав ключі від магазину. До грудня він узаконив добудову і всі документи були готові. Проте потім ОСОБА_2 просив знизити ціну, оскільки почалась криза і він погодився, але дав в газети повідомлення про продаж, щоб довести, що магазин коштує дорожче. Вони зійшлись в ціні 130 тис.грн. за магазин. 29 січня 2009 року вони звернулись до приватного нотаріуса Бірюка О.В. щоб укласти договір. ОСОБА_2 дав йому готівкою 31 тис.грн., про що він дав розписку. Проте, відсутня була нотаріально завірена згода ОСОБА_5. і нотаріус їм відмовив, хоч по телефону ОСОБА_5 таку згоду давав і обіцяв пізніше привезти згоду нотаріально завірену. Після цього він звернувся із письмовим зверненням до ОСОБА_5., що має намір продати магазин за 135000 грн.  Але коли хотіли оформити згоду, ОСОБА_5 заявив, що він за вказаною ціною може сам придбати магазин. Він про це повідомив приватного нотаріуса Бірюка О.В. і ОСОБА_2., але Бірюк О.В. сказав, щоб він повернув ОСОБА_2 гроші в подвійному розмірі, на що він відмовився. Коли він поїхав з ОСОБА_6 в м.Черкаси, щоб укласти договір в іншого нотаріуса, їм відмовили, оскільки був накладений арешт на приміщення магазину. Упущену вигоду, як підставу для стягнення з відповідача коштів на суму 18000 грн. пояснив тим, що він уклав договір оренди його магазину з ОСОБА_6, проте шість місяців не мав доступу до магазину, так як ОСОБА_2 не віддавав йому ключі від магазину і не звільнив приміщення. А моральну шкоду вбачає в тому, що він із-за проблем з магазином не міг тривалий час працевлаштуватись та утримувати своїх дітей, зокрема в тому, що перешкоди в здачі магазину в оренду не дали можливість оплатити навчання сина.      

        Відповідач за основним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 пояснив суду, що у вересні 2008 року між ним і ОСОБА_1 було досягнуто домовленість про продаж магазину в с.Безбородьки за 175000 грн. ОСОБА_1 потрібні були гроші, щоб сплатити борги, тому як домовились він сплатив йому 66000 грн., про що той дав розписку. Після цього вони вирішили укласти договір, а ОСОБА_1 сказав, щоб він провів остаточний розрахунок. Він взяв кредити а потім в газеті побачив повідомлення про продаж магазину, яке дав ОСОБА_1 Тому 29 січня 2009 року він запропонував зустрітись у приватного нотаріуса Бірюка О.В. для остаточного укладення договору. Але договір не уклали, так як була відсутня згода ОСОБА_5. В цей день він сплатив готівкою 97 тисяч грн., про що ОСОБА_1 написав розписку. Таким чином він передав  гроші в сумі 163000 грн., тому вважає, що угода відбулась, хоч і були розмови про зменшення ціни продажу до 130000 грн.  

        Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Бірюк Олег Васильович пояснив суду. що дійсно 29 січня 2009 року до нього приїхали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з наміром укласти договір. Помічники почали оформлення, проте з»ясувалось, що нотаріально посвідчена згода співвласника ОСОБА_5. відсутня, хоч була розписка, що він не заперечує проти продажу магазину. Тому він відмовився посвідчувати договір, хоч  по телефону ОСОБА_1 попросив дати згоду і ОСОБА_5 пообіцяв. Потім виявилось, що ОСОБА_5 сам вирішив придбати частку, згоди не дав. Гроші як аванс в його присутності не передавались.

         Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 дав покази про те, що у вересні 2008 року до нього звернувся з пропозицією ОСОБА_1 купити належну йому частку приміщення. Він відмовився, так як ціна була 175000 грн. і його не влаштовувала. Він знав, що магазин буде купляти ОСОБА_2 Проте потім, коли він хотів дати нотаріально посвідчену згоду на продаж ОСОБА_1 частки, виявив в документах, що ціна продажу складає 135000 грн. Тому він сказав, що за таку ціну магазин придбає сам. Коли він хотів посвідчити договір з ОСОБА_1, виявилось, що на відчуження магазину накладено заборону. В даний час спірним приміщенням не користується, так як хтось ламає  замки. До 30 січня 2009 року про намір продати магазин за 135000 грн. ОСОБА_1 в письмовій формі його не повідомляв.        

        Суд вислухавши пояснення позивачів та відповідачів за основним та зустрічним позовом, їх представників, третіх осіб, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2. не підлягають до задоволення з наступних підстав.    

        Судом встановлено, що сторонами по справі 21.09.2008 року було досягнуто домовленість про купівлю - продаж магазину в АДРЕСА_1 який на праві власності належить ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу приміщення магазину від 20 травня 2000 року, рішенням Драбівського районного суду від 5 грудня 2008 року по справі № 2-741/2008 року та технічним паспортом на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, згідно якого ОСОБА_1 є власником 53/100 а ОСОБА_5 -47/100 вказного приміщення.

         На підтвердження намірів ОСОБА_1 отримав як аванс 66000 грн. від ОСОБА_2. про що надав письмову розписку.

         29.01.2009 року ОСОБА_1 було оформлено іншу письмову розписку, згідно якої він дав цю розписку в тому, що в рахунок аванса, як за оплату магазину отримав 97000 грн. При цьому вказав, що якщо купівля-продаж не відбудеться з його вини чи відмови, зобов»язується повернути в повному обсязі в термін 4-х календарних місяців.

           Як вбачається із змісту даних розписок, ОСОБА_1 отримав кошти як аванс в рахунок оплати ціни за магазин в загальній сумі 97000 грн. а не в сумі 163000 грн., як стверджує відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та допитана як свідок ОСОБА_7, оскільки в розписці датованій 29 січня 2009 року він зобов»язувався повернути саме 97 000 грн. а не іншу суму, про отримання яких як аванс вказав вище, в разі, коли не відбудеться купівля –продажу. Зміст даної розписки свідчить також про те, що сторони лише мали намір укласти договір, але не про те, що вони досягли всіх істотних умов, зокрема ціни. Підтверджує даний факт і те, що на наступний день 30 січня 2009 року ОСОБА_1 звертається до ОСОБА_5. із письмовою заявою про намір продати магазин за 135000 грн. Тобто, якби він отримав від ОСОБА_2. суму 163000 грн., то написання заяви такого змісту було б нелогічним та суперечливим. Крім того, як вбачається із заяви, датованої 04.02.2009 року, написаної ОСОБА_2 приватному нотаріусу Бірюку О.В., ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_1 отримав від нього завдаток в сумі 97000 грн. за продаж магазину, а не 163000 грн., як він ствердив суду, що об»єктивно підтверджує фактично передану суму коштів -97000 грн., яку отримав позивач за первісним позовом.

           За вказаних обставин суд вважає, що ОСОБА_2 сплатив лише аванс в сумі 97000 грн. в рахунок договору купівлі- продажу, проте в подальшому договір не відбувся з причин, незалежних від сторін.

           Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.        

            Відповідно ч.1 ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

           Як встановлено в судовому засіданні, ніхто із сторін від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна не ухилявся, що підтверджується поясненнями сторін, третіх осіб і тим фактом, що питання укладення договору вирішувались в нотаріальній конторі.

           Проте, як встановлено в судовому засіданні договір не був укладений по тій причині, що на час, коли сторони вирішили його нотаріально посвідчити, не було згоди співвласника нежитлового приміщення ОСОБА_5.

           Відповідно ч.1 ст.362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Згідно ч.2 ст.362 ЦК України, продавець частки у праві спільної часткової власності зобов»язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

          Як встановлено в судовому засіданні, до 29 січня 2009 року, коли сторони хотіли укласти договір купівлі –продажу в нотаріальній конторі, зазначеної вимоги закону позивач ОСОБА_1, домовившись із відповідачем ОСОБА_2 про продаж магазину, не дотримався.

          Відповідно ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина… Згідно ч.2 ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

           Укладення договору купівлі-продажу частки з порушення переважного права на купівлю співвласником є порушенням його права власності, тобто конституційного права.

           Законом не передбачено право суду визнавати договір таким, що відбувся. Договір згідно цивільного закону вважається таким що відбувся за умови дотримання форми, передбаченої законом, в даному випадку нотаріально посвідченим, та його державної реєстрації. В той же час, відповідно ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.  Відповідно ч.1 ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.          

           За таких обставин, оцінюючи надані суду докази на підставі їх повного, всебічного, об»єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до висновку, що правові підстави визнання договору купівлі-продажу таким що відбувся відсутні, а тому дана матеріально-правова вимога позивача за зустрічним позовом є безпідставною.

          Беручи до уваги, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 намагався укласти договір купівлі-продажу належної йому частки нерухомого майна без попереднього письмового повідомлення іншого співвласника та його згоди, при цьому отримав аванс за продану частку, суд вважає, що він діяв неправомірно, а тому будь-які підстави для задоволення позову в частині вимоги про відшкодування йому моральної шкоди відсутні. З таких же мотивів не підлягають задоволенню його вимоги про стягнення із відповідача за первісним позовом ОСОБА_2. упущеної вигоди, оскільки взявши аванс та надавши ОСОБА_2 можливість користуватись магазином, при цьому діючи всупереч нормам цивільного законодавства, він сам створив перешкоди в розпорядженні своїм майном. При цьому слід врахувати, що договір оренди від 6 лютого 2009 року, укладений з ОСОБА_6, на який посилається позивач ОСОБА_1, не відповідає вимогам закону, оскільки він укладений на 1 рік, проте, всупереч ч.2 ст.793 ЦК України та ст..794 ЦК України не посвідчений нотаріально та відсутня його державна реєстрація.

         Беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 при укладенні угоди 29 січня 2009 року знав про те, що ОСОБА_1 не має нотаріально завіреної згоди на продаж частки співвласника ОСОБА_5., про що їм роз»яснив приватний нотаріус Бірюк О.В. і угода не може бути посвідчена, тобто розумів, що договір укладається без дотримання вимог закону і продовжував сплачувати гроші як аванс за придбаний магазин, тобто діяв всупереч закону, суд вважає, що у негативних для себе наслідках є і його вина, тому будь-які підстави для відшкодування йому моральної шкоди відсутні. Крім того, він мав можливість отримати інформацію про порядок укладення договору та про правові наслідки своїх дій ще до сплати авансу щоб дотриматись вимог закону, проте цього не зробив. При цьому суд враховує, що наміри ОСОБА_1 продати приміщення саме ОСОБА_2 були добросовісні і дій, які б вказували на шахрайство, він  не вчиняв, оскільки після отримання авансу в розмірі 66000 грн., ще у вересні 2008 року віддав ключі від магазина ОСОБА_2 і перешкод в його користуванні до лютого 2009 року, коли стало ясно, що угода не відбулась, не чинив.    

         Керуючись ст.ст.57 ч.2, 88, 208,209,210,212,214,215 ЦПК України, с у д,-

в и р і ш и в :

         В позові ОСОБА_1 відмовити.

         В зустрічному позові ОСОБА_2 відмовити.

         Заборони на відчуження 53/100 частини спірного приміщення, де знаходиться магазин, та на його оренду, накладені рішеннями Драбівського райсуду від 29 квітня 2009 року та від 14 вересня 2009 року зняти.

         Копію рішення направити на виконання у відділ Державної виконавчої служби Драбівського районного управління юстиції негайно після набрання рішенням законної сили.    

         Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Черкаської області через Драбівський районний суд.

      Головуючий: (підпис)

ВІРНО:

               Суддя

Драбівського  райсуду                                                                                                                          В.П.Задорожній