ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2012 р.Справа № 2-а/1570/2792/11

Категорія: 3.4Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді -Яковлева Ю.В.

судді -Запорожана Д.В.

судді -Жука С.І.

при секретарі -Довженко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

Позивач ОСОБА_1 06.04.2011 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просив визнати рішення відповідача від 23.03.2011 року №306-11, яким позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця в Україні -нечинним з моменту його прийняття та зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та релігій надати позивачу статус біженця в Україні. В своєму позові позивач зазначив, що у 2010 році звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання статусу біженця в Україні. Відповідно до рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 23.03.2011 року №306-11 на підставі ст. 10 Закону України «Про біженців», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців»- відсутні, позивачеві було відмовлено в наданні статусу біженця. Позивач, не погодився із прийнятим рішенням відповідача та вважає, що воно підлягає скасуванню, оскільки є неправомірним і необґрунтованим, та прийнято всупереч чинному законодавству, без врахування наявності у позивача цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у зв'язку зі своїми політичними переконаннями, а отже наявні всі передбачені ст. 1 Закону України «Про біженців»умови для визнання ОСОБА_1 біженцем відповідно до ст. 1 Конвенції про статус біженця 1951 року.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідач не звертався до суду з клопотаннями про розгляд справи за його відсутності та не повідомив суд про причини свого не прибуття у судові засідання.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 23.03.2011 року №306-11, яким позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця в Україні -нечинним з моменту його прийняття та зобов'язання Державного комітету України у справах національностей та релігій надати позивачу статус біженця в Україні було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, з посиланням на порушення судом 1-ї інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової, якою позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом 1-ї інстанції було встановлено, що позивач - ОСОБА_1 прибув на територію України 11.11.2008 року за одноразовою візою з метою навчання в Донбаському держаному технічному університеті (а.с. 76).

З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2010 року позивачем було подано заяву до Управління міграційної служби в Одеській області з проханням надати статус біженця в Україні. В обґрунтування зазначеної заяви позивач вказав, що прибув на територію України з метою навчання в Донбаському держаному технічному університеті, яке здійснював за рахунок батька, проте у зв'язку з його загибеллю та відсутності коштів для продовження навчання був відрахований. Позивач не може повернутись до країни своєї громадянської належності побоюючись, що може бути заарештований, оскільки на момент виїзду з Гвінеї він займав посаду секретаря від партії .F.D. (Союз демократичних сил). З урахуванням неможливості продовження навчання та повернення до країни своєї громадянської належності, позивач був вимушений звернутись до міграційної служби за допомогою (а.с. 36).

Відповідно до даних анкети, особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця - ОСОБА_1 (а.с. 40-44):

- народився ІНФОРМАЦІЯ_4 року в Гвінеї, м. Туге;

- громадянин Гвінеї; гвінеєць; пуля; мусульманин;

- рідна мова пуля, також володіє вільно французькою, на початковому рівні англійською, арабською, російською;

- неодружений; неповнолітніх осіб, які не досягли 18 років, законним представником яких є заявник, немає; недієздатних осіб, які перебувають під опікою заявника, немає;

- члени сім'ї, які не супроводжують заявника: ОСОБА_2 -мати, 1955 року народження, народилась в м. Туге, домогосподарка; ОСОБА_3 -брат, 1986 року народження, народився в Лабе, навчається в університеті в Конакрі; ОСОБА_4 - брат, 1995 року народження, народився в Лабе, навчається в коледжі в Лабе;

- 09.11.2008 року виїхав автобусом з м. Лабе до Конакрі, в той же день вилетів до Касабланки (Марокко) -Стамбул (Туреччина) - Донецьк (Україна) за одноразовою студентською візою;

- в інших країнах за наданням притулку або за наданням статусу біженця не звертався;

- в країні постійного проживання перебував в політичній партії -Союз демократичних сил.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Управління міграційної служби в Одеські області від 17.08.2010 року №62, заяву громадянина Гвінеї Конакрі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, прийнято до розгляду (а.с.39).

20 вересня 2010 року провідним спеціалістом відділу у справах біженців Управління міграційної служби в Одеській області Пожераускасом П.О. було проведено з заявником співбесіду та складено відповідний протокол. Під час співбесіди позивач повідомив, що приїхав до України на навчання у зв'язку з поганим заробітком на батьківщині. У 2009 році дізнався від матері про смерть батька, який був засновником партії UFD -Союз демократичних сил. Вищезазначені обставини стали підставою для звернення до міграційної служби (а.с.52-56).

На підставі проведеного інтерв'ю та вивчення матеріалів справи громадянина Гвінеї Конакрі - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, головним спеціалістом відділу у справах міграції Управління міграційної служби в Одеській області Пожераускасом П.О. було складено письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця (а.с.57).

Приймаючи до уваги висновок провідного спеціаліста відділу у справах міграції Управління міграційної служби в Одеській області Пожераускаса П.О. стосовно матеріалів справи громадянина Гвінеї Конакрі - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, начальником Управління міграційної служби в Одеській області прийняте рішення щодо здійснення оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця ОСОБА_1 (а.с.58).

Під час розгляду заяви громадянина Гвінеї Конакрі - ОСОБА_1 Управлінням міграційної служби в Одеській області разом з органами внутрішніх справ та служби безпеки було здійснено перевірку наявності обставин, відповідно до абз. 2, 3 і 4 ст. 10 Закону України «Про біженців», який діяв на момент розгляду заяви позивача. Перевіркою було встановлено, що компрометуючі матеріали стосовно громадянина Гвінеї Конакрі - ОСОБА_1 -відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, розглянувши справу ОСОБА_1, 25.01.2011 року Управлінням міграційної служби в Одеській області було складено висновок щодо відмови в наданні статусу біженця (а.с. 71). В обґрунтуванні зазначеного висновку було вказано, що повідомлені позивачем причини звернення до міграційної служби, не підпадають під ознаки передбачені абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. Крім того, з повідомленої ОСОБА_1 інформації вбачається відсутність наміру отримання статусу біженця, оскільки про повідомлені ним факти позивач дізнався під час навчання в Донбаському державному технічному університеті в 2009 році, проте звернувся саме до Управління міграційної служби в Одеській області лише в 2010 році, що свідчить про пошук кращого місця для існування. Також, в обґрунтування висновку щодо відмови в наданні статусу біженця зазначено, що ОСОБА_1 особисто свідчить про відсутність гідного працевлаштування на батьківщині (були спроби потрапити до Франції або Бельгії, проте вдалось лише до України), на підставі чого можливо зробити висновок, що звернення позивача до міграційної служби, за зазначеними ним обставинами, було спрямовано на легалізацію свого перебування на території України.

За результатом розгляду особової справи громадянина Гвінеї Конакрі - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, 23.03.2011 року Державний комітет України у справах національностей та релігій прийняв рішення за номером № 306-11 про відмову в наданні статусу біженця відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців», як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців»- відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2011 року позивачем було отримано в Управлінні міграційної служби в Одеській області письмове повідомлення про прийняте Державним комітетом України у справах національностей та релігій рішення про відмову в наданні статусу біженця, з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, що підтверджується відповідним підписом позивача на зазначеному повідомленні (а.с.7).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців»до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції належить прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця.

Державний комітет України у справах національностей та релігій здійснює свої повноваження безпосередньо та через відповідні органи Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Статтею 7 Закону України «Про біженців»передбачено, що органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції. До компетенції яких, зокрема, належить: прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом; прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця; розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця; вирішення інших питань, віднесених законодавством до їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців»особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про біженців»оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про біженців»до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про біженців»розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. У разі потреби строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більше ніж до трьох місяців.

Згідно з ч. 9 ст. 13 Закону України «Про біженців», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про біженців»передбачено, що рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про біженців»на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Судом 1-ї було зазначено, що «побоювання стати жертвою переслідувань»складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання»є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту»від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Судом 1-ї інстанції було вірно встановлено, що рішення про відмову в наданні статусу біженця відповідачем прийнято з урахуванням відсутності будь-яких доказів, що підтверджують побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками приналежності до певної соціальної групи, національності та політичними переконаннями, тобто відповідач встановив відсутність умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців». Дана позиція викладена, як у висновку Управління міграційної служби в Одеській області, так і в прийнятому Держаним комітетом України у справах національностей та релігій рішенні про відмову в наданні статусу біженця громадянину Гвінеї Конакрі - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Позивачем також було зазначено, що причиною звернення до міграційної служи стало побоювання за своє життя, оскільки батька позивача було вбито та позивач припускав, що після його повернення до країни своєї громадянської належності його буде заарештовано за участь у мітингах в підтримку опозиційної політичної партії Союз демократичних сил Гвінеї.

Суд 1-ї інстанції критично оцінив вищезазначені твердження позивача, оскільки при дослідження інформації, яка була надана позивачем до Управління міграційної служби в Одеській області та повідомлення про розшук (а.с. 83), яким позивач обґрунтовує свої побоювання, судом 1-ї інстанції було встановлено, що причинами розшуку ОСОБА_1 стало порушення громадського порядку під час подій 28 вересня 2009 року, проте як зазначає сам позивач він прибув на територію України 11.11.2008 року за одноразовою візою з метою навчання в Донбаському держаному технічному університеті та на територію країни своєї громадянської належності не виїжджав, що також підтверджується відповідними відмітками в закордонному паспорті позивача (а.с.74-79). Крім того, судом 1-ї інстанції встановлено суперечливість наданих пояснень позивачем щодо дати загибелі його батька, а саме в анкеті особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця позивач вказав, що його батько помер 28.09.2009 року, проте на запитання щодо дати смерті батька під час співбесіди щодо уточнень анкетних даних в Управлінні міграційної служби в Одеській області позивачем було вже зазначено дату загибелі батька 02.10.2010 року.

Під час розгляду справи, позивачем не було зазначено та не надано ніяких аргументованих пояснень та доказів щодо загрози переслідування на батьківщині, які б послужили причиною його звернення до міграційної служби, та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати права позивача від дискримінації та переслідувань, натомість під час співбесіди щодо уточнень анкетних даних в Управлінні міграційної служби в Одеській області позивач зазначив, що будь-яких переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань не зазнав, а побоювання щодо можливих переслідувань після повернення на батьківщини ґрунтуються лише на словах його матері.

Також судом 1-ї інстанції було правильно встановлено, що позивач мав на руках національний паспорт громадянина Гвінеї та покинув країну громадянської належності легально, без будь-яких перешкод з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань.

Про причини звернення до міграційної служби позивач дізнався зі слів матері у вересні - жовтні 2009 року під час перебування на навчанні в Донбаському держаному технічному університеті, проте звернувся з заявою про надання статусу біженця у м. Одесі лише 13 серпня 2010 року, що свідчить не про наявність побоювань стати жертвою переслідувань через політичні переконання, а про пошук кращого життя та спроба легалізувати своєї перебування на Україні.

Судом 1-ї інстанції було вірно визначено, що Державний комітет України в справах національностей та релігії, органи міграційної служби діяли в межах Закону України «Про біженців»(який діяв на момент розгляду заяви позивача та момент прийняття рішення щодо відмови позивачу в наданні статусу біженці), прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених ст.ст. 6, 7 Закону України «Про біженців»та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом. Прийняте рішення Державним комітетом України у справах національностей та релігії обґрунтоване, тобто винесеними з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для вирішення справи ОСОБА_1. Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій про відмову в наданні статусу біженця позивачу було прийнято на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що мають доказом наявності умов для набуття статусу біженця.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2011 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Яковлев

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: С.І. Жук