АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2 червня 2006 року                                                           м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої :   Копаничук С.Г. Суддів: Камзалова В.В., Матківської М.В. при секретарі: Кшановській Ю.В.

за участю представника відповідачки ОСОБА_1, ОСОБА_2, позивачки ОСОБА_3, представника позивачки ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_6 - ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 17.04.2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири, -

Встановила:

У листопаді 2005 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, який було укладено між ними 19 лютого 2004 року. Зазначала, що на підставі вищевказаного договору дарування відповідачка отримала в дар квартиру, однак договір дарування слід визнати недійсним, оскільки вона його вчинила під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення такого правочину, а саме: допущена помилка стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, які наступили в результаті вчинення договору. Крім того, позивачка зазначала, що її волевиявлення було направлено на те, що в результаті укладення такого правочину відповідачка буде здійснювати за нею догляд до самої смерті. Відповідачці до укладення договору було відомо про те, що вона стара і важко хвора людина, яка потребує стороннього догляду. Рідних та близьких людей, які б мешкали в м. Вінниці або інших містах України у відповідачки немає, тому

Справа № 22 -1565              2006 р.        Категорія:           Рішення постановлено під головуванням Байдака В.Г.

Доповідач: Копаничук С.Г.

вона вирішила укласти договір довічного утримання і думала, що саме його вона і уклала.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 17.04.2006 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 19 лютого 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове, яким в позові відмовити. Зазначав, що судом не було застосовано законодавство щодо річного строку позовної давності по договору дарування, передбаченого ст. 728 ЦК України, крім того, суд невірно оцінив докази та допустив висновки, що не відповідають встановленим обставинам. Зокрема, суд послався на покази ОСОБА_3, допитаної у відсутність ОСОБА_6; не врахував покази нотаріуса, що посвідчував угоду ; те, що документи на квартиру та ключі після укладення угоди були передані обдарованій; те, що до укладення договору більше ніж 10 років існує заповіт на відповідачку.

В судовому засіданні позивачка та її представники зазначили, що рішення суду є законним і обґрунтованим, суд вірно встановив обставини справи правильно застосував норму закону та виніс правильне рішення.

Постановляючи рішення по справі суд виходив з того, що у позивачки не було вільного волевиявлення на укладення саме договору дарування квартири. Укладення його не відповідало її внутрішній волі, зважаючи на її вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів в Україні та іншого житла, що підтверджено дослідженими судом письмовими доказами та показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні . Позивачка в силу свого віку та стану здоров'я на момент укладення договору потребувала сторонньої допомоги і не могла укласти саме договір дарування, оскільки в такому разі позбавляла себе єдиного житла. Крім того, при задоволені позову судом враховано те, що позивачкою в 1995 році було складено заповіт на користь відповідачки і тому у неї не було підстав додатково укладати договір дарування цієї квартири, що ОСОБА_3 після укладення договору продовжує проживати в спірній квартирі ,оплачувати її, що відповідачка в ній не проживає і речі її відсутні.

Заслухавши доповідача, осіб, що приймають участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) зазначеної вимоги .Згідно ст.229 ЦК України якщо особа, що вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Суд вірно встановив обставини по справі, перевірив їх доказами ,оцінивши їх в порядку ст. 212 ЦПК України правильно визначив правовідносини, що склались та дійшов підставного висновку, що ОСОБА_3 помилилась щодо обставин,зокрема, природи укладеного правочину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є престарілою, одинокою і хворою людиною ,учасником війни .Спірна квартира є її єдиним житлом.

В судовому засіданні позивачка чітко вказала, що є малограмотною людиною і вважала, що підписує договір пожиттєвого утримання, а не такий договір ,який позбавляв би її єдиного житла. Такого договору вона ніколи б не підписала. Зміст договору їй зачитувала відповідачка, а про те, що вона вже не являється власницею квартири взнала після пожежі влітку 2005 року від матері ОСОБА_6 - ОСОБА_7Зазначене підтверджується поясненнями представника позивачки ОСОБА_4, показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9Побічно на це витікає і з показів матері відповідачки-свідка ОСОБА_7, яка вказала, що ініціатива укладення договору належить їй, а не позивачці .Остання, крім того ,суду підтвердила, що зміст договору був прочитаний позивачці відповідачкою.

За таких обставин у суду були всі підстави стверджувати, що воля позивачки не була направлена на позбавлення себе єдиного житла і була сформована на підставі необ'єктивного сприйняття та не усвідомлення нею суті укладеного правочину, його природи, прав та обов'язків сторін. Це підтверджується і тим, що вона продовжувала проживати в спірній квартирі та оплачувати її, що не заперечувалось відповідачкою. Також про це свідчать і її турбота про проведенню ремонту квартири після пожежі, яку здійснювала ЖЕК на її заявку.

Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку позовної давності, передбаченого ст.728 ЦК України , безпідставні.

Як вбачається з позовної заяви ,ОСОБА_3 заявила позов не про розірвання договору дарування, щодо якого діють положення п.5ч.1 ст.258,ст..728 ЦК ,а про визнання його недійсним і щодо цих вимог застосування спеціальної позовної давності не передбачено.

Посилання на те, що позивачка ОСОБА_3 в ході судового засідання давала пояснення у відсутність відповідачки ОСОБА_6 правового значення не мають, так як права останньої порушено не було, оскільки в засіданні брали участь її представники.

Доводи скарги щодо неврахування судом показів нотаріуса ОСОБА_10 щодо обставин укладення угоди не свідчать про неправильність висновку суду виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивачка страждає порушенням мозкового кровообігу, церебросклерозом з інтелект - мнестичними розладами , нейросенсорною туговухістю і катарактою обох очей .Зміст договору дарування було прочитаний позивачці відповідачкою, що суперечить договору, в якому зазначено що договір було прочитано позивачкою особисто. Крім того, пояснення нотаріуса про дотримання нею всіх процесуальних моментів при укладенні договору не свідчить про сформування у позивачки правильної ,об'єктивної оцінки і сприйняття суті правочину, усвідомлення нею в повній мірі наслідків його. Те,що позивачка є дієздатною не може також свідчити про те, що вона не може помилятися щодо правової природи укладеної угоди.

Інші доводи апеляційної скарги правильних по суті висновків суду не спростовують. Рішення суду відповідає обставинам справи і вимогам закону, атому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України ,-

Ухвалила:

Апеляційну    скаргу    представника    відповідача    ОСОБА_6 - ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 17.04.2006 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.