Справа № 2-415

2009 року

РІШЕННЯ

Ім'ям України

13 жовтня 2009 року Троїцький районний суд Луганської області у складі:

Головуючого по справі - судді Ляшенко М.А.,

при секретарі - Івановій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с.м.т. Троїцьке Луганської області матеріали цивільної справи за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної  шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся  позивач з позовом про  відшкодування майнової та моральної шкоди,  який в обґрунтування вимог зазначив, що  23.08.2009 року відповідач випустив своїх овець пастися у вільному,  не прив’язаному стані. В результаті чого, вони забігли на його присадибну ділянку та знищили 198 кущів квасолі та насадження картоплі у розмірі 0,02 га. Чим самим, діями відповідача йому було завдано матеріальної шкоди, яка складається з реальної вартості городини у сумі 250 грн. Крім майнової шкоди, йому було заподіяно також і моральну шкоду, яку позивач оцінив у 1000 грн. Вона полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у  зв’язку з втратою продукції, яку він планував продати і виручити кошти, так як являється безробітнім. Позивачем було запропоновано відповідачу добровільно відшкодувати завдані збитки, але останній відмовився.  Просить стягнути з відповідача  на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 250 гривень, а також відшкодувати завдану моральну шкоду, яку він оцінює в 1000 гривень.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просить суд їх задовольнити, посилаючись на свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВВ № 907189, згідно якого він має право власності на земельну ділянку на якій вирощував зазначену пошкоджену сільськогосподарську продукцію. Раніше дана земельна ділянка належала його померлому батькові – ОСОБА_3, який за життя, використовував її як вирощування трав для сінокосу, знаходиться вона за межами житлового сектору, на вигоні. Після смерті батька, у зв’язку з поганою родючістю грунтів, що знаходяться біля його оселі,  ним було здійснено механічне оброблення земельної ділянки, яка раніше використовувалася під сінокіс та переобладнано її під город для вирощування сільськогосподарської продукції.

Вважає, що відповідач має понести відповідальність за те, що його вівці пошкодили насадження кущів квасолі та іншої городини й відшкодувати йому завдану майнову у розмірі 250 гривень і моральну шкоду у розмірі 1000  гривень.

Відповідач у судовому засіданні позов  не визнав, та суду пояснив, що  він за місцем мешкання тримає у власному підсобному господарстві худобу, в тому числі і овець. Їхнє випасання, як і більшість жителів с. Лантратівка Троїцького району Луганської області, здійснює шляхом вигону на пасовища за межі села. Город позивача, знаходиться за територією населеного пункту на землях які відведені населенню для випасання худоби та сінокосу, тобто це є пасовища. Громадяни індивідуального догляду за худобою там не здійснюють, так як в цьому не має потреби. Заперечує проти заявлених позивачем вимог, так як його город знаходиться на землях, які використовуються зовсім за іншим призначенням.

Суд, вислухавши позивача, відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає за необхідне дослідити ті докази, на які сторони опираються як на підставу позовних вимог і відповідних заперечень.

Викликана у судове засідання у якості свідка  ОСОБА_4. пояснила, що вона являється мешканкою с. Лантратівка Троїцького району Луганської області, проживає на тій же вулиці де і позивач, і дійсно він має город, який знаходиться за межами села, де землі являють пасовищем. Разом з односельчанами вона також на даній території випасає худобу.

Свідок ОСОБА_5, суду пояснив, що він працює на посаді Лантратівського сільського голови, земля на якій у позивача знаходиться город виділена під сінокіс та пасовища. Дозволу на розроблення її під ріллю – позивачеві ніхто не давав, державний акт на право власності на земельну частку йому не видавався. Дана територія землі, яку позивач в теперішній час використовує як город – видавалася його батькові для цільового використання під сінокіс з метою вирощування худоби.

Свідок ОСОБА_6, суду пояснив, що він мешкає в АДРЕСА_1 Троїцького району Луганської області, тобто поблизу позивача, який має за територією села, на вигоні, де люди пасуть худобу – город, який не має елементарної огорожі, тому часто худоба різних власників заходить на нього.  

Викликана у судове засідання у якості свідка  ОСОБА_7, пояснила, що вона являється мешканкою с. Лантратівка Троїцького району Луганської області, проживає на тій же вулиці де і позивач, також має город, який знаходиться за межами села, де землі являються пасовищем. Стверджує, що в неї є дозвіл на обробленні землі під  ріллю.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВВВ № 907189, виданого 20 травня 2004 року державним нотаріусом Троїцької державної нотаріальної контори, зазначено, що позивач має право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з: земельної ділянки, площею 4,40 га, в межах згідно з планом для відведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі сільськогосподарських угідь – 4,40 га, з них ріллі – 4,40 га, розташованої на території Лантратівської сільської Ради Троїцького району Луганської області, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого Лантратівською сільською Радою Троїцького району Луганської області 19 квітня 2001 року за № 418000126.

Відповідно до довідки № 464 від 12.10.2009 року, виданої Лантратівською сільською Радою Троїцького району Луганської області, що земельна ділянка в розмірі 0,22 га, яка знаходиться на території с. Лантратівка Троїцького району Луганської області, була надана в користування з цільовим призначенням під сінокіс ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Позивач в спадщину не вступив, заяву на земельну ділянку в сільську Раду не надавав, права власності на дану земельну ділянку не має.

Згідно з постановою адміністративної комісії виконавчого комітету Лантратівської сільської Ради Троїцького району від 26 серпня 2009 року, відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 104 ч. 1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34 гривень.

Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини.

Виходячи з положень статті 1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач дійсно має у власному підсобному господарстві овець, які випасаються разом з іншою худобою жителів села на землях, цільове призначення яких, це використання їх під сінокіс та пасовища. Саме там, позивачем без будь-якого на те дозволу уповноважених органів влади, оброблено землю під ріллю. Права власності на зазначену земельну ділянку позивач не має, спадщину після смерті свого батька він не прийняв, а лише отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, тобто землю не переоформив на себе, і таким чином не являється власником, тобто не є особою яка має повноваження в даному випадку вимагати відшкодування будь-яких збитків.

Відповідно до положень статті ст. 81 Земельного Кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Матеріалами цивільної справи та поясненнями позивача, відповідача, свідків, підтверджено, що позивач не є власником вищезазначеної земельної ділянки.

Згідно ст. 126 Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У судовому засіданні було встановлено, що позивач такого документу не має, що підтверджується і показаннями голови Лантратівської сільської Ради Троїцького району Луганської області.

Згідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана  фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач не надав до суду доказів, які б реально підтверджували розмір заявленої моральної шкоди, і взагалі, він не має права власності на зазначену земельну ділянку, тобто відбулося самочинне захоплення даної території,  тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди підлягають відмові в задоволенні.

Оцінюючи матеріали справи, подані докази, враховуючи думку позивача, відповідача, суд дійшов до висновку, що вирішення питання про відшкодування завданої майнової і моральної шкоди у даному випадку є недоцільним, так як позивач діяв в супереч діючого законодавства при самовільному розробленні земельної ділянки під ріллю. Таким чином позивач не має передбачених законодавством прав власника на земельну ділянку яку тривалий час використовував не за цільовим призначенням як город, тобто не уповноважений вимагати будь-яких компенсаційних виплат з приводу нанесення їй шкоди.

Таким чином, суд вважає, що позов заявлено не обґрунтовано, його було заявлено особою, яка здійснила самочинне захоплення земельної ділянки, та використовувала її не за цільовим призначенням на землях, які відведені для користування під сінокіс та як пасовища, тому позов в частині відшкодування майнової  та моральної шкоди підлягає  відмові в задоволенні.

На підставі зазначеного, ст.ст.1166,1167,1192,373 ЦК України, ст.ст. 81,116,125 126 ЗК України,

керуючись ст.ст. 10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди за необґрунтованістю заявлених вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви на апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ст. 295 ЦПК України.

Суддя