Справа № 2-5091/09                                                      

                                                         Р І Ш Е Н Н Я
                                                      І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2009 року  Кіровський  райсуд м. Кіровограда

в складі головуючого судді  -  Дьомич Л.М.

при секретарі          -       Петренко О.С.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Теплоенергоцентраль» товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології» про стягнення заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди,  суд

                                                В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ДП «ТЕЦ» ТОВ «ВЕТ», якою просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, розрахунок при звільненні; у  відшкодування моральної шкоди   5000,00 грн.; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач у суді позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення згідно викладеного у зверненні.

         Представник відповідача вимоги визнав частково,  у частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 5342,01 грн., надав письмові заперечення згідно яких  ДП «ТЕЦ» ТОВ «ВЕТ» є сезонним підприємством, накопичення активів якого відбувається в опалювальний період. Як суб'єкт господарювання підприємство має робити пенсійні внески, сплачувати податки та розраховуватись за енергоносії. Так, ДК "Газ України" НАК "' Нафтогаз України" в односторонньому порядку у листопаді місяці (по закінченню місяця) тричі підвищувала ціну на газ для бюджетних та інших споживачів. За рахунок цього витрати підприємства на паливо у листопаді 2008 року порівняно з закладеними в тариф зросли на 380 тис. грн. Станом на 18.12.2008 року курсова різниця складає 653,0 тис. грн. Крім того, до затримки виплати заборгованості по заробітній платі також призвів досить низький відсоток розрахунку споживачів послуг, що надаються  підприємством.

        Споживачі недобросовісно сплачують отримані послуги, не сприяють примусовому виконанню судових рішень, що негативно вплинуло на фінансовий стан  підприємства..

         Зазначені  обставини призвели до несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні його з  підприємства.

           Крім того, позивач не виконував своїх посадових обов'язків протягом терміну за який  просить виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

 Моральна  шкода  не підлягає задоволенню, оскільки не визначено, якими незаконними діями вона спричинена і не надано ніяких доказів та розрахунку її розміру.  

 З’ясувавши обставини справи, дослідивши  письмові матеріали, пояснення сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

 Встановлено, що ОСОБА_1 з 10.09.2003 року по 12.06.2009 року перебував в трудових відносинах з ДП  «Теплоенергоцентраль» ТОВ «Високі енергетичні технології», працював на посаді – стрільця ВОХР 1-го класу. Звільнився  з підприємства за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням / а.с. 4/.  

  При звільненні, відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП не здійснив повний розрахунок зі звільненим працівником, якому було нараховано, але не виплачено 5342 грн. 01 коп. заробітної плати за травень 2008 року, червень 2008 року, травень 2009 року, червень 2009 року  /а.с. 15/.

   Згідно ст. ст. 47, 116 КЗпП України на  підприємство покладається відповідальність повного розрахунку по заробітній платі з позивачем в останній день звільнення з роботи.

   Згідно ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, згідно наказу про звільнення.  

   Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України  зі звільненим працівником повинен бути здійснений розрахунок в день звільнення.

   Тому, нарахована але не виплачена зарплата підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати  з  вини  власника  або  уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього  Кодексу, при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

             При наявності  спору   про   розміри   належних   звільненому працівникові  сум  власник  або  уповноважений  ним  орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в  тому  разі,  коли спір вирішено на користь працівника.

 Остаточний розрахунок, як виходить  з матеріалів справи, з ОСОБА_1 не здійснений, тому  розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку судом  здійснюється по день ухвалення судового рішення.

Середньоденний заробіток позивача, встановлений на підставі розрахункового листа, розрахунку середньомісячного заробітку  та обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8.02.1995 р., так як  заробітна плата  працівника за травень 2008 року становить 2301,83 грн., за  квітень 2008 року 1725,04 грн., робочі дні за цей період становить 39 днів, середньоденний заробіток складає 103 грн. 25 коп.

Період, за який  затримано розрахунок, становить 84 дні. Сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, що підлягає стягненню, становить, таким чином, 84 дня   х 103,25 середньоденний заробіток = 8673 грн. 00 коп.  

Заперечення сторони відповідача щодо об’єктивних підстав неможливості провести своєчасний розрахунок, а відтак відсутності вини підприємства, не приймається до уваги, так як підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті 117 КЗпП України, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника.  

Вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо.  

Враховуються обставини, які перешкоджають власникові належно виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв  дбайливість щодо цього, це може бути враховано при розгляді  таких правовідносин.  

 В цивільному процесі кожна сторона зобов'язана доводити ті обставини, на які вона посилається (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).  

Щодо відшкодування моральної шкоди, стягнення якої  заявляється у розмірі  5000,00 грн. і яка обґрунтована тим, що порушення трудових прав позивача через неправомірну поведінку відповідача, пов’язану з невиплатою заробітної плати, залишення без засобів існування спричинило істотне обмеження  способу його існування, а саме: вимушену відмову від звичного способу життя, неможливість  забезпечувати  себе та сім»ю нагальними щоденними потребами, які потребують фінансових витрат. Із-за цього виникали суперечки з дружиною, нервозність, безпорадність, стан відчаю.  

Дослідивши підстави заявлені у відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про часткове задоволення такої вимоги, стягнення на користь позивача  1000,00 грн. у відповідності до ст. 237-1КЗпП України.

    Моральна шкода - це втрати немайнового характеру, підстави стягнення якої визначені ст. 23 ЦК України.

    Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі,  якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

    Так,  судом встановлено, що відбулось порушення відповідачем строку виплати заробітної плати та здійснення розрахунку. Не виплата заробітку, призвело до певних страждань звільненого працівника, через нестачу коштів він не міг  здійснювати безперешкодно реалізацію своїх потреб, тощо. Судом прийняті до уваги обґрунтування Цвєткова Р.В. в підставу даної вимоги.  

    Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в заявах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.95р. має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань виходить особа, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Згідно п.9 вищезазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових витрат та з урахуванням інших обставин.

Сторона відповідача намагаючись заперечувати щодо заявлених вимог  посилалась  на  рішення органу місцевого самоврядування, якими майно підприємства передано на баланс іншої юридичної особи і з цим пов’язувала передачу боргових зобов’язань підприємства.

Але згідно до вимог ст. 60 ЦПК сторона зобов’язана довести обставини  які вона  наводить в підставу заперечень позову, що не дотримано відповідачем, крім того, правовідносини виникли між працівником та підприємством, у сторін трудових правовідносин і останній в повній мірі несе відповідальність що настає за невиконання  умов договору.

В порядку ст. 88 ЦПК судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход держави.  

Керуючись ст. ст. 213-215, 294,367 ЦПК, суд  

                                                                      В И Р І Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Теплоенергоцентраль» товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології» про стягнення заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства «Теплоенергоцентраль» товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології»  на користь ОСОБА_1 заборговану заробітну плату – 5342,01 грн.; середній заробіток за затримку розрахунку – 8673,00 грн.; у відшкодування моральної шкоди  - 1000,00 грн.

Стягнути з дочірнього підприємства «Теплоенергоцентраль» товариства з обмеженою відповідальністю «Високі енергетичні технології»   в доход держави - 59,50 грн.  державного мита та  120,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення в частині стягнення належного за один місяць платежу підлягає негайному виконанню.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано   протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції , який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Кіровського

 райсуду м. Кіровограда                                                  Дьомич Л.М.