Справа №22ц- 2228/2009 Головуючий в суді 1 інстанції Корнієнко С.В.
Доповідач в суді 2 інстанції Дьоміна О.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого: судді Дьоміної О.О.,
суддів: Малорода О.І., Березовенко Р.В.
при секретарі: Бистрій Г.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2008 року за позовом ОСОБА_4 до Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області та ОСОБА_1, треті особи - Головне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсними державних актів про право власності на землю.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
встановила:
У лютому 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними державний акт про право власності на земельну ділянку, що був виданий 26 травня 1996 року його померлому братові та свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначену спірну земельну ділянку від 29 листопада 2005 року, яке було отримано дружиною брата - відповідачем по справі, а також державні акти про право власності на цю земельну ділянку від 18 вересня 2006 року, які біли оформлені відповідачем на своє ім'я у зв'язку з оформленням спадщини після смерті свого чоловіка за законом.
Свої вимоги обґрунтував тим, що на спірній земельній ділянці знаходиться житловий будинок з надвірними спорудами, частина якого належить йому на праві власності, у зв'язку з чим він має право на земельну ділянку під цією частиною нерухомого майна та необхідну для її обслуговування.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,304 га, видане Восьмою Київською державною нотаріальною конторою від 29 листопада 2005 року, за реєстровим № 4-668, на ім'я ОСОБА_1.
Визнано недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки площею 0,054 і 0,250 га від 18 вересня 2006 року за № № 60762 і 60763 на ім'я ОСОБА_1.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження по справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачу належить 1\6 частини будинку АДРЕСА_1, за чоловіком відповідачки ОСОБА_1 зареєстровано 1\6 частина цього будинку, третій особі ОСОБА_2 належить 2\3 його частині, відповідно рішень Васильківського районного суду, Київської області від 17 листопада 2003 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 2 березня 2004 року, ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2007 року та довідки Васильківського міжрайонного бюро технічної інвентаризації № 277 від 22.02.2008 року.
Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 038171, виданого Іванковичівською сільською радою Васильківського району Київської області 26 травня 1997 року, за реєстровим № 742, земельна ділянка площею 0, 352 гектарів за адресою: АДРЕСА_1, належала чоловіку ОСОБА_1.
Відповідно до Державних актів на право приватної власності на землю серії ЯД № 60762 і 60763, виданих Васильківським районним відділом земельних ресурсів 18 вересня 2006 року, відповідачці належать земельні ділянки площею 0,054 га 0,250 га що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Задовольняючи позов, суд послався на те, що відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2005 року, посвідченому державним нотаріусом 8-ої Київської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 4-668, відповідачка успадкувала за своїм чоловіком земельну ділянку, що належала останньому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 038171, виданого Іванковичівською сільською радою, Васильківського району, Київської області 26 травня 1997 року, за реєстровим № 742.
Згідно листа Іванковичівської сільської ради № 68 від 1.04.2008 року, на спірній земельній ділянці АДРЕСА_1 знаходиться домоволодіння № 41, до складу якого входять будинок сарай та погреб, тому суд вважав, що належність відповідачці на праві власності земельної ділянки, на якій знаходиться частина успадкованого позивачем та третьою особою нерухомого майна, порушує майнові права останніх, а тому їх поновлення можливе шляхом визнання відповідних правовстановлюючих документів про право на спадщину та земельну ділянку недійсними.
Відносно вимог позивача про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку померлого чоловіка відповідача, суд вважав їх безпідставними тому, що таке право ОСОБА_5 набуто у травні 1997 року, тоді як позивач та третя особа успадкували частину спірного будинку за рішеннями суду лише у період з 2003 по 2007 роки.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони зроблені з врахуванням обставин справи, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів та вимог закону.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з положеннями ч. 3 ст.10 та ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до положень ст.377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Згідно положень ч.ч.2 і 3 ст. 1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку переходить право власності, на які вони розміщені та яка необхідна для їх обслуговування.
У відповідності до положень ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Доводи апеляційної скарги про те, що вказаний позов є адміністративним, що судом до участі по справі не притягнуто Головне управляння юстиції м. Києва і не враховані доводи Жили Л.І. не можуть бути підставами для скасування рішення, оскільки із позовної заяви вбачається, що позовні вимоги стосуються захисту порушених майнових прав Жили В.В., що є цивільними правовідносинами, тому доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи, фактичних обставинах справи та на вимогах закону.
За таких обставин, рішення суд першої інстанції постановив з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, так як її доводи не спростовують висновки суду першої інстанції та не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.ст.313-315, 317 та 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді:
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з положеннями ч. 3 ст.10 та ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до положень ст.377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Згідно положень ч.ч.2 і 3 ст. 1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку переходить право власності, на які вони розміщені та яка необхідна для їх обслуговування.
У відповідності до положень ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.