РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2009р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючого: Горблянського Я.Д.,
Суддів: Меленко О.Є., Соколовського В.М.
Секретаря: Довжинської Н.Б.
з участю сторін: апелянта ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3, представника Верхньоясенівської сільської ради Боднарука М.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Верхньоясенівська сільська рада про зобов’язання відновити межу між земельною ділянкою та під’їзною дорогою і не чинити перешкод у її користуванні - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду від 12 серпня 2009 року, -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_2 звернувся у суд із зазначеним позовом до ОСОБА_1 Свої позовні вимоги мотивує тим, що йому на праві приватної власності в с. Верхній Ясенів належить присадибна ділянка до якої до недавнього часу існувала під’їзна дорога і він нею користувався. Однак відповідач самовільно зайняв цю дорогу та чинить перешкоди в її користуванні, мотивуючи тим, що ця ділянка належить йому на праві приватної власності. Просив зобов’язати відповідача відновити межу між земельною ділянкою та під’їзною дорогою та не чинити перешкод в користуванні цією дорогою.
Рішенням Верховинського районного суду від 12.08.2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні під’їзною дорогою загального користування до його присадибної ділянки, що знаходиться в
_____________________________________________________________________________ Справа № -22-ц- 1392/2009р. Головуючий у 1 інстанції - Атаманюк Р.І. Категорія 45 Суддя-доповідач - Горблянський Я.Д.
с. Верхній Ясенів Верховинського району.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд неправильно застосував ч.3 ст.83 ЗК України, оскільки в судовому засіданні не встановлено що до господарства позивача через його присадибну ділянку існує дорога чи проїзд. Довідкою сільської ради підтверджується що через його земельну ділянку не проходить дорога комунального або державного значення, про що підтвердили в судовому засіданні і ряд свідків. Суд неповно з’ясував обставини справи, а саме не витребував технічну документацію зі складання Державного акту на право приватної власності на землю на ім’я позивача, будівельний паспорт на будівництво жилого будинку й господарських будівель, паспорт або генеральний план села, що привело до ухвалення незаконного рішення. Оскільки дане рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а докази досліджувались односторонньо, то просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
Розглянувши матеріали справи, вислухавши апелянта ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника Верхньоясенівської сільської ради Боднарука М.І., оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації в межах їх повноважень.
Право власності та право постійного користування земельною ділянкою згідно ч.1 ст.125 ЗК України виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до п. а ч. 3 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів(майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні. пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).
Як вбачається з тимчасового акту приватної власності на землю від 20.03.1994 року ОСОБА_1 на підставі рішення сесії сільської ради від 30.12.1993 року передано у власність земельну ділянку , в тому числі і спірну, яку позивач вважає дорогою загального користування. Згідно схеми виносу в натурі господарських будівель ОСОБА_1 від 29.02.2000 року жодної дороги не зазначено.
Колегією суддів встановлено що згідно договору купівлі – продажу від 20.03.2002 року позивач ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4, родича ОСОБА_1, незакінчений будівництвом жилий будинок. Тому після придбання даного будинковолодіння для його завершення апелянт дозволяв проїзд через свою земельну ділянку.
Колегією суддів встановлено, про що підтвердив і сільський голова с. Верхній Ясенів, на спірній земельній ділянці дороги загального користування не було, а позивач користувався нею за згодою ОСОБА_1 Громадська дорога відведена і існує в іншому місці, в тому числі і для заїзду до господарства ОСОБА_2
Тому оцінивши зібрані докази, вислухавши сторін, колегія суддів приходить до висновку що права позивача не порушені, а його вимога є безпідставною і до задоволення не підлягає.
Згідно ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Оскільки судом першої інстанції не повно і не всебічно з’ясовано обставини справи і суд ухвалив рішення без врахування зібраних доказів, то дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316,317 ЦПК України, колегія суддів ,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Верховинського районного суду від 12 серпня 2009 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Верхньоясенівська сільська рада про зобов’язання відновити межу між земельною ділянкою та під’їзною дорогою та не чинити перешкод в її користуванні відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Судді: Я.Д. Горблянський
О.Є. Меленко
В.М. Соколовський